Питання для самоконтролю

1.У чому полягає суть макроекономічного планування?

2.Які теорії лежать в основі макроекономічного планування?

3.Що є об’єктом та сферою макропланування. Чому саме вони?

4.Яка стратегічна мета та цілі макроекономічного планування?

5.Назвіть основні функції макроекономічного планування.

6.На яких засадах будуються макроекономічні плани?

7.Основні методи макроекономічного планування.

8.Назвіть форми (види, типи) державного планування, їхні основні риси.

9.У чому полягає специфіка індикативного плану, його функції?

10.Що таке стратегічне макроекономічне планування?

11. У чому полягає суть макроекономічного програмування, його види?

12.Назвіть механізм реалізації макроекономічних планів і програм.

Заняття 6

Фінансово ―кредитне регулювання економіки

План

1.Державний бюджет як інструмент державного регулювання економіки.

2.Податки як інструмент ДРЕ, шляхи вдосконалення податкової системи.

3.Грошово-кредитне регулювання.

4.Державне регулювання ринку цінних паперів.

5.Ціни як інструмент державного регулювання.

Ключові поняття

Фінансово―бюджетне регулювання. Фінансова політика держави. Державні фінанси. Державний бюджет. Консолідований державний бюджет. Основні параметри державного бюджету.Структура видатків державного бюджету. Видатки на соціальні потреби. Витрати на потреби народного господарства. Фіскальна політика. Бюджетні доходи. Податки.Податкова система. Дефіцит державного бюджету. Державний борг. Кредитно-грошова політика. Центральний банк. Банківська, грошова,кредитна системи. Кредитно-грошові інструменти. Облікова ставка. Емісія грошей. Облігації внутрішньої державної позики. Норми мінімальних резервів.Кількісні обмеження кредиту. Цінове регулювання. Методи цінового регулювання.

Основна література

1.Дідківська Л.І.,Головко Л.С. Державне регулювання економіки:Навчальний посібник. ―К.:Знання-Прес,2000. ―209 с.

2.Михасюк І., Мельник А.,Крупка М.,Залога З.Державне регулювання економіки: Підручник. ―К.:Атіка, Ельга-Н,2000. ―592 с.

3.Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки:Навчальний посібник. ―К.:МАУП,2000. ―176 с.

4.Державне регулювання економіки:Навчальний посібник /С.М Чистов.,

А.Е. Никифоров., Т.Ф. Куценко. та ін. ―К.:КНЕУ, 2000. ―316 с.

Додаткова література

1.Про банки і банківську діяльність: Закон України // Відомості Верховної Ради України. ―1991. ―№25.

2.Про систему оподаткування. Закон України від 18 лютого 1997 р.

3.Про Національний банк України.Закон України // Відомості Верховної Ради України .―1999. ―№29.

4.Про бюджетну систему України:Закон України //Відомості Верховної Ради України.―1991.―№1.

5.Послання Президента до Верховної Ради України.2000 р. Україна:поступ у XXI століття (стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр. // Урядовий кур’єр. ―2000.―28 січня.

6.Проект урядової програми “Україна 2010” (конспект урядової програми стратегічного розвитку) // Урядовий кур’єр. ―1999.―3,6,10,21 квітня.

7.Государственное регулирование экономики и социальный комплекс: Учеб. пособие для вузов / Под ред. Т.Г. Морозовой,

А.В. Пикулькина―М:Финстатинформ.1997.―С.59-73.

8.Заблодський Б.Ф., Кокошко М. Ф., Смовженко Т.С.Економіка України.―Львів: ЛБК НБУ,1997. ―С.222-257.

9.Камаев В.Д. и др.Учебник по основам экономической теории (экономика) .― М.:Владос,1997. ―С.253-282.

10.Кваснюк Б.Макроекономічні фактори грошово-кредитного регулювання // Економіка України. ―1997. ―№2.

11.Мишкін П., Фредерік С.Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ.С.Панчишин,Г.Стеблій,А.Стацишинин. ―К.,1998.

12.Філіпенко А.С.Фінансова криза і нові акценти в економічній політиці // Урядовий кур’єр. ―1998. ―8 жовтня.

13.Чумаченко Н.Г., Биринберг Б.М.,Вожек М.М и др. Самоуправление и самофинансирование регионов: теория и практика. ―К.,1994.

14.Чухно А.Переростання товарно-грошового господарства у товарно-кредитне // Економіка України. ―1998. ― №2.

15.Швайка М.А.Банківська система України . ―К.:Парламентське в-во,2000.

16.Ходов Л.Г.Основы государственной экономической политики: Учебник.―М.: БЕК,1997. ―С.127-211.

Фінансово-кредитне регулювання займає чи не найважливіше місце у системі державного регулювання економіки. У системі фінансово-кредитного регулювання на перше місце треба поставити державний бюджет: саме через бюджет реалізується найбільша частина національного доходу та ВВП країни.

Державний бюджет виконує такі функції:

• збільшує або зменшує сукупний попит;

• виконує перерозподільну функцію;

• стимулює або гальмує виробництво шляхом вибору певної системи оподаткування;

• забезпечує покриття касових збитків підприємств, які внаслідок певних об’єктивних причин є збитковими, однак функціонування котрих зумовлене суспільними потребами;

• забезпечує фінансову допомогу в розвитку окремих галузей і сфер діяльності;

• збалансовує бюджети нижчих рівнів.

Кошти з державного бюджету використовують на державне управління, оборону,фінансування бюджетних галузей народного господарства (освіти, науки, культури та ін.).

Одним із головних напрямів бюджетної політики більшості країн світу є прагнення до бездефіцитного бюджету або підтримування дефіциту на мінімальному рівні. Дефіцит державного бюджету вимірюють у відсотках до ВВП. Його можна покривати за рахунок: продажу державних облігацій на внутрішньому і зовнішньому ринках; продажу державного майна; емісії.

Дефіцит державного бюджету є одним із найважливіших макроекономічних показників, які характеризують стійкість економічної системи.

Сьогодні фінансово-економічна ситуація в Україні є складною , суперечливою і неоднозначною. Об’єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної політики нині поставлено питання про перехід до економічного зростання. Останнє можливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації.

Забезпечує фінансову базу держави податкова система, що є визначальною складовою економічної системи; вона є головним знаряддям її економічної політики.

На початку 90-их років частка податкових надходжень у ВНП становила відсотків: у США― 30, Японії―31, Англії, Канаді―37, Німеччині―38,Італії―40, Франції―44, Бельгії―46,1, Нідерландах―48.

Найменші масштаби перерозподілу ВНП характерні для США та Японії. У США це зумовлено використанням податкової політики як засобу створення сприятливих умов для діяльності промислових компаній, що потребує низького рівня оподаткування. В Японії податкова політика як метод державного регулювання відіграє другорядну роль.

Головне місце тут відведено державному програмуванню, прямій державній підтримці певних галузей і підприємств (цільові субсидії та ін.)

Найвища питома вага податків у ВВП у скандинавських країнах, зокрема у Норвегії-48,3%, Данії-52%,Швеції-61%. У них склалась достатньо раціональна й ефективна система розподілу і використання зібраних коштів на соціальні цілі. В Україні ще не створена система оподаткування, що відповідає сучасним ринковим відносинам. Тут прийнято один із найвищих рівнів оподаткування, котрий обгрунтовують як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками. До об’єктивних причин належать:

• неможливість швидкого реформування відносин власності;

• комерціалізація охорони здоров’я, освіти, науки, культури, фінансування яких потребує значних коштів;

• необхідність зростання державних витрат на соціальний захист населення, внаслідок зниження рівня життя під впливом інфляції та кризових явищ.

Високий рівень оподаткування в умовах перехідної економіки зумовлений також значними витратами на ведення інвестиційної та структурної політики.

До факторів суб’єктивного характеру можна віднести такі:

• повільність ринкових перетворень;

• помилки у проведенні податкової політики, що спричинили масове ухилення від сплати податків;

• зростання дефіциту державного бюджету, неефективні державні витрати тощо.

Для податкової системи України характерне переважання непрямих податків, на відміну від країн із ринковою економікою. Хоча це співвідношення має певні особливості у різних країнах.

Співвідношення прямих і непрямих податків залежить від життєвого рівня переважної частини населення, досконалості механізму стягнення податків , рівня податкової культури; загальної спрямованості суспільства на розв’язання соціальних проблем, традицій оподаткування.

Зміна співвідношення між прямими і непрямими податками на користь перших є наслідком зростання орієнтованості західних держав на соціальні інтереси, що зумовило підпорядкування податкових систем принципу соціальної справедливості.

Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням політики бюджетної. Світова практика свідчить, що за її допомогою держава впливає на грошову масу й відсоткові ставки, а вони, в свою чергу, ―на споживчий та інвестиційний попит.

Грошово-кредитна політика грунтується на принципах монетаризму і має низку переваг над фіскальною політикою. Негативні моменти полягають у тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити.

Головною функцією Центрального банку кожної держави (у США―Федеральної резервної системи) є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

В Україні державне грошово-кредитне регулювання проводить Національний банк України , який виконує функції загальнодержавної резервної системи. Головне завдання Національного банку України―створення умов неінфляційного розвитку економіки держави.

Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально-економічною системою, на основі котрої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства. В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії свого становлення. У квітні 1994 року Кабінет Міністрів України затвердив “Концепції функціонування і розвитку фондового ринку в Україні”.

Метою цінового регулювання є недопущення інфляції, сприяння нормальній конкуренції; підтримання прожиткового мінімуму. Методами цінового регулювання є :

• спостереження за цінами; опосередкований (непрямий) вплив на ціну;

• державне втручання в процес ціноутворення;

• прямий державний вплив на ціни;

• установлення державою фіксованих цін і тарифів;

• “лідерство в цінах”.