Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1_kurs / вип.2.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
05.03.2016
Размер:
389.63 Кб
Скачать

Як відносилася радянська влада до охорони української культурної спадщини в період громадянської війни?

Громадянська війна не сприяє охороні пам'яток культури будь-якою владою. Тим більше, коли війна набуває класового характеру, як це сталося у 1917—1920 pp. на Україні.

В цих умовах принципова і послідовна позиція провідних наукових та ^культурних діячів України визначила в цілому конструктивний підхід органів Радянської влади до питань охорони культурних пам'яток та залучення до цього кращих науково-культурних сил України.

Перші пам'яткоохоронні заходи були здійснені Радянською владою в січні 1919 року, коли при Харківському губернському відділі народної освіти було створені дві секції — музейна і охорони пам’яток, а також опубліковано звернення до всіх повітових і волосних Рад та ревкомів. В ньому, зокрема, пропонувалось вжити невідкладних заходів щодо охорони історико-культурних цінностей. залишених їх власниками. Цими заходами була охоплена територія Полтавської, Київської, Чернігівської та Катеринославської губерній.

Загрозливий стан збереження пам'яток культури і мистецтва в умовам війни вимагав створення державного органу, який би здійснював керівництво і координацію роботи по збереженню культурного .надбання в загальноукраїнському масштабі.

На початку лютого, 1919 року в Харкові був утворений Всеукраїнський комітет охорони пам'яток мистецтва і старовини (ВУКОПМИС).

Очолив його молодий художник М. Е. Дадигін. Ентузіаст своєї справи, рішучий і енергійній, він доклав багато зусиль для виконанні дорученої справи. Але разом з тим, не маючи досвіду пам'яткоохоронної і музейної роботи; керівний ВУКОПМИСу не завжди знаходив взаєморозуміння з науковцями, творчою інтелігенцією.

Керівництво1 ВУКОПМИСу з метою ефективності заходів по охороні культурних пам’яток в 1 Україні "поставило перед Наркоматом освіти УРСР питання про створення розгалуженої системи пам’яток охоронних органів. В результаті Нарком освіти прийняв рішення про утворення комітетів охорони пам'яток при підвідділах мистецтв всіх відділів? народної освіти губернських та повітових Рад. Ці пам'яткоохороні органи згуртували довкола важливої справи музейних працівників, художників науковців.

На Полтавщині державний орган охорони пам'яток був створи нині у лютому 1919 року. Його засновником стало місцеве Наукове товариство дослідження і охорони пам'яток старовини та мистецтва 21 березня 1919 році} розпочав свою роботу Чернігівський Губкопміс. Ініціаторами нього створенні вступили активні діячі Чернігівської Вченої Архівної Комісії. В проведенні заходів по охороні пам'яток провідну роль відігравала інтелігенція Києва. В місті діяла надзвичайна об'єднана комісія по обліку, охороні і реквізиції і пам'яток мистецтва Київщини.

В березні 1919 року в зв'язку з перенесенням столиці Радянської України з Києва до Харкова переїхав туди і ВУКОПМИС. Мережа губернських і повторних комітетів охорони пам'яток мистецтва і старовини простата, не в усіх губерніях вони були засновані», а створені не встигли організаційно зміцнитися і по справжньому розгорнути роботу до денікінської і петлюрівської навали. Розгалужену мережу повітових комітетів, у 1919 році вдалося створити ) пізнє на Чернігівщині.

Великі труднощі збереження пам’яток культури Радянськими державними органами були, також, пов'язані з браком коштів і складністю комунікаційною сполучення, належним рівнем координації дії центральних та місцевих пам’яткоохоронних органів.

Важливе значення для охорони пам’яток культури України мало створення правової бази. Так декретом Радянського уряду України від 1 квітня 191^ року всі історичні і художні цінності на території республіки передавались у відання народного комісаріату освіти, що фактично означало їх охорону радянською державою.

3 червня 1919 року уряд прийняв декрет «Про націоналізацію Київського міського музею І музейних збірок В. ЛІ. Ханенко та, О. Г. Гансена. Націоналізація історика— художніх цінностей стала проводитися по всій Україні. В першу чергу їй підлягали музеї» які діяли до революції, маєтки і садиби, історики —краєзнавчі і художні заклади Києва, Харкова, Одеси, Чернігова, Полтави та інших міст.

Націоналізації підлягали приватні колекції чи збірки, які складалися з речей, утворених творчою або науковою працею самого власника. Останнім видавались охоронний лист або охоронна грамота, які визначали режим зберігання пам'ятника.

Націоналізація (тобто одержавлення різних форм власності на пам'ятки культури) загалом стала визначальною рисою радянської політики щодо охорони української культурної спадщини за часів громадянської війни. Такий підхід обґрунтовувався необхідністю забезпечення доступності культури для всього народу, а не ,лише для елітної його частини.

Об'єктивну інформацію до питання можна знанні в слідкуючій літературі:

Акуленко В. А. Охорона пам'яток культури в Україні - К., 1991; Кот С. Й. Первый на Украине / К образованию Всеукраинского комитета охраны памятников искусства и старины // Исторпческое краеведение в СССР: вопросы теории й пракики. - К., 1991;

Нестуля О. О. Перші кроки в діяльності пам'яткоохоронних органів 1917 — 1920 pp. - К , Т989

Соседние файлы в папке 1_kurs