Ист. укр. культ. Т.2

481

38 Павловский И. Приходские школы в старой Малороссии и причины их уничтожения. — Киев, 1904 (відб. з "Киевской старины"). — С. 23; Лазаревский А. Статистические сведения об украинских народных школах и госпиталях в XVIII веке // Основа. — 1862. — № 5. — С. 82 — 89.

39Статут братства в м. Кам’янка Струмилова (Żórdła dziejowe starostwa i parafii Kamionka Strumiłowa, wyd. Falicki B. — Кам’янкаСтрумилова, 1928. — C. 74 — 76.

40Статут братства в м. Одеську // ЦДІАУЛ, ф. 201, оп. 46, спр. 3006.

41Статут передміського Миколинського братства в м. Перемишлі (НБВ, рукопис Akc. 2652, арк. 19).

42Вісник Народного Дома. — 1911. — С. 154 — 156, 169 — 178.

43Добрянский А. История епископов трех соединенных епархий, период II. — С. XIV — XV.

Унійні школи. Як ми бачили, піднесення освіти в Україні наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. було наслідком цілеспрямованої, підпорядкованої завданням релігійнонаціонального відродження діяльності насамперед мирян (князь Острозький, братства) і лише на дальшому етапі ієрархії (Петро Могила та його коло), то в створеній внаслідок Берестейської унії католицькій церкві грецького обряду реорганізацією освіти з самого початку зайнялось духовенство — митрополит, деякі єпископи, керівники монастирів, зорганізованих незабаром у василіанський чин.

Незважаючи на гостроту протистояння православних (в очах уніатів "схизматів") і прибічників унії (в очах православних відступників від благочестя), на освітній ниві вони робили спільну справу. Загроза втратити вірних на користь унії була одним з мотивів зусиль православних на ниві шкільництва. Унійна церква також вважала освіту засобом привернути на свій бік православних, незадоволених низьким рівнем традиційної освіти. Подібно, як релігійна полеміка сприяла активізації літератури, своєрідне змагання різних концепцій в галузі шкільної освіти сприяло підвищенню рівня всіх шкіл. Це дає підставу розглянути історію шкіл православних братств і шкіл їхніх релігійних опонентів у одному розділі.

Школи, організовані унійною церквою, виникли наприкінці XVI ст. й до середини XVII ст. розвивалися головно на північно-західних землях України і в українськобілоруському прикордонні — в Бересті, Володимирі, Луцьку, Холмі, Білій, Пинську та ін. Першою такою школою була школа в Бересті. З православної в унійну вона була реформована 26 червня 1597 р. за наказом короля й передана берестейському унійному владиці Іпатію Потію, щоб "ліпший порядок і наука бути могли". Школа мала всестановий характер, а вбогі та сироти навчалися безкоштовно. "На вихованьє учителей в той школі і дітей людей убогих, коториє ся учити будут, і для опатренья всяких потреб і порядку в той школі" король подарував села Торокань і Лісне, що належали до Жидичинського монастиря 44. Організацію берестейської унійної школи Іпатій Потій доручив освіченому грецькому священикові, вихованцю колегії св. Атанасія у Римі Петрові Аркудію, і 1599 р. польський король підтвердив цю кандидатуру. Він був досить діяльною людиною, володів кількома мовами і добре прислужився папському престолові у поширенні католицької віри на Сході Європи. Загалом Аркудій понад 20 років жив в Україні, де вів активну пропаганду католицької віри, унії, перебуваючи на посаді архімандрита то Лавришівського, то Кобринського монастирів. Мабуть, активна місіонерська і пастирська діяльність (один час він згадувався і як священик пинський) не дозволила йому створити міцну школу в Бересті і досить швидко вона, здається, припинила своє існування 45.

Значно тривалішою була діяльність унійної школи у Володимирі, яка перейшла до Потія разом з катедральним собором, при якому перебувала, а з 1598 р. була на утриманні Спаського монастиря. Згодом Іпатій Потій виділив на утримання школи 2500 зол. 46, а 1631 р. володимирський єпископ Йоаким Мороховський записав на кафедральну школу 600 золотих, проценти з яких йшли на оплату вчителю-бакалавру отцю Прокопію Хмілевському.

482

44АЗР. — Т. 4. — С. 122.

45Харлампович К. Западнорусские православные школы XVI и начала XVII века. — Казань, 1898. —

С.491 — 495.

46Дзюба Е. Н. Просвещение на Украине: вторая пол. XVI — первая пол. XVII в. — Киев, 1987. — С.

41.

Згадується ця школа і 1616 р. Тоді її учні були побиті шляхтичем Соколовським під час латинського свята Марії Магдалини, коли вони "ходили в поле ад вірґатум", тобто на заготівлю різок 47 — звичай із середньовіччя, практикований у європейських школах.

У школі тривалий час учителював і навіть був ректором диякон володимирської кафедри Теодор Мелешкович, або Мелешко, який, щойно отримавши призначення на владику холмського, раптово помер 1626 р. У його номінації як "бакалавра влодимирського" на посаду владики відзначалося, що він "человік мудрий і учений" 48.

Поширення василіянських монастирів сприяло створенню монастирських унійних шкіл, вчителями яких були переважно ченці-василіяни. Ректором однієї з таких шкіл, що виникла у Холмі 1628 р., був Захарій Острожик. Пізніше єпископ Методій Терлецький створив у Холмі гімназію (1639) для навчання юнаків "грецьких і латинських наук", яка наступного року отримала королівське підтвердження, а 1643 р. була затверджена Конґреґацією поширення віри при папській курії 49. Папа Урбан VIII також видав спеціальний привілей школі 50.

47Левицкий О. Историческое описание владимиро-волынского Успенского храма. — Киев, 1895. —

С.78.

48Харлампович К. Западнорусские православные школы. — С. 495.

49АВАК. — Т. 13. — С. 338; Харлампович К. Западнорусские православные школы. — С. 522.

50Senyk S. Methodius Terleckyj Bishop of Xolm // Analecta Ordinis S. Basili Magni. — Romae, 1985. — P. 358 — 359.

Першим ректором став Яків Суша. Терлецький хотів, щоб школа служила всій унійній церкві, в тому числі прибічникам унії з балканських країн. Римо-католицький холмський єпископ Павло П’ясецький поставив питання про скасування цієї школи, претендуючи, що тільки йому належить право створювати навчальні заклади. Втім, ця інтрига не вдалась, бо Рим в цьому випадку підтримав Методія Терлецького. Конґреґація пропаганди віри схвалила і його план впровадити до школи навчання грецької мови.

Зростання авторитету холмської гімназії викликало спробу перетворити її на вищу унійну академію, але цей задум не був реалізований.

Значного поширення унійні школи набули у Білорусі і почасти в Литві, де рівнем навчання виділялися школи у Вільні, Мінську, Новогрудку, Жировичах. Вони мали тісні зв’язки з українськими школами, часто обмінювалися учителями й учнями.

Особливо плідно на ниві освіти працював енергійний унійний діяч, реформатор василіянських монастирів і згодом митрополит Йосиф Велямин Рутський. Прибувши з Риму до Вільна 1606 р., він засновує при монастирі св. Трійці новіціят, тобто підготовчу школу для юнаків і навіть дорослих, що виявили бажання вступити у василіянський чернечий орден. Його задум швидко приніс добрі результати, і вже 1609 р. він стає архімандритом цього монастиря. 1613 р. Рутський добивається у короля спеціального дозволу, за яким освічені віленські монахи-василіяни мали б очолити освітній рух як в Україні, так і в Білорусі. Зарекомендувавши себе, монахи-василіяни за королівським дозволом відкривають школи переважно в містах і містечках Білорусі. Тут вони навчалися

483

різних наук і різними мовами — руською, грецькою, латинською і польською. Василіянські унійні школи, згідно з королівською грамотою, управлялися монахамивасиліянами і були підпорядковані унійній церковній владі 51. На вчительських посадах тут були переважно монахи-василіяни, рідше священики і дяки-бакалаври.

51 АЮЗР. — Ч. 1, т. 2. — С. 45.

Король Жиґимонд III надавав унійним школам "всі права, вольності і привілеї", зрівнюючи їх з правами католицьких шкіл, щоб в них "молоді люди тим охочіш бралися" до науки.

Вищий нагляд за унійними школами покладався на протоігумена василіянських монастирів. Йому належало утримувати загальний порядок у школах, піклуватися про відповідне число учнів, забезпечувати вчителями, стежити, щоб учні ретельно вчилися, зокрема церковного співу й обряду. Програмами передбачалося вивчення також світських наук, щоб заохочувати світських юнаків до навчання в унійних школах.

Велика увага приділялася вивченню іноземних мов, — передовсім латинської, а також грецької, польської.

Як бачимо, унійні школи впродовж розглянутого періоду знайшли певний розвиток переважно на білоруських землях та білорусько-українському прикордонні. І хоч однією з цілей унії єпископи вважали піднесення освітнього рівня кліру і мирян, уніатській ієрархії наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. не вдалося зорганізувати хоч трохи значної шкільної мережі на українських землях. Реформа освіти у цей період була заслугою православних навчальних закладів — Острозької академії, мережі братських шкіл на чолі з Львівським і Києво-Могилянським колегіумами.

484

Я. Д. Ісаєвич

4.7. Києво-Могилянський колегіум

Від братської школи до академії. Одним з найцікавіших феноменів української культури XVII — XVIII ст. стала школа, яку сучасники називали колегіумом (колегією), або — на пошану її фундатора — Києво-Могилянським колегіумом, згодом Києво-Могилянською академією. Як вже зазначалося, безпосереднім попередником цього вищого навчального закладу була Київська братська школа. У Києві українська братська школа могла розвиватися вільніше, ніж братські школи у Львові та Луцьку, оскільки перебувала під захистом козаків.

Деякі автори дотепер повторюють погляд істориків середини XIX ст., що школа при братстві Богоявлення в Києві вже існувала наприкінці XVI ст., а в 1588 — 1589 рр. була перетворена патріархом Єремією зі скромної братської школи на колегіум. Однак ряд документів засвідчує, що як братство, так і школа в Києві були організовані в 1615 — 1616 рр. 1 Першими ректорами братської школи були Іван Борецький (пізніший митрополит Йов), Мелетій Смотрицький, а в 1620 — 1624 рр. Касіян Сакович. Пізніше ректором був, ймовірно, білорус з Могилева Спиридон Соболь, а в 1628 — 1631 рр. Хома Ієвлевич, теж з Могилева. Наскільки кваліфікованими були керівники і педагоги школи видно хоча б з того, що Касіян-Каліст Сакович був автором філософського тексту 2.

1 Див.: Ісаевич Я. Джерела з історії української культури. — Київ, 1972. — С. 62 — 64; Хижняк 3. І. Києво-Могилянська академія. Вид. 2. — Київ, 1981. — С. 31 — 33.

2 Арістотелівські проблеми, або Питання про природу людини з додатком передмов до весільних і похоронних обрядів, складених Калістом Саковичем // Пам’ятки братських шкіл на Україні (кінець XVI

— початок XVII ст.). — Київ, 1988. — С. 337 — 512, 556 — 565.

Матеріальною підставою для функціонування школи був подарунок Галшки (Єлизавети) Гулевичівни Лозчини, дружини мозирського маршалка Стефана Лозки, 14 жовтня 1615 р. земельної ділянки Богоявленському монастиреві "на монастир... также на школу дітем, так шляхетським, яко і местським" 3. В акті було підкреслено, що школа негайно ("зараз") розміщується на подарованому дворі. Слід гадати, що свою фундацію меценатка вирішила зробити під впливом справжнього ініціатора заснування школи і братства в Києві І. Борецького, колишнього вчителя і ректора Львівської братської школи. Тим самим братство і школа при ньому, очевидно, функціонували з кінця 1615 — початку 1616 р.

Про мотиви заснування школи в 1625 р. братчики писали в листі до російського царя: "Ми, великим коштом, влаштували для православних дітей школу для вивчення слов’янсько-руської і грецької мов та [предметів, які викладають] інші вчителі, щоб діти не пили з чужого джерела смертельну отруту схизми, не відходили в темряву римської віри" 1

Школу до "наук елліно-славенського і латино-польського письма" було затверджено грамотою єрусалимського патріарха Феофана 1620 р., в якій йшлося про надання Київському Богоявленському братству прав ставропігії. Те, що засновник і фактичний керівник школи Іван Борецький став тоді ж київським православним митрополитом, дуже сприяло авторитетові братського навчального закладу.

485

Від самого початку у Київській братській школі були класи інфіми, граматики і синтаксими. Таким чином, і ця школа була побудована на засадах, що прийшли в Україну із Західної та Центральної Європи 5.

Цінні дані про Київське братство і братську школу містять відомі вірші Касіяна Саковича, які декламувалися школярами 1622 р. на похороні гетьмана Петра КонашевичаСагайдачного і того ж року були опубліковані в лаврській друкарні 6. В них підкреслено, що до братства записався сам гетьман з усім Військом Запорозьким. Такий акт мав на меті охорону братства від репресій польсько-шляхетської влади. Також і документальні матеріали підтверджують діяльну підтримку Київського братства козацтвом, що дало братчикам змогу розгорнути широку культурноосвітню діяльність, добитися високого рівня викладання в своїй школі.

Найважливішим джерелом про організацію школи наприкінці 20-х рр. XVII ст. є автобіографічна записка вихованця цієї школи Гната Євлевича. З неї видно, що весь навчальний заклад мав назву "Школи київські", бо складався з окремих "шкіл" (класів) — фари, інфіми, граматики, синтаксими. Заслуговує на увагу також лист братчиків до російського царя з проханням про матеріальну допомогу від 17 січня 1626 р. Тут зазначено, що головне завдання школи — виховання відданих своєму народові людей, які були б стійкі у переконаннях, непримиренні до національно-релігійного зрадництва, до якого часто доводило навчання в католицьких школах. Школа названа в цьому листі "училищем... языка словеноросского, еллино-греческого і прочиих даскалов" 7.

3 Памятники изданные Временною комиссиею для разбора древних актов. — Киев, 1846. — Т.2. — С. 12 — 17.

4 Титов Хв. Стара вища освіта в Київській Україні. — Київ, 1924. — С. 66 — 67.

5 Ševčenko I. The Many Worlds of Peter Mohyla // HUS. — 1984. — Vol. 8, № 1/2. — P. 11. 6 Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст. — Київ, 1978. — С. 322 — 338.

7 АЮЗР. — Ч. 1, т. 6. — С. 229.

Братчики не згадували в цьому листі про вивчення латинської мови. Очевидно, вони вважали, що згадка про це не сприятиме доброзичливому ставленню урядових кіл Москви до братської школи.

З викладачів школи відомі вчитель інфіми Яків Мемлевич, вчитель граматики Сава Андрієвич з Могильова, вчитель синтаксими Василь Березецький, вчитель "руської школи" (початкового класу) уставник Федір родом з Росії. Всі вони були, за свідченням одного з їх вихованців, людьми "світськими, благородними і гідними свого звання" 8. Цінним джерелом для вивчення складу учнів школи є вже згадані вірші Касіяна Саковича, де вказано прізвища тих, хто виголошував окремі уривки. Аналіз соціального походження учнів дає можливість зробити висновок, що з самого початку братська школа була загальностановим навчальним закладом.

1627 р. архімандритом Києво-Печерської лаври став Петро Могила. Він задумав влаштувати школу при лаврі, причому більшою мірою, ніж братство, наслідував західноєвропейські зразки. Можливість конкуренції з братською школою нової школи, яка була б цілком під контролем києво-печерських ченців, викликала незадоволення серед населення Києва, козаків і пов’язаного з ними духовенства 9. Найближчий співробітник Петра Могили Сильвестр Косов згадував пізніше, що кияни, — очевидно, міщани й козаки — збиралися поруйнувати лаврську школу, а її викладачів потопити в Дніпрі. Врешті, колишній ректор братської школи митрополит Йов Борецький у своєму заповіті під страхом неблагословення доручив Петрові Могилі і його близькому співробітникові луцькому єпископові Ісакієві Борисковичу, щоб "фундували школи тільки при братстві, а не де-інде". Заповіт було підписано 1 березня 1631 р., а вже 11 березня Петро Могила записався до братства як старший брат і пожиттєвий опікун 10. Формальним записом до

486

братства архімандрит прагнув усунути опозицію братчиків проти його плану створити вищу школу в лаврі, а не при братстві, як це заповідав фундатор братської школи Борецький. Перебуваючи в червні того ж року у Львові, Могила запросив звідтіля до Києва Ісаю Трофимовича-Козловського і Сильвестра Косова на посади вчителів.

Незабаром школа в Києво-Печерській лаврі відкрилась і Ісая ТрофимовичКозловський став у ній ректором і професором філософії, а Сильвестр Косов — префектом. Пам’яткою діяльності нової школи є панегірик "Евхаристеріон албо вдячность", вручений учнями Петру Могилі з нагоди Великодня 1632 р. Автором передмови до нього, а може, й самого панегірика, був професор лаврської школи, колишній вихованець братської школи Софронія Почаський. У панегірику оспівуються всі сім "визволених" наук, у тому числі граматика, риторика, діалектика, арифметика, астрономія, геометрія. Це — ясна вказівка про намір орієнтуватися на західні взірці.

Під тиском братства, від імені якого виступили українські шляхтичі Київщини, духівництва на чолі з митрополитом Ісайєю Копинським та запорозьких козаків (лист від імені гетьмана Івана Петражицького підписав Сава Гробневський) 11 Петро Могила змушений був погодитися на злиття лаврської школи з братською, причому об’єднана школа 1632 р. стала функціонувати на Подолі, на місці колишньої школи братства. Братство визнало Петра Могилу фундатором школи і погодилося підпорядковуватися йому як старшому братові і покровителеві.

8 Титов Хв, Зазн. праця. — С. 78; Голубев С. История Киевской духовной академии. — Київ, 1886. — Додаток № 11. — С. 75 — 76.

9 Див.: Памятники... 2-е изд. — Киев, 1897. — Т. 2. — С. 407.

10Там само. — С. 390, 410 — 411.

11"Військовий лист" виданий у Каневі 12 березня 1632 р. з проханням, щоб Могила переніс свою школу на Поділ, було пізніше підтверджено гетьманами Богданом Хмельницьким і Юрієм Хмельницьким.

Таким чином, справа скінчилася компромісом. Щодо місця школи було виконано побажання Борецького, міщан, козаків, але фактично це був тріумф засад Петра Могили, який надалі визначав характер і напрям об’єднаної школи 12. Цю школу і пізніше часто називали Києво-братською школою (колегіумом), згодом — Києво-Могилянським колегіумом, ще пізніше, з 1701 р. — Київською академією (за традицією її називали ще Києво-Могилянською академією). Зустрічається в літературі другої половини XVII ст. і образне окреслення "Могилянський Атеней". Наявні у джерелах назви "Києво-братський колегіум", "Києво-братський монастир" стали приводом до того, що деякі дослідники вважали Київську школу (колегіум, академію) другої половини XVII — XVIII ст. братським навчальним закладом 13. Насправді, у цей час братства вже не існувало, хоч назва "братський" традиційно застосовувалася щодо монастиря і школи 14.

12Sydorenko A. The Kievan Academy in the Seventeenth century. — Ottawa, 1977. — P. 29-30.

13Медынский E. H. Братские школы Украины и Белоруссии в XVI — XVII вв. и их роль в воссоединении Украины с Россией. — Москва, 1954. — С. 102.

14Див., напр.: Документи Богдана Хмельницького / Упоряд. І. Крип’якевич та І. Бутич. — Київ, 1961.

—С. 355.

На відміну від колишньої братської школи, в Могилянській колегії вчителями були не світські люди, а ченці братського Богоявленського монастиря. До речі, й сам монастир нерідко називали духовним братством, або й просто братством, хоч, ясна річ, це не було братство в традиційному для української науки значенні слова. Ректором колегіуму став

487

архімандрит Богоявленського монастиря, — і цей порядок зберігся надалі. Як вказувалося, при організації колегіуму він був підпорядкований Могилі як "старшому братові". В грамотах митрополита Ісайї Копинського і "військовому листі" запорозького війська було застереження, що патронат над братством і школою визнається за Могилою за його особисті заслуги і не має переходити на наступних архімандритів лаври. Незабаром (1633) архімандрит Петро Могила став ще й Київським митрополитом; після його смерті Києвобратський монастир і колегіум (академія) фактично підпорядковувалися наступникам Могили на митрополичій кафедрі, хоча вони вже й не називалися старшими братами.

Традиція про те, що Київська академія веде свій початок від світської братської школи, зберігалась і пізніше, навіть тоді, коли в Києві забули вже, в чому полягала діяльність братства. Коли 1764 р. лівобережна козацька старшина просила царський уряд дати дозвіл на відкриття університетів у Києві та Батурині, в петиції за підписом гетьмана Кирила Розумовського зазначалося: "Перший з цих університетів у складі чотирьох факультетів може бути в Києві, на тому самому місці, де сьогодні Києво-братський училищний монастир, з якого слід усунути монахів, а на тому місці спорудитибудинки для вчителів та учнів. Під час заснування київських шкіл попередником моїм — малоросійським гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним, а потім митрополитом київським Петром Могилою, там не було монастиря, а лише братство, тобто таке місце, де могли мешкати світські й духовні люди, що приходили для навчання" 15. Як бачимо, у 60-х рр. XVIII ст. в Україні вже не уявляли справжнього характеру колишнього Київського братства, забулось і те, що Могила заснував не братську школу, а лаврську, тобто монастирську. Проте в пам’яті залишилося головне — те, що найстарша школа вищого типу в Києві, яка дала початок пізнішій академії, була братським навчальним закладом.

Хоч Київський колегіум та пізніша академія і не можуть вважатися братськими школами, вони зберегли чимало з традицій своєї попередниці — братської школи, яка існувала протягом 1615 — 1632 рр. Серед студентів академії значний відсоток становили вихідці з міст усіх частин України. Вона стала загальноукраїнським всестановим вищим навчальним закладом і згуртувала навколо себе найвідоміших культурно-освітніх діячів, вчених, літераторів. Саме завдяки діяльності академії та Києво-Печерської друкарні Київ знову став найвизначнішим культурним осередком України.

Університетський рівень Київської школи відзначали також західноєвропейські автори XVII — XVIII ст. Відомий французький інженер і картограф Ґійом Левассер де Боплан, який перебував у Києві в 30-х рр. XVII ст., зазначав у своєму "Описі України", що у Києві на Подолі в братській церкві міститься "університет або академія, яку вони називають "Братською церквою" 1б. Англієць Джон Белл, побувавши в Києві 1737 р., підкреслював, що "Київський університет користується великим авторитетом у цих краях" 17. На карті України, виданій T. K. Лоттером в Ауґсбургу в середині XVIII ст., спеціальним умовним знаком позначено наявність у Києві академії, тобто вищого навчального закладу.

Як і тогочасні європейські університети, Києво-Могилянський колегіум брав участь в організації філіальних шкіл, де викладання велося за програмою Київської колегії — "ведле порядку школ києвских". Зокрема, філією Київської колегії були засновані в 1634 р. школи при Вознесенському монастирі у Вінниці і при Богоявленському монастирі у Крем’янці. В 1639 р. Вінницька школа перейшла до містечка Гоща, де раніше була аріанська школа. Власниця цього містечка княгиня Раїна Соломирецька заснувала і забезпечила відповідними фондами Михайлівський монастир з умовою, щоб при ньому діяла школа. Високий рівень викладання в цій школі видно хоча б з того, що ректорами її були такі високовчені професори, як Ігнатій Оксенович Старушич і Інокентій Гізель. Варті уваги слова Касіяна Саковича, що, мовляв, унійні школи "нічого не варті не тільки порівняно з латинськими, а й порівняно з школами Петра Могили — Київською та Гойською". У другій половині XVII ст. Кременецька школа припинила діяльність, а Гойська (Гощанська) занепала 18.

488

15Прошение малороссийского шляхетства и старшин вместе c гетманом о восстановлении разных старинных прав Малороссии, поданное Екатерине II в 1764 году // Киев. старина. — 1883. — Т. 6. — С. 344.

16Боплан Г. Л. де. Опис України. — Київ, 1996. — С. 28.

17Цит. за кн. Sichynsky. V. Ukrainę in foreign comments and descriptions. — New York, 1953. — P. 44.

181695 p. луцький єпископ Діонісій Жабокрицький вживав заходів для відновлення колегії в Гощі. (Петрушевич А. С. Дополнения ко Сводной галицко-русской летописи c 1600 по 1700 год. — Львов,

1891. — С. 894.)

З актів польської адміністрації видно, що польський уряд, діючи в інтересах католицької церкви та її навчальних закладів, прагнув не допустити до створення української латиномовної школи вищого рівня та її філій. З цією метою король Владислав IV не дозволив викладати в Київській колегії та її філіальних школах тих предметів, вивчення яких вважалося прерогативою вищих навчальних закладів, і забороняв викладання латинською мовою. 29 жовтня 1634 р. він надіслав Петрові Могилі повторне суворе розпорядження, наказуючи "негайно скасувати друкарню латинську і латинські школи так, щоб їх не було ні в Києві, ні у Вінниці, ні в будь-якому іншому місці". У випадку невиконання цього розпорядження король погрожував суворим покаранням за "непослух, що породжував бунти і свавілля" 19. 27 листопада 1634 р. король писав до одного з керівників польської адміністрації в Україні 20: "Отримавши звістку, що печерський архімандрит відкрив латинські школи в Київському, Волинському і Брацлавському воєводствах, ми розпорядилися, щоб він ці школи обов’язково закрив і скасував. Однак він не тільки не виконав нашої волі й наказу, а встановлює нові такі школи. Це зневага до нас, бо він не має від нас ніякого дозволу і повинен обмежуватися руськими школами. Тому вимагаємо, щоб ви спершу йому нагадали, щоб облишив свій намір і обов’язково скасував латинські школи. А якщо цього не послухається, вимагаємо, щоб ви не допустили поширення цих шкіл і повідомили йому, що маєте наш наказ скасувати ті школи, які заснував всупереч нашій волі" 21.

1636 р. сейм під тиском козаків і православних шляхтичів дозволив вивчати в Київській колегії мови й науки, однак не далі початкових ступенів філософського циклу

— діалектики й логіки. Викладання богослов’я, яке було необхідне для формального визнання школи академією, заборонялося 22.

1658 р. за умовами Гадяцького договору козацька старшина добилася від польського уряду дозволу на відкриття в Україні двох академій — Київської та ще однієї. Ця угода не набула чинності. Все ж поступово викладання в колегіумі досягло рівня вищого навчального закладу гуманітарно-риторичного спрямування, що пізніше було формально визнано в царських грамотах 1694 і 1701 рр.

Структура і програма Києво-Могилянського колегіуму. За своєю ідеологічною спрямованістю КиєвоМогилянський колегіум, як і Львівська братська школа, сприйняв засади тримовності, успадковані від Острозької греко-слов’яно-латинської школи. Проте на відміну від своїх попередників Києво-Могилянський колегіум був стабільним, юридично забезпеченим і матеріально незалежним навчальним закладом, і це стало запорукою його тривалості.

Стабільність існування забезпечували значні кошти, що їх Петро Могила заповів Києво-Братському Богоявленському монастиреві спеціально на утримання колегіуму 23.

489

19Wladyslaw IV. Listy i inne pisma urzędowe. — Kraków, 1845. — S. 28.

20Адресат листа в публікації не вказаний. Мабуть, ним був київський воєвода.

21Wladyslaw IV. Ор. cit. — S. 55.

22Маслов C. І. Культурно-національне відродження на Україні в кінці XVI ст. і першій половині XVII ст. // Матеріали до вивч. укр. літ-ри. — Київ, 1959. — Т. 1. — С. 207 — 208; АЮЗР. — Ч. 1, т. 6. — С. 696.

23Петро Могила заповів за десять днів до смерті також бібліотеку різними мовами, яку збирав усе життя. Власноручний її каталог він передав "отцям колегіатам".

Хоч мова викладання була латинською і за формами та основним змістом навчання колегіум мало відрізнявся від католицьких і протестантських шкіл подібного рівня, в ньому на той же час підтримувалася греко-слов’янська традиція, насамперед шляхом участі у літургічній практиці. Єрусалимський патріарх Паїсій, який відвідав Київ 1649 р., зазначав, що тут діє школа "слов’янської мови", у якій є "вчителі високого мистецтва". Вони навчають побожних юнаків "слов’янської мови як властивої і латинської як необхідної тим, що живуть між латинянами" и. Грецькі джерела, — в цьому контексті головно твори візантійських церковних авторів, — визнавалися найавторитетнішими, хоч забезпечити постійного викладання грецької мови не вдавалося: в цьому напрямі було зроблено лише окремі спорадичні спроби. Пов’язані з колегіумом культурні діячі за часів Петра Могили брали участь у новому редагуванні тексту церковнослов’янської Біблії на основі грецького канонічного тексту 25.

Структура Києво-Могилянського колегіуму була подібною до структури братської і лаврської шкіл. Після закінчення класів ("шкіл") інфіми, граматики, синтаксими, поетики, риторики, учні вивчали філософію. Наприкінці 30-х рр. курс її був трирічним, але пізніше викладання філософії обмежувалося двома роками 26. В курсах філософії, зокрема при викладі фізики й метафізики, розглядались і богословські питання, в тому числі про походження душі, її безсмертя, про Бога й ангелів 27. Окремий клас ("школа") богословів був зорганізований наприкінці XVII ст.

24Переклад див.: Хижняк З. Зазн. праця. — С. 61.

25Исаевич Я. Преемники первопечатника. — Москва, 1981. — С. 80.

26Петров Н. П. Киевская академия во второй половина XVII века. — Киев, 1895. — С. 84.

27Там само. — С. 84 — 85.

На чолі колегіуму стояли ректор і префект, які водночас були професорами вищих курсів. Першим ректором став колишній ректор лаврської школи "замойський академік", тобто вихованець Замойської академії, Ісая Трофимович-Козловський (від 1632 до 1638 р.). Його наступниками на цій посаді були Софронія Почаський (1638 — 1640), Ігнатій Оксенович Старушич, Йосиф Кононович Горбацький (1640 — 1642), Інокентій Гізель (1648 — 1650). Першим префектом і професором риторики став Сильвестр Косов, викладачем поетики був Антон Пацевський, пізніше (до 1651 р.) цю посаду займав Феодосій Баєвський. Як бачимо, все це були провідні освітні й церковні діячі, знавці наук філологічно-філософського циклу та богословії. Всі професори утримувалися Богоявленським монастирем, монахами якого вони були. І в самій школі, і в бурсі (гуртожитку) діяло своєрідне учнівське самоврядування, форми якого були подібними до загальноприйнятих у латиномовних школах різних конфесій і рівнів. Прототип будь-якої сторони життя колегіуму можна знайти в середньовічних європейських навчальних закладах, в тому числі колегіумах та університетах. Це стосується врочистих захистів попередньо оголошених тез з філософії та інших наук, вистав шкільного театру, звичаю студентів збирати кошти на прожиття, ходячи "попід вікна" з колядами та іншими

490

піснями. Студенти, які мандрували від міста до міста, залишаючи навчання на канікулах або й в інший час, дуже нагадують середньовічних ваґантів з типовою для них сміховою культурою.

Оскільки про учнівські декламації і шкільний театр піде мова далі, зазначимо тут тільки значення театралізованих декламацій і театральних вистав у навчальному процесі, а також те, що важливою їхньою темою було уславлення шкільної освіти й утвердження авторитету власної школи та її засновника й покровителя. Досить згадати збірку панегіричних декламацій "Евхаристеріон албо вдячность... Петру Могилі... от спудеов гимназіум... з школи реторики" (Київ, 1631). Лаврська школа порівнюється тут з Парнасом. Панегірик, прославляючи Могилу як переможця і справжнього героя, заохочував його до дальшої діяльності на цій ниві; включення до ідеальної програми навчання квадривіуму і богословія, як припускають дослідники, засвідчувало прагнення не тільки наслідувати єзуїтські школи, але й перевершити їх 28. Порівняння Могилянського колегіуму з Парнасом вжите і у збірці панегіричних віршів "Mnemosyne sławy prac y trudów... Piotra Mohily... na pożądany onego wjazd do Kijowa od studentów gymnasium w Bractwie Kijowskim" (1633) 29. Суспільна роль освіти, знання — одна з провідних тем обох творів. Так, у вірші збірки "Mnemosyne", декламованому Самійлом Мужиловським, звучить той самий мотив, що раніше у "Пересторозі": Русь почала занепадати, "коли стало мало вчених людей".

Безпосередніше освітня діяльність прославляється ще в одному творі, що донедавна не привертав уваги літературознавців, — панегірику Івана Калимона з нагоди відвідування 1641 р. Петром Могилою курсу риторики Київського колегіуму "Sol post occasum oriens..." 30. Дуже характерні для естетики бароко і назва твору, і його структура, і ілюстрація. Багато про зміст і стиль говорить вже сама назва, що у перекладі звучить так: "Сонце, яке після заходу народжується. Для огляду подане у промові, коли риторичний горизонт у своєму київському колегіумі освітив своєю ясною присутністю на другий день Великодня року 1641 ясновельможний князь, високоповажний пан Петро Могила, з ласки Божої архієпископ-митрополит київський, галицький і усієї Русі, екзарх апостольського константинопольського (патріаршого) престолу, печерський архімандрит. Виголосив Іоанн Калимон, у тому ж колегіумі студент красномовства". Ілюстрацією до цієї назви і до всього твору є гравюра-мідерит на звороті титулу: на картуші, прикрашеному стрічками і зображенням плодів, чотири медальйони. На першому з них схід сонця, на інших воно піднімається дедалі вище, освітлюючи квіти, що тягнуться до променів, будівлю з вежею (фортецю науки?) та астрономічний прилад. Це, до речі, найстарший відомий мідерит у київських виданнях. Образ сонця відіграє у творі подвійну роль. Свого часу А. М. Робінсон звернув увагу на те, що у віршах Симеона Полоцького сонце символізує царя як уособлення держави 31. Натомість діячі могилянського гуртка ще раніше використовували цей образ для звеличення Могили — не тільки як глави православної ієрархії, але й як людини, яку вважали найавторитетнішим представником суспільної верхівки України і Білорусі. Водночас промені сонця для них — алегорія світла, що його несуть освіта, школа, наука.

28Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва. — Львів, 1981. — Т. 1. — № 228; Pylypiuk N. Eucharisterion. Albo Vdjačnost’. The first panegyric of the Kiev Mohyla School: its content and historical context // HUS. — 1984 — Vol. 8, № 1/2. — P. 67 — 68. Див. також факсимільне відтворення книжки "Євхаристиріон" в додатку цього тому HUS.

29Запаско Я., Ісаєвич Я. Зазн. праця. — № 240.

30Там само. — № 292.

31Робинсон А. Н. Симеон Полоцкий и русский литературный процесе // Симеон Полоцкий и его книгоиздательская деятельность. — Москва, 1982. — С. 31.