4. 4 Євген Миколайович Трубецький

Євген Миколайович Трубецький ( 1863-1920 ) – відомий правознавець, філософ, публіцист, культуролог, громадський і релігійний діяч.

Він народився у Москві, ставши гідним продовжувачем кращих традицій старовинного роду Трубецьких.

У 1874 р. Є. Трубецький вступив до третього класу приватної московської гімназії Ф. Креймана. Згодом ( 1877 р. ) перейшов до п’ятого класу гімназії м. Калуги.

Протягом 1881-1885 рр. навчався на юридичному факультеті Московського університету, спеціалізуючись на кафедрі філософії та енциклопедії права.

Навесні 1885 р. за власним бажанням вступив на службу до Київського гренадерського полку, розквартированому в Калузі. Того ж року здобув офіцерське звання.

У 1892 р. Є. Трубецький захистив магістерську дисертацію «Религиозно-общественный ідеал западного християнства в V веке. Миросозрецание блаженног Августина», а вже через п’ять років (1897 ) – докторську дисертацію «Религиозно-ощественный идеал западного христианства в ХІ веке. Идея Божьего царства у Григория VII и публицистов его времени».

Працював на кафедрі державного права приват-доцентом у Демидівському юридичному ліцеї в місті Ярославлі, а після захисту магістерської дисертації у 1893 став працювати у Київському університеті, з 1897 — професор по кафедрі енциклопедичного права і історії філософського права.

У 1906 разом з родиною Євген Трубецький переїжджає до Москви, де викладає у Московському університеті. Один з лідерів правого крила партії кадетів, організатор Партії мирного відновлення (листопад 1906), член Державної ради (1906–1908).

Формування філософських поглядів Є. Трубецького відбувалося у сімейному середовищі, через спілкування з братом, С. Трубецьким. В юності вони захоплювалися нігілізмом і матеріалізмом; пізніше, під впливом B.C. Соловйова, слов'янофілів та німецької класичної філософії Є. Трубецькой стає на позиції релігійної філософії. Був засновником і учасник книговидавництва «Путь» (1910–1917), він один із засновників Психологічного товариства при Московському університеті та Релігійно-філософського товариства пам'яті B.C. Соловйова.

Євген Трубецькой написав понад 20 книг і брошур, чимало статей. Основні — «Миросозерцание В. С. Соловьева» (т. 1-2), «Метафизические предположения сознания», «Смысл жизни».

4.5 Євген Васильович Спекторський

Спекторський Євген Васильович (1875–1951) - правознавець, теоретик та історик права, юрист, історик церкви й суспільної думки, філософ, доктор державного права (з 1917), ординарний професор (з 1917), декан юридичного факультету (1917 - 1918), ректор (1918 - 1919) університету Св. Володимира, член-кореспондент Сербської Академії наук і Слов'янського інституту в Празі 3 жовтня 1875 р. Народився в м. Острог Волинської губернії у дворянській родині.

Середню освіту здовував у 6-й Варшавській та Радомській гімназіях (Польща), останню закінчив із золотою медаллю. 1893р. вступив на юридичний факультет Варшавського університету. Закінчив навчання в 1897р. зі ступенем кандидата права за дипломну роботу «Жан-Жак Руссо як політичний діяч» і був залишений на кафедрі державного права для підготовки до професорського звання. 

У 1900-1901 склав магістерські іспити й почав проводити практичні заняття зі студентами з курсу державного права. Наставник Спекторського професор О.Л. Блок потурбувався про те, щоб його учня відрядили за кордон з метою підготовки до професури та подальшого вдосконалення в науці державного права. Міністерство народної освіти надало таке відрядження з 1 січня 1902р. терміном на два роки. Тож упродовж 1901-1903 рр. молодий науковець студіював у бібліотеках та університетах Парижа, Берліна, Геттінгена, Гейдельберга.

1903р. Спекторського призначено в.о. доцента кафедри енциклопедії та історії права Варшавського університету. 

У 1910 р. Є. Спекторський завершив і опублікував перший том дослідження про еволюцію соціальної фізики в 17 столітті. Саме цю книгу учений подав до захисту як магістерську дисертацію на юридичний факультет Дерптського університету (Естонія). 

У вересні 1911 р. Є. Спекторський обирається екстраординарним професором кафедри енциклопедії права Варшавського університету. Двічі ставав головою професорського дисциплінарного суду.

16 грудня 1913р. Євген Васильович був одностайно обраний екстраординарним професором кафедри енциклопедії та філософії права Університету Св. Володимира в Києві.

27 травня 1917р. Спекторський захистив у Московському університеті дисертацію за другим томом монографії «Проблема соціальної фізики в 17 столітті» на ступінь доктора державного права. У вересні того ж року він був затверджений ординарним професором кафедри енциклопедії та історії філософії права Університету Св. Володимира. 

Паралельно із своєю основною справою Спекторський видав у Києві на правах рукопису «Посібник до лекцій енциклопедії права» (1917р.). Це був перший випуск лекційного курсу, в якому автор з’ясував загальне поняття енциклопедії та конкретно – енциклопедії права як теорії пізнання та самопізнання юриспруденції(юрид. гносеологія). 

У травні 1917 обраний деканом юридичного факультету, а вже з квітня 1918 – ректором Університету Св. Володимира, пробув на посаді до кінця квітня 1919.

З настанням періоду Гетьманату та Директорії виїжджає спочатку до Одеси, звідти емігрує до Югославії. Протягом 1920-1930 був професором Белградського університету, в 1924-27 рр. – професор і декан Російського юридичного факультету та голова Російської академічної групи в Празі, водночас – професор Карлового університету.

Впродовж 1930-1945 рр. – професор Люблінського університету (Словенія) У 1947 виїхав до США. За океаном взяв участь в організації Свято-Володимирської православної духовної академії у Нью-Йорку, професором якої був до кінця життя. Водночас викладав церковне право в Колумбійському університеті.

Очолював Російську академічну групу в США, а також головував у російській секції Асоціації американських та іноземних учених.  Був членом-кореспондентом Сербської Академії наук (Белград) та Слов’янського інституту (Прага), почесним членом Товариства російських учених (Югославія), Російської академічної групи (Прага) й Товариства галліполійців (Белград).

Помер Є. Спекторський 3 березня 1951 р. у Нью-Йорку, де й похований.

Висновки

Сучасне значення філософії та енциклопедії права не вичерпується лише її прямим призначенням. Звісно, без знання історико - філософських витоків енциклопедії права, філософії права не можна засвоїти правові догми розвинутих країн світу у сфері юридичної науки, вони, як і багато років тому, є необхідними для професійної та загальної культури юриста. Але також філософія і енциклопедія права дозволяє науковцям розкрити національні риси правознавства, вчить критично міркувати, оцінювати рівень власної правової системи порівняно з іншими системами та юридичними науками, пробуджує дух творчості, без чого неможливо встановити істину.

Вивчаючи діяльність визначних викладачів Університету Св. Володимира ми бачимо, яким вагомим був їх вклад в розвиток філософії і енциклопедії права, адже вони не лише співпрацювали з вченими як російськими, так і інших країн, так і привносило щось нове в ці науки, здобували нові знання, підсумовували і оформляли вчення вчених минулих століть.

Література:

1. Філософія та енциклопедія права в Університеті Святого Володимира / Уклад. І. С. Гриценко, В. А. Короткий; За ред. І. С. Гриценко.– 2011.– 446

2. http://jenessi.net/fil_pravo/623-1.-flosofja-prava-v-ukran-viniknennja.html

3. http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/KOMPLEKS/KURS_1/kurs/2/31Chast1Rozd4Paragraf1.htm

4. https://uk.wikipedia.org/wiki/Філософія_права

5. https://uk.wikipedia.org/wiki/Енциклопедія_права