1.2. Професійна самоорганізація керівника внз.

Для сучасної освіти більше підходять слова О. Уайльда: "Освіта - дивна річ, але не варто забувати про те, що нічого, що справді потрібно знати неможливо навчити". Цим знанням є творчість мислення, яке формується і розвивається в процесі навчання, здатність перетворювати наявні теоретичні й практичні знання в стратегії розв'язання проблем, методи перетворення нового знання на своє, власне, особистісне мислення та відчуття.[]

Сучасний керівник навчального закладу не стільки має давати розпорядження, скільки співпрацювати, а це означає, що потрібно змінити стиль роботи, виробити нову управлінську культуру. Для цього слід по-перше, перебудуватися, змінитись внутрішньо, підходити до вчителя й учня не з позиції учасника спільної діяльності, в якій зацікавлені всі; по-друге, прагнути більше знати з наукової точки зору про людину та сучасне управління. Директор навчального закладу стає ключовою фігурою в здійсненні управлінської діяльності навчально-виховного процесу. Тому модернізація освітнього процесу вимагає зробити універсальними вимоги до професійної компетенції керівника навчального закладу, а саме:

Сучасний навчальний заклад існує в умовах ринкових відносин. Директор має володіти технологіями менеджменту й маркетингу в освіті, щоб не залишитися осторонь від реалій сучасного життя. Він лідер-менеджер, який управляє педагогічною системою навчального закладу, її розвитком, організовує й стимулює професійну діяльність педагогічних працівників, сприяє формуванню культури організації, організовує та забезпечує їх діяльність, вивчає попит на освітні послуги, організовує та забезпечує їх якість.

Запровадження державно-громадської моделі управління навчальним закладом передбачає залучення до управлінських процесів широкого загалу педагогічної громадськості, батьків, громадських організацій. Тому одним з головних напрямків оновлення управлінської діяльності є набуття знань і вмінь щодо управління школою як соціальною системою. Директор у такому вимірі стає соціальним лідером, який повинен одноосібно приймати управлінські рішення.

Перехід на нову структуру та зміст загальної середньої освіти потребує створення принципово нових моделей науково-методичної роботи в навчальному закладі. Якщо раніше педагогічний колектив обирав проблему, за якою працювала школа, то в нових умовах доцільно опрацювати цілісну концепцію освітньої практики, яка б врахувала особливості і можливості конкретного навчального закладу. Таку діяльність педагогічного колективу повинен спрямувати творчий керівник навчального закладу.

Застосування сучасного комплексу знань і вмінь теорії управління, зокрема в ринкових умовах, здійснення інноваційної діяльності стає основою оновлення освітнього процесу, реформування освітньої галузі й підвищення статусу директора школи, як керівника. Оновлення процесу управління має випереджати процеси розвитку сучасного навчального закладу. Особливо це необхідно у контексті підготовки керівника навчального закладу, модернізації програми підвищення кваліфікації з урахування досвіду європейських країн. Необхідно використовувати розвиток можливостей Асоціації керівників навчальних закладів України щодо удосконалення форм співпраці з громадськими організаціями, органами управління освітою, інститутами післядипломної освіти, установами тощо.

Сучасний керівник навчального закладу виступає трансформатором оновленого змісту освіти, освітніх технологій, форм та методів навчання, виховання й розвитку особистості, піклується про власну управлінську діяльність, про впровадження елементів новизни, оригінальності, тобто всього того, що необхідне для забезпечення реформування навчально-виховного процесу в навчальному закладі та підвищення результативності управлінської діяльності.

Результат управлінської діяльності - це результати дій керуючої системи щодо переведення освітньої системи, педагогічного колективу, навчально-виховного процесу, фінансово-господарської діяльності, санітарно-гігієнічних і безпечних умов у новий стан, що забезпечує керуюча система. Тому основними складовими результатів управлінської діяльності сучасного керівника навчального закладу стають: навчально-виховний процес; педагогічний колектив; забезпечення умов освітньої діяльності; фінансово-господарська діяльність; система управління навчального закладу. Для досягнення мети в практичній діяльності керівник використовує різні управлінські технології, підходи. Наукові підходи утворюють певні моделі управлінської діяльності: системний підхід; ситуаційний підхід; програмне управління; колегіальне управління; управління якістю освіти; адаптивне управління; особистісно-зорієнтоване управління; демократичне управління; управління інноваційними процесами.

Застосування сучасного комплексу знань і умінь теорії управління, здійснення інноваційної діяльності стає основою оновлення освітнього процесу, реформування освітньої галузі й підвищення статусу самого працівника. [http://osvita.ua/school/lessons_summary/administration/36357/]

Методологія педагогіки вищої школи одержує вищий заряд від мінливого суспільства, усієї сфери його духовного життя, нового стилю мислення, метологічної озброєності інших наук. Усі ці компоненти проходять через свідомість індивідів-творців, учених і величезної кількості практиків,зайнятих на повсякденному рівні реалізацією цих рефлексивних положень щодо змін та добору їх для розвитку усієї освітньої системи людства і її підсистеми - вищої школи.

На характері нового мислення істотно позначилося виникнення особливої галузі науки - синергетики, що вивчає складні педагогічні системи, їхні природу й розвиток. З появою синергетики в усіх галузях наукового знання поширюються такі поняття, як самоорганізація, нестійкість, хаос, нелінійність, складність та інше.

Синергетика породжена самою логікою розвитку науки, виражає інтегративний характер наукового знання. Синергетика розкриває "людиномірність" усієї науки, слугує мостом у синтезі, що намітився, гуманітарних й природничо-наукових знань, підкреслює цілісність системи "природа + людина". Ця наука розкриває характерний для всього нового мислення холізм чи хол - істинний принцип сприйняття світу й кожної з його складових у їх цілісності.

Холізм педагогічної думки насамперед, звернений на саму систему освіти. Система освіти в суспільстві є єдиним цілим із загальною соціально значущою метою, і вища школа постає як її сполучна ланка. Сьогодні дослідників цікавить не стільки проблема стикування освітніх рівнів і організації проміжних форм підготовки магістрантів для переходу з одного щабля на інший, скільки функціональна спрямованість дії всієї системи для виконання головних завдань - формування освіченої людини, підготовка її до повноцінної соціальної активності в усіх її проявах та забезпечення в такий спосіб трансляції культури в нове покоління, так само як і включення кожного індивіда в цю культуру. Важливо, що тут простежуються не просто щаблі, а рівні цілої системи і синергетичне бачення дає змогу розглядати вищу школу не просто як вищу сходинку, а як рівень, як керівний параметр усієї системи. Це значно підвищує статус вищої освіти. Головною соціальною функцією якої є підготовка індивіда як професіонала вищої кваліфікації, як представника інтелектуальної еліти суспільства. Синергетичний принцип "колової причинності" дає можливість при цьому чітко відстежувати керівний вплив вищого рівня освіти на нижчі та залежність цього вищого, у свою чергу, від нижчих. [17, с. 30-33]

Кожне з ключових понять синергетики - самоорганізація, нелінійність, хаос, порядок, біфуркація тощо - знаходять творче застосування в освітньому процесі. Скажімо,самоорганізація в контексті освіти означає самоосвіту. Зокрема, для керівника це означає якомога менше повчати, адже головне - не передача знання (всього передати неможливо), а оволодіння способами поповнення знань і швидкої орієнтації в складних базах даних і розгалужених системи знання самоосвітою. Для керівника це означає не нав'язувати лише свою думку, а й враховувати знання і запити підлеглих.

Навчання, як про це пишуть У. Еко, Г. Паск, Ф. Варела, стає інтерактивним. Це означає, що не лише керівник учить підлеглого, але й підлеглий учить керівника, вони стають немовби колегами, співробітниками. Керівник має навчитися розуміти підлеглого, не дивитися на нього, а бачити його. В процесі роботи той, хто не знає, перетворюється на того, хто знає. При цьому змінюється не лише підлеглий, а й керівник.

Проблема полягає в тому, як управляти не управляючи, як малим резонансним впливом підштовхнути підлеглого до саморозвитку, тобто до самоосвіти. Також проблема в тому, як подолати неорганізовані, спонтанні пориви підлеглого (з погляду синергетики їх можна назвати "хаосом"), не долаючи їх, а роблячи їх симптоматичними, творчими, що породжують інновації. Синергетичний підхід полягає в стимулюючому, або пробуджуючому, навчанні як самовідкритті або в співробітництві з самим собою та іншими людьми. []

Гуманістичний підхід у роботі вищого навчального закладу передбачає, насамперед, пріоритет цінносте конкретної особистості, її волі, здібності аналізувати, прогнозувати і проектувати траєкторію свого життєвого шляху і професійного зросту. При цьому керівні працівники закладів освіти повинні добре усвідомлювати, що результативність їхньої діяльності багато в чому залежить від власних зусиль і активності. Тому нова педагогічна свідомість дозволяє керівникам, з одного боку, виявляти творчу активність, як суб'єктів педагогічного пізнання, моделювання, спілкування і праці ( І. А. Зязун, Н. В. Кічук, Л. В. Кондрашова, Н. В. Кузьміна, Н. Д. Хмель, Р. І. Хмелюк), а з іншого - як суб'єктів особистісно-професійного самопізнання, самопроектування, саморегулювання і саморозвитку (З. Н. Курлянт, А. Ф. Ліненко, Т. В. Осадча, О. М. Пєхота, О. П. Саннікова, Л. Г. Таланова).

Відповідно до цього, оволодіння спеціалізованим видом педагогічної суто управлінської діяльності є процесом професіоналізації вищих психічних функцій особистості, як саме менеджера навчально-виховного процесу ( В. В. Крижко, Є. М. Павлютенко, В. П. Симонов). Така ситуація зумовлює необхідність удосконалення професійної підготовки керівників нових типів шкіл, по-перше, щодо оволодіння функціями педагогічного менеджементу (як арсеналу принципів, методів і засобів управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів, а також професійною діяльністю вчителів і допоміжного персоналу), а по-друге, - до оволодіння функціями самоменеджменту (як сукупності дій і прийомів, спрямованих керівником на оволодіння собою, управляння своєю особистістю і власною професійною діяльністю у сфері навчально-виховного процесу і господарської роботи сучасного закладу). [19, с. 228]

Управління – складний процес, який неможливо виконати успішно, керуючись завченими формулами і постулатами. Сутність сучасного менеджменту полягає в оптимізації конкретних завдань управління завдяки раціональному та оптимальному використанню ресурсів: матеріальних, матеріально – технічних , кадрових, фінансових тощо. Тому однією із актуальних проблем сучасного керівника є проблема професійного росту, або професійної кар’єри працівників освітньої галузі як однієї із складових особистого розвитку, підвищення рівня знань, вмінь та компетентності, тобто постійного руху до успіху.

Ситуація невизначеності, мінливості, агресивності зовнішнього соціально – економічного середовища: зростаюча конкуренція на ринку освітніх послуг: низька мотивація педагогів до роботи, зумовлена насамперед відсутністю адекватної заробітної платні та системи стимулів щодо розвитку творчо – пошукової діяльності: зростаюча прагматичність батьківської громади стосовно вчителя та нівелювання його значення – все це та багато інших факторів вимагають від сучасного керівника школи докладання величезних зусиль, професіоналізму в управлінській діяльності.

На початку ХХІ століття бажання, старанності та відданості гарного керівника ХХ століття, вже недостатньо. Зокрема мова йде про якісно новий рівень компетентності, відповідну якісно нову підготовку до керівної посади, формування професійної управлінської культури.

Треба прийняти як аксіому, що управління – це наука, діяльність і мистецтво. Щоб робити щось якісно, треба знати, що і як робити, а вже потім можна моделювати, творити.

Нині виникає парадоксальна ситуація: керівник не має елементарних знань стосовно своїх обов’язків, про свою професію дізнається з науково – методичної літератури самотужки.

Сучасний менеджер у всьому світі сприймається як ефективний, інноваційний керівник. Він повинен мати широкий кругозір і системне нестандартне мислення з питань внутрішнього зв’язку, чинників установи і взаємодії останніх із зовнішнім середовищем. Він повинен мати високі загальнолюдські якості та психологічні здібності, бути готовим йти на розумний і зважений ризик, уміти здійснювати бізнес – проектування, розробляти, корегувати і здійснювати бізнес – план, вміти здійснювати маркетингові дослідження, прогнозувати розвиток організації з урахуванням потреб і заняття нових ніш.

У ХХІ столітті швидко зростає потреба у висококваліфікованих, досвідчених кадрах, які б відкрили нове бачення на систему освіти. Зараз можна сміливо стверджувати, що “лідери у новому тисячолітті відзначатимуться не войовничістю і безмежним нахабством, а найвищою професійно – інтелектуальною компетенцією, толерантністю, розумінням себе та інших, відповідальністю, здібностями до рівноправного співробітництва. Головне місце у їх діяльності посідатиме планування своєї професійної кар’єри, підвищення рівня своєї творчо – пошукової діяльності в управлінні.

Знання, усвідомлення всіх проблем, що виникають в процесі управління діловою кар’єрою являють собою потенціал для їх удосконалення, чому сприяє використання здобутків теорії та практики світового менеджменту, адоптації їх до управління закладами освіти. [інтернет]

Самоменеджмент у сфері професійної діяльності керівників постає як набір управлінських впливів, спрямованих ним на себе, як діяльним суб'єктом, з метою приведення своєї особистості у відповідний стан, необхідний для успішного здійснення організаційно-педагогічної діяльності. Педагог-керівник, як суб'єкт професійної управлінської діяльності з властивим їй механізмом самоуправління його особистістю, постійно здійснює певний комплекс зусиль що упорядковують і призводять у необхідний стан його активність як самодослідника, самопроектувальника, самопрограміста, самоорганізатора і самоконтролера, що складає сутність самоменеджмента. Висока ефективність професійної діяльності керівника сучасного закладу зумовлена, передусім, адекватністю використаних ним у процесі вирішення її конкретних завдань, засобів із самоорганізації, самопрезентації і саморегуляції власної особистості як фахівця. Саме з означених позицій керівник, як реальний учасник і організатор навчально-пізнавального процесу і господарської роботи, повинен постійно здійснювати функції гностичної, проектувальної, конструктивної, організаторської й комунікативної діяльності, що є складовими компонентами структури самоменеджменту у сфері його професійної діяльності. (таблиця зробить)

Так, сутність самоменеджменту на рівні гностичної діяльності керівника-педагога у ставленні до себе визначається, як процес самопізнання і самосприймання ним своєї особистості, як фахівця через "бачення", розуміння і прийняття свого професійного "Я" на індивідуальному, особистісному та суб'єктному рівнях. В означеному контексті самоменеджмент у формі різних актів самодослідження (самоспостереження, самоконсентрація, самозвіт, самоаналіз, самооцінка) є процесом цілеспрямованого одержання керівником-педагогом інформаці щодо розвитку необхідних для ефективного входження в професію менеджера освіти якості своєї особистості.

Самоменеджмент на рівні проектувальної і конструювальної діяльності керівника стосовно нього самого реально здійснюється, як єдність процесів само прогнозування і само програмування. При цьому означений феномен виявляється у процесі планування стратегій і тактик своєї поведінки на кожному з етапів організаційно-педагогічної, адміністративно-господарської діяльності шляхом відпрацювання конкретних алгоритмів професійних дій та їх послідовності у процесі вирішення організаційно-педагогічних й управлінських завдань. Зазначимо, що саме на етапі проектувально-конструктивної діяльності педагога-керівника відбувається усвідомлення ним змісту власних перспективних і поточних, оперативних планів роботи над собою як професіоналом-управлінцем, у процесі чого повинен відпрацьовуватися девіз його професійного життя і власна програма з безперервної професійної самоосвіти, самовиховання і саморозвитку.

Сутність самоменеджменту на рівні організаторської діяльності керівника сучасного закладу освіти у сфері навчально-виховного процесу стосовно себе визначається, як процес самоорганізації його зусиль, спрямований на практичну реалізацію окреслених перед собою цілей і завдань, програм і алгоритмів дій, що здійснюється через самоактуалізацію, самомобілізацію, самостимуляцію, само презентацію, само переконання, самонавіювання, самоаналіз, самосхвалення, самозаохочення.

Самоменеджмент на рівні комунікативної діяльності керівника спрямований на встановлення і підтримування як прямого, так і особливо зворотного інформаційного зв’язку з самим собою, є процесом саморегуляції ним власної поведінки і дій на кожному з етапів організації навчально-виховного процесу та адміністративно-господарської діяльності. В цьому аспекті саморегуляція, що охоплює інтелектуально-мовленнєву, емоційну і вольову активність особистості педагога-керівника, як професіонала загалом, у свою чергу, здійснюється як акт самоаналізу, самоконтролю і самооцінки, що змінюють один одного, як міцно пов’язані між собою акти зіставлення ідеальних проектів вирішень означених завдань і реальних моделей, способів самопрезентації шляхом здійснення самокорекції, самозасудження чи самосхвалення. [педагогіка: навчальний посібник. – Харків, ТОВ «Одіссей», 2003. – 352 с. – с. 229-231]

Сучасні погляди на діяльність керівника

Сучасні концепції виходять з того,що один стиль керівництва не може бути найефективнішим у всіх випадках. Керівництво має бути ситуативним, гнучким. Згідно з ситуаційною концепцією керівництва, очільник повинен вміти обирати стиль, найбільш відповідний стану колективу, під час вирішення ним завдань і умовам діяльності.

Наукою і практикою доведено, що хороший керівник володіє всілякими методами впливу на поведінку підлеглих і здатний вибирати найбільш адекватні з них у кожній ситуації. Щоб його діяльність була ефективною, керівник повинен уміти:

• аналізувати стан колективу;

• розуміти мотиви поведінки своїх підлеглих;

• спонукати підлеглих до продуктивної роботи, стимулювати їх професійне зростання;

• створювати в колективі стосунки, максимально сприятливі для продуктивної роботи;

• давати завдання підлеглим так, щоб вони розуміли, чого від них чекають, і прагнули це виконати;

• будувати ділове спілкування з підлеглими відповідно до їх індивідуальних особливостей і ситуації.

Керівник навчального закладу та його заступники повинні розуміти, що реальний продукт виробляють не вони самі, а їх підлеглі, а їх основне завдання – сформувати працездатний зрілий колектив. Але в реальних умовах педагогічні колективи мають різні характеристики. У процесі забезпечення вирішення поточних завдань, керівник повинен знати і враховувати особливості свого колективу. За низького рівня розвитку колективу найбільші шанси на успіх в роботі має авторитарний стиль керівництва. Чим більше розвинений колектив, тим більше він вимагає демократизації управління, надання можливості реалізувати себе як суб’єкт життя навчального закладу. Якщо до навчального закладу зі зрілим колективом прийде новий керівник і почне діяти авторитарно, це неминуче призведе до напруги у стосунках і або керівник зруйнує такий колектив і підлаштує його під свій стиль, або вимушений буде піти.

У характеристиці колективу немає чогось постійного. Він може змінюватися за допомогою культивування в ньому відповідних норм і цінностей. Якщо організація має чинні цінності, норми і переконання, котрі, як правило, виражені в салоганах, якісних орієнтирах, ритуалах і правилах, котрі розділяють співробітники, - це успішні організації у своїй галузі. Єдиний спосіб розвитку колективу – це включення педагогів у різні процеси життєдіяльності навчального закладу як їх суб’єктів, а не лише виконавців. Суб’єктом є той, хто ставить цілі і визначає способи їх досягнення. Тому керівник повинен всіляко сприяти самодіяльності педагогів і в їх широкій участі в управлінні, прагнути культивувати в навчальному закладі норми і цінності, властиві розвиненому колективу. [Управління навчальним закладом: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / С. Г. Немченко, О. Б. Голік, О. А. Кривильова, О. В. Лебідь. – Донецьк: Ландон-ХХІ , 2012, -516 с. – с. 162-163]