3.3 Ліберально-романтичний етап ( друга половина XIX – поч. XX ст.)

 Наступний етап розвитку філософсько-правової думки в Україні (ХIХ – початок ХХ сторіч) зв'язаний з поширенням ідей лібералізму. У цей період посилюються позитивістські погляди на право, і акцент повертається з питання про обґрунтування права на питання про його функції. Найбільш яскравими українськими політичними мислителями цього часу були М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський. У центрі їх інтересів була проблема прав українського народу. Вони були прихильниками федералізму, який можна розглядати як принцип побудови цивільного суспільства і визнання цінності особистості і її прав. Основна філософсько-правова проблема сформульована в них у виді співвідношення прав особистості і прав нації, а також у прав держави.

Так, М. Драгоманов, розглядаючи питання про співвідношення особистості і держави, дотримувався індивідуалістичної позиції (примат особистості над державою), був прихильником теорії природного права. Він вважав, що людина від народження має природні права, найважливішим з яких є право на життя, на особисту недоторканність. Головне призначення позитивного права він бачив у закріпленні прав людину і громадянина.

Драгоманов стояв на позиціях космополітизму, що припускав необхідною умовою пошук всесвітньої правди, загальної для всіх національностей. Не заперечуючи цінності нації, він бачив її не в «національному дусі і характері», а в тому, що нація є формою духовної солідарності між людьми, формою визначеної культурної індивідуальності, формою, що повинна бути заповнена інтернаціональним змістом. Ідеал «бездержавності» робив його байдужним до питань національно-політичної самостійності України.

У філософсько-правовій творчості І. Франко основний акцент зроблений на співвідношенні: особистість - колектив (вождь – маса; герой – натовп). У своїх політичних поглядах Франко соціаліст, що визначило його бачення суспільного ідеалу. Шлях до соціального пристрою майбутнього, за його уявленням, - федерація громад на основі самоврядування, солідарності інтересів і культурної роботи. З цих же позицій він трактує і право, критерієм якого є забезпечення соціальної справедливості, захист людини праці. У питанні співвідношення «особистість – нація» Франко прихильник пріоритету нації. Тому національну самостійність він розглядав як соціально-політичний ідеал, як повне, нічим не зв'язане і не обмежене життя і розвиток націй.

У творчості М. Грушевського переважає позитивістський підхід, помітний також вплив поглядів М. Драгоманова, теорії солідарності Э. Дюркгейма, психологічної концепції Вундта, філософії І. Канта.

Історія суспільства трактується ним як історія розвитку людського духу, і, насамперед, національного духу народу. Він відстоював ідеї національної державності, пріоритету прав людини стосовно права держави, пріоритету прав нації перед правами особистості, визнання людини як самостійної цінності, обґрунтовував примат інтересів трудового народу в Україні.

Розвиток філософії права в Україні у рамках ліберального світогляду здійснювалося ліберальними юристами. Суть їхніх поглядів складалася у висуванні на перший план ідеї абсолютної гідності особистості, її прав і свобод, відстоюванні пріоритету права над політикою. Першим вітчизняним професійним професором права, що ґрунтувався на ліберальних позиціях, був Костянтин Неволін. В усякому законодавстві він розрізняв дві частини: закони природні і закони позитивні. Перші утворюють ідею законодавства, другі служать її проявам. Таким чином, він розрізняв поняття «право» і «закон». Ідею, аналогічну позиції Неволіна, висував Петро Редькін. Наприкінці ХIХ – початку ХХ століття курси теорії права, філософії права й історії права в Харківському університеті читалися такими відомими вченими як К. Ярош, М. Фатєєв і М. Палієнко. З Київським університетом був зв'язаний початок професійної діяльності Л. Петражицкого, Є. Трубецького, Е. Спекторського – філософів права, що зробили значний вплив на інтелектуальне життя України і Росії.

Вже на початку ХХ ст. вітчизняні філософи й правознавці почали виходити у своїх дослідженнях на теоретичний рівень європейської правової філософії, звільнившись від духу учнівства та провінціалізму. Проте наступні події, пов’язані з жовтневим переворотом і приходом до влади більшовиків, різко змінили стан справ. Тоталітарному режиму стали «непотрібними ні право, ні філософія права в їх дійсному вигляді і призначенні. В результаті філософія і право були приречені пройти страшний шлях моральної та інтелектуальної деградації, яка перетворила їх на прислужників тоталітарної системи. Філософія права як галузь знань перестала існувати, оскільки зникли базові засади її розвитку.