Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1_kurs / вип.2.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
05.03.2016
Размер:
389.63 Кб
Скачать

Які є точки зору на походження і історію гунів?

Загальновизнаною точкою зору у дореволюційній російській і українській історіографії, як і у радянській історичній науці, було визнання гунів великим об’єднанням кочових племен тюркського походження, яке склалося далеко на сході , в Монголії та Північному Китаї. В епоху розвитку цього племінного союзу в І ст. до н.е. йому були підвладні численні племена в Центральній Азії. Згодом союз розпався і частина гунів рушила в Середню Азію, на Нижню Волгу, Дон, у Північне Причорномор’я і далі на захід.

На думку переважної більшості сучасних українських істориків гунський союз був конгломератом різних племен (остготів, гепідів, аланів та ін.), яких гуни повели за собою.

Вони здійснювали походи на Балкани , в малу Азію, Центральну Європу. Основною територією, де зупинилися

гуни, стала рівнина між Тисою та Дунаєм. Тут знаходилася ставка їхнього “короля” Аттіли.

Спільна боротьба європейських народів проти гунів завершилася 451р. в Галлії (сучасна Франція), де у битві на Каталаунських полях останні зазнали жорстокої поразки від римлян та везеготів. Остаточно гунський союз розпався після смерті Аттіли, коли підвладні йому племена виступили проти його синів і в битві на річці Недао в Паннонії (нині Угорщина) у 453 р перемогли їх. Залишки гунів відійшли у Причорномор'я.

Гіпотеза про східне походження гунів прийнята більшістю істориків і в наші дні її активно популяризує вчений Л М. Гумільов.

Першим порушив цю усталену традицію О. Ф. Вельтман. Досліджуючи готського історика Іордана і візантійського історика Пріска Панійського, а також скандинавський фольклор, він прийшов до висновку, що не тільки держави гунів не було на Дунаї, але не було там і так званих гунських кочівників впритул до приходу аварів. Вчений вважає, що під назвою скіфів І гунів було поховано більше тисячі років слов'янської історії. Його відкриття є результатом копіткої, наполегливої роботи над великою кількістю матеріалу, за обробку якого ніхто із спеціалістів не ризикнув узятися.

Інший серйозний дослідник пам'яток культури так званих азіатських гунів О. Н. Бернштам прийшов до висновку, що під цим іменем ховається не тільки зайшлий елемент, а й тубільний. Він резонно відмічає: деяка частина західних гунів виникла безпосередньо на європейському ґрунті, тобто автохтонне. Зв'язок з попередніми відносно гунів (азіатських) утвореннями знайшов відбиток також в археологічному матеріалі. «В основному гуни були туземного походження. зайшлий елемент становив у ньому незначну частину «Доступний для науки матеріал про культуру гунів, — пише О. Н Бернштам, — дав змогу швидше встановити зв'язок між європейськими гунами і попередніми утвореннями, тобто культурою слов'ян, ніж повністю пов'язувати походження західних гунів зі східними. Тільки порівняно невелика частина явищ знайде собі пояснення в східному походженні.»

Відомий український письменник І. Білик у післямові свого роману «Меч Арея», яку він промовисто назвав «Аксіоми недоїдених традицій», поставив резонне питання: «На яких же широтах і меридіанах шукати гунів? Чи вертатися знову назад у півпустелі Забай­калля та Монголії, чи продовжувати пошуки в тій—таки Угорщині, де ми безрезультатно блукаємо ось уже п'ятнадцять сторіч? І чи так уже старанно ми дослідили всі відомості про гунів?» На основі співставлення різних джерел І. Білик стверджує, що гуни — це не самоназва і не назва якогось таємничого народу, який невідомо звідки взявся й не знати в які прірви канув. Це, на його думку, були слов'яни.

Аналогічну думку обґрунтовує також Г. К. Василенко v своїх працях « Руси » і «Велика Скіфія» Він вважає, що назва “гуни” має полі етнічний характер, вона походить від давнього скандинавського поняття «амазонка» За повір'ями стародавніх людей, землі між Доном і дельтою Дунаю населяли жінки—наїзниці. Звідси степи Причорномор'я називали Гунагардом, тобто країною амазонок, а мешканців - відповідно гунами. В середовищі германських народів назва “гуни” закріпилася на багато століть за мешканцями Середнього Подніпров'я.

Таким чином, велика розбіжність думок на одну й ту ж проблему свідчить про те, що в цьому напрямі для істориків ще належить пройти чималий шлях, щоб стверджуванні ними істини стали нарешті науковою аксіомою.

ЛІТЕРАТУРА:

Історія Української РСР Т. І. К., 1977;

О. Субтельний. Україна. Історія. — К, 1991;

Бернштам А П. Очерк истории гуннов. - Л., 1951;

Г. К. Василенко. Велика Скіфія. — К., 1991;

Г К. Василенко. Руси. — К., 1990;

І. Білик. Меч Арея. — К., 1972; та ін.

Соседние файлы в папке 1_kurs