Питання для самоконтролю

1.У чому полягає суть зовнішньоекономічної політики держави?

2.Чим викликана необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної

діяльності?

3.Назвіть об’єкти державного регулювання ЗЕД.

4.Хто є суб’єктами державного регулювання ЗЕД?

5.Яка роль наддержавних органів регулювання зовнішньоекономічних відносин?

6.Що таке міжнародні режими?

7.Характерні риси зовнішньоекономічного становища України.

8.Які основні цілі зовнішньоекономічної політики Української держави?

9.За якими принципами має здійснюватися регулювання ЗЕД?

10.Що таке валютне регулювання?

11.Які існують методи нетарифного регулювання ЗЕД?

12.Основні способи стимулювання експортного виробництва.

13. У чому полягає суть платіжного балансу країни?

14.Схарактеризуйте структуру платіжного балансу.

15.Що таке поточний платіжний баланс?

16.Назвіть складові балансу руху капіталів.

17. У чому полягає суть та призначення золото-валютних резервів?

18.Що таке спеціальні права запозичення?

Дискусійні питання

1.Роль держави у підвищенні конкурентоздатності національної економіки.

2.Який із видів зовнішньоекономічної політики (протекціонізм чи фритредер- ство) сьогодні потрібен для України і чому?

3.Роль платіжного балансу в регулюванні ЗЕД.

4.Які заходи держави щодо усунення диспропорцій платіжного балансу?

5.Державний борг та способи його регулювання.

6.Які основні шляхи залучення іноземного капіталу?

7.Як впливає внутрішня фіскальна та монетарна політика на стан платіжного балансу країни?

8.Роль держави у створенні й розвитку вільних (спеціальних) економічних зон.

Заняття 8

Державне регулювання праці, рівня життя населення та розвитку соціальної сфери

План

1.Соціальна політика держави: цілі , пріоритети, принципи.

2.Державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці.

3.Державне регулювання оплати праці.

4.Соціальний захист населення, регулювання доходів та споживання.

5.Державне регулювання розвитку сфери обслуговування.

Для самостійного вивчення і підготовки до практичного заняття

6.Моделі соціальної політики іноземних держав, їх характеристика, принципи.

7.Досвід розподілу витрат на розвиток сфери обслуговування в США.

Ключові поняття

Соціальна політика. Принципи соціальної політики. Завдання соціальної політики. Соціальні амортизатори. Регулювання ринку праці. Стимулювання попиту на робочу силу. Перерозподіл доходів. Соціальні стандарти. Мінімальна заробітна плата. Рівень життя населення. Індекс людського розвитку. Якість життя. Прожитковий мінімум. Мінімальний споживчий бюджет.Споживчий кошик. Межа малозабезпеченості. Соціальне страхування. Соціальний захист населення. Соціальна інфраструктура.

Основна література

1.Дідківська Л.І.,Головко Л.С. Державне регулювання економіки:Навчальний посібник. ―К.:Знання-Прес,2000. ―209 с.

2.Михасюк І., Мельник А.,Крупка М.,Залога З.Державне регулювання економіки: Підручник. ―К.:Атіка, Ельга-Н,2000. ―592 с.

3.Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки:Навчальний посібник. ―К.:МАУП,2000. ―176 с.

4.Державне регулювання економіки:Навчальний посібник /С.М Чистов.,

А.Е. Никифоров., Т.Ф. Куценко. та ін. ―К.:КНЕУ, 2000. ―316 с.

Додаткова література

1.Указ Президента України “Про основні напрями соціальної політики на період до 2004 року” //Урядовий кур’єр.―31 травня 2000 р.

2.Про індексацію грошових доходів населення: Закон України // Відомості Верховної Ради України. ―1991. ―№42.

3.Про зайнятість населення: Закон України // Відомості Верховної Ради України. ―1991. ―№14.

4.Проект урядової програми “Україна –2010” (конспект урядової програми стратегічного розвитку) // Урядовий кур’єр. ―1999. ―3,6,10,21 квітня.

5.Мельник А.Ф.Державне регулювання економіки. ―К.,1994. ―С.230-252.

6.Государственное регулирование экономики и социальный комплекс: Учеб. пособие для вузов/ Под ред. Т.Г. Морозовой., А.В. Пикулькина. ― М.:Финстатинформ,1997. ―С.94-217.

7.Денисов Н.Социальное расслоение общества: причины, последствия, меры по ограничению // Экономист.―1997. ―№1.―С.73-82.

8.Либман Г., Преснякова Л. Шведская модель социальной политики // Рос. эконом. журнал. ―1993. ―№3. ―С.62-71.

9.Зароботная плата: Сборник нормативных документов .(С изменениями и дополнениями по состоянию на 1 февраля 2002 года). ―Х.:ООО «Конус»,2002. ―192 с.

10.Сакс Д.Ж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: уроки для України. ―К.: Основи,1996. ―С.241-259.

11.Лукашевич Н.П. Социология труда: Учеб. пособие. ―К.:МАУП,2001. ―

320 с.

12.Теоретическая экономика. Политэкономия: Учеб. для вузов / Под ред.

Г.П. Журавлевой и Н.Н. Мильчаковой. ―М.: Банки и биржи :ЮНИТИ,1997 . ―С.292-295.

13.Шестакова Е. Реформирование системы социальной защиты населения в странах Восточной Европы // МЭ и МО. ―1997. ―№1.―С.51-59.

14.Єременко В.Г. Основи соціальної економіки:Популярний курс. ―К.:МАУП,1997. ―168 с.

У багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою головні функції регулювання ринку праці виконують профспілки. У країнах, що перебувають на стадії формування ринкових відносин, коли елементи інфраструктури ринку праці ще не діють достатньо ефективно, не відпрацьований механізм громадського та інституціонального регулювання, застосовують державне регулювання ринку праці, зайнятості й умов праці. У цьому випадку на відміну від командно- адміністративного перерозподілу трудового потенціалу держава відіграє регулювальну роль відповідно до попиту і пропозиції робочої сили.

Регулювання оплати праці буває двох видів―державне й договірне. Держава оплачує працю шляхом визначення мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій в оплаті праці, міжгалузевих співвідношень, умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях та установах, розмірів посадових окладів керівників.

Названі способи належать до методів прямого державного регулювання. Крім них, держава застосовує методи непрямого впливу на рівень оплати праці, зокрема через регулювання фонду споживання, а також шляхом оподаткування підприємств і доходів працівників. Договірне регулювання оплати праці найманих працівників підприємств проводять за системою тарифних угод ,які укладають на міжгалузевому (генеральна тарифна угода), галузевому(галузева тарифна угода), виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору) рівнях.

Вихідним елементом державного регулювання оплати праці є поняття мінімальної заробітної плати. Розмір мінімальної зарплати застосовують як розрахункову величину для визначення розмірів статутних фондів акціонерних товариств і ТзОВ, допомоги, компенсаційних та інших виплат.

Держава також запроваджує тарифну систему, форми і системи оплати праці, єдині тарифні умови. Держава визначає норми оплати праці:

• за роботу в позаробочий час;

• у святкові, неробочі та вихідні дні;

• у нічний час;

• за час простою, який стався не з вини працівника;

• у разі виготовлення продукції, що виявилась браком не з вини працівника;

• працівників до 18 років тощо.

Вона гарантує:

• оплату щорічних відпусток;

• оплату часу, витраченого на виконання державних обов’язків, для підвищення кваліфікації, часу на обстеження в медичному закладі;

• пільги для вагітних жінок тощо.

Кабінет Міністрів України регулює міжгалузеві співвідношення в оплаті праці працівників державних установ.

Особливістю соціальної політики України у перехідний період є надання пріоритету проблемам соціального захисту населення, підвищення ролі особистого трудового доходу і ліквідації системи утримань, формування нового механізму фінансування та регулювання розвитку соціальної сфери.

З урахуванням стану економіки в Україні метою державного регулювання доходів і споживання є соціальний захист населення від зростання цін та товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадян.

Особливістю розвитку сфери обслуговування у період формування ринкової економіки є збільшення питомої ваги послуг, які надають населенню за плату, а також розвиток комерційного сектора. До платних послуг належать:

• побутові ,

• житлово-комунальні,

• пасажирського транспорту,

• зв’язку,

• культури,

• деякі послуги установ освіти, охорони здоров’я, фізичної культури і спорту,

• правові ,

• фінансових установ,

• санаторно-курортні,

• туристсько-екскурсійні,

• послуги дитячих дошкільних закладів та ін.

Для сфери послуг можна виділити чотири рівні регулювання:

• міждержавний;

• державний;

• регіональний;

• місцевий;

які залежать від виду послуг, належності підприємств до комунальної або загальнодержавної власності, а також від способів регулювання, а саме:

• правове;

• індикативне планування;

• регулювання ЦКП;

• бюджетно-фінансове та грошово-кредитне ;

• цінове регулювання.

Характерною є тенденція зміщення центру державного регулювання на регіональний і місцевий рівні.