38. Генетико-психологічні проблеми структури особистості: внутрішній світ, характер, психічні стани, досвід, спрямованість…

внутрішній світ – (існує з народження)складові:

переживання, які являють собою центральний компонент. Три процеси:

• перетворення зовнішнього світу в мій світ навколо мене

• через створення власного зовнішнього світу

• в процесі створення власного внутрішнього Я

джерела активності: інтенції, що представлені мотивами, потребами, схильностями,інстинктами

характер – певні стабільні форми поведінки і емоційного реагування,які виявляються і існують перш за все в спілкуванні,соціальних зв’язках .і їх сукупність є своєрідним «малюнком» особистості

психічні стани -

досвід – стан системи,яка має енергетичну,структурну і інформаційну складові

спрямованість – об´єднання найважливіших цінностей,смислоутворюючих мотивів,які визначають побудову життєвого шляху

пізнавальна сфера -

здібності – суто соціально надбані ступені оволодіння людиною засобами дії

біопсихічна підструктура – особливості співвідношення біологічного та психічного,що являє собою єдність їх представлення в будь-якому психічному явищі

39. Концепція особистості г.С.Костюка.

Згідно з концепцією Г. С.Костюка, індивід стає особистістю через формування в нього свідомості та самосвідомості, утворення системи психічних властивостей, здатності брати участь у житті суспільства. При цьому не слід забувати про природну сутність особистості. Природне „знімається" в суспільному, але не усувається, а діє на всіх етапах життя особистості. Людина є індивідом на всіх етапах онтогенезу, а особистістю стає лише на певному етапі і може перестати нею бути. Природне жодним чином не протиставляється соціальному; без природного, біологічного немає соціального, суспільного.

40. Основні положення б.Скінера щодо природи людини.

Берес Фрідерік Скіннер (1904-1990) вважав, що варто вивчати насамперед поведінку людини. На відміну від мислення і переживань, поведінку людини можна спостерігати, вимірювати й аналізувати. Виходячи з видимої поведінки людини, можна визначити «Я», у такому разі стає необов´язковим вивчення внутрішніх процесів, які відбуваються в особистості або в «Я». Він сформулював різні способи спостереження, виміру, прогнозування і розуміння поведінки людини. Оскільки Скіннер не довіряв суб´єктивному, ментальному тлумаченню поведінки, а також спекуляціям або поясненню через обставини, то започаткував свої ідеї на основі спостережень за поведінкою людей і тварин.

Проте Скіннер не розглядав людей, як творчих і діяльних натур, навпаки, він думав, що поведінка людини визначається чинниками генетики й оточення. Коли люди не розуміють поведінки іншої людини або не знають патернів її минулого чи майбутнього, які її підкріплюють, вони починають вигадувати пояснення її поведінки.

Учений дійшов висновку, що людину можна навчити виявляти практично будь-яку поведінку, властиву людям або тваринам, виявляти її так часто, наскільки буде потрібно в обраному напрямі. Дослідження змінних, які впливають на оперантне научання, показує, що научання досягається і без усвідомлення, але найефективніше воно виявляється, коли суб´єкт усвідомлює його і взаємодіє з тими, хто з ним працює.

Позитивні й негативні наслідки контролюють поведінку людини. Якщо ми маємо у своєму розпорядженні достатні знання про колишні підкріплення, ми можемо пояснити будь-який людський вчинок. Якщо ми зможемо змінювати оточення людини, то ми можемо проконтролювати її поведінку. Контроль поведінки – це і є воля.

Для Скіннера особистісний ріст є здатністю підсилювати вигідний нам контроль навколишніх і зводити до мінімуму несприятливі умови. Функціональний аналіз може бути корисний для пояснення поведінки з погляду причинно-наслідкових зв´язків. Він вважає, що особистість, у загальноприйнятому сенсі цього слова, – фікція. Свідомість і тіло не віддільні один від одного.

Людина повністю залежить від свого середовища, і будь-яка свобода дії, якою, їй здається, вона може користуватися, є чистою ілюзією.