6.2. Розвиток мотиваційної сфери і формування самосвідомості дитини у дошкільному віці

Мотиваційна сфера дошкільника розвивається актив­но, формуються різні типи мотивів поведінки, виникають нові, типові для дошкільного віку.

Формування самосвідомості знаходиться у взає­мозв'язку з розвитком мотиваційної сфери. На основі їх розвитку у дитини з'являється усвідомлення свого соці­ального Я і формування внутрішньої позиції.

Основою мотивів є первинні (природні) і вторинні (на­буті) потреби, які відображаються у формі переживань, по­чуттів, інтересів, уявлень, думок, ідей, понять, моральних ідеалів, переконань тощо.

Загальна характеристика мотивів поведінки дитини

Одна і та сама діяльність може бути спричинена різ­ними мотивами, які перебувають у певній субординації: одні відіграють провідну роль, інші - другорядну. Спів­відношення їх утворює систему мотивів певного акту по­ведінки.

Мотив розкриває сенс, який мають для людини її дії і вчинки, їх життєве значення. Він має складний індивіду­альних характер.

Мотив (франц. motif, лат. motus - рух) - усвідомлена причина дій і вчинків людини.

Будучи усвідомленим, мотив поведінки дитини є ру­шійною силою у її розвитку.

Під впливом розвитку внутрішньої структури особис­тості, зовнішніх обставин її життєдіяльності мотиви пове­дінки динамічно змінюються.

Мотивація - система мотивів, яка визначає конкретні форми по­ведінки, діяльності людини.

Розкриття причин поведінки, дій і вчинків людини пе­редбачає аналіз сукупності мотивів, якими зумовлено конкретну поведінку. Зрозуміти дитину значно простіше, ніж дорослу людину, оскільки мотиви її вчинків помітні в усьому.

На різних вікових етапах мотивація обумовлюється провідними видами діяльності і соціальною ситуацією роз­витку.

У дошкільному віці, дитина знає і вміє багато, але по­казником сформованості особистості є її внутрішня струк­тура, яку утворюють мотиви поведінки, під впливом яких вона діє, воля та почуття.

Найбільший вплив на поведінку дітей дошкільного ві­ку мають типові для них мотиви, пов'язані з інтересом до світу дорослих, прагненням діяти, як вони. Бажання бути схожим на дорослого керує малюком і в рольовій грі. Його часто використовують у вихованні дитини: «Ти ж вели­кий, а великі одягаються самі», «Чоловіки не плачуть».

У поведінці дітей постійно виявляються ігрові мотиви, пов'язані з інтересом до процесу гри, які переплітаються з прагненням діяти, як дорослі. Також ці мотиви забарвлю­ють поведінку дитини, створюють неповторну специфіку дошкільного дитинства. Іноді вони породжують непорозу­міння, коли дитина видає бажане за дійсне: «Ми з татом ка­талися на човні, який перевернувся...». Висловлювання про те, чого не було, не дають підстав вважати хлопчика брехуном, адже він створює уявну ситуацію, у якій з гри фантазія перемістилася у розповідь. Будь-яку справу ди­тина може перетворити на гру: іноді здається, що вона зайнята серйозною справою, а насправді - грається, ство­ривши для себе вигадану ситуацію. Наприклад, під час психологічного дослідження дітям пропонували із зобра­жень чотирьох предметів (людина, лев, кінь і віз) відібра­ти «зайвий». Діти назвали зайвим лева, пояснивши: «Дя­дя запряже коня у віз і поїде, а для чого йому лев? Лев мо­же з'їсти і його, і коня, тому його потрібно відправити в зоопарк».

Важливе значення в поведінці дошкільника мають мо­тиви встановлення і збереження позитивних взаємин з дорослими та дітьми. Кожна дитина потребує доброзич­ливого ставлення оточення. Своїми діями вона намагаєть­ся заслужити їхнього схвалення. Прагнення до позитив­них взаємин з дорослими змушує дитину зважати на їхні думки й оцінки, виконувати встановлені ними правила по­ведінки.

З подорослішанням все більшого значення набуває для дітей ставлення до них однолітків. Наприклад, 3-річна ди­тина, яка прийшла у дошкільний заклад, перші місяці ні­би не помічає інших дітей, не зважає на них у своїй пове­дінці (може забрати стільчик у сусіда, якщо захоче сісти).

Однак із розвитком спільної діяльності, формуванням ди­тячого колективу здобуття позитивної оцінки, симпатії од­нолітків стають дієвим мотивом поведінки дошкільника. Особливо намагаються вони здобути симпатію авторитет­них у групі однолітків або тих, хто подобається їм особис­то. Для вихователя важливо, щоб дитина здобувала виз­нання однолітків своїми особистісними якостями, старан­нями і результатами в ігровій, продуктивній діяльності, а не спекулятивним шляхом.

У дошкільному дитинстві розвиваються мотиви само­любства, самоствердження. Вони проявляються у бажанні виокремитися серед інших, досягти того, щоб її поважали і слухались, звертали на неї увагу, виконували її прохання, що виражає намагання дітей виконувати головні ролі в іг­рах. Прагнення до самоствердження 3-5-річних дітей зас­відчують приписування ними собі позитивних якостей, без особливих переживань щодо відповідності їх дійсності, пе­ребільшення своєї сміливості, сили тощо. Наприклад, на питання, чи сильний він, малюк, не задумуючись, відпові­дає, що може підняти великий камінь.

За певних умов прагнення до самоствердження може спричинити і негативні прояви (вередування, впертість). Вередування подібне до проявів негативізму дітей у період кризи 3-х років, що здебільшого є наслідком неправильно­го ставлення до дитини, закріплення негативних форм вза­ємин з нею. Вдаючись до нього, дитина намагається зверну­ти на себе увагу, довести щось дорослим. Такими зазвичай стають безініціативні діти, які не можуть задовольнити прагнення до самоствердження іншими шляхами, зокрема у спілкуванні з однолітками.

Протягом дошкільного дитинства мотиви поведінки дитини суттєво змінюються. Молодший дошкільник, як і дитина раннього віку, здебільшого діє під впливом ситуа­тивних почуттів і бажань, не усвідомлюючи того, що зму­шує його до певних вчинків. Більш усвідомленою є діяль­ність старшого дошкільника, що виявляється у його здат­ності пояснити, чому вчинив так, а не інакше.

Один і той самий вчинок дітей різного віку має різні причини: 3-річний малюк кидає курям крихти, щоб поди­витися, як вони збігаються і клюють, а 6-річний - щоб до­помогти мамі по господарству.

Про розвиток мотивів поведінки дитини свідчать:

1)                 перетворення епізодичних, розрізнених (іноді супе­речливих) спонукань на систему відносно послідовних мотивів. Наприклад, 6-7-річні діти, для яких має зна­чення громадська думка, завжди зважатимуть у своїх вчинках на інтереси, оцінки товаришів. Про це дбати­муть навіть діти, які перебувають у групі в ролі лідерів. Послідовність і системність мотивів дошкільника має ще відносний і нестійкий характер, тому його поведінка не­рідко буває несподіваною для вихователя, підпорядкову­ється емоційно сильному спонуканню (образа, велике ба­жання), наслідком чого є порушення добре відомих йому правил;

2)                 чіткий прояв спонукальної сили різних мотивів. Наприклад, завдання ігрового характеру (знайти схований прапорець) має найбільшу спонукальну силу для молод­ших дошкільників; трудове завдання (зробити ляльки для спектаклю) - для 5-6-річних дітей; інтелектуальні зада­чі (складання прапорця з мозаїки) - для старших до­шкільників.

З усвідомленням себе і свого місця у світі дорослих ти­пи мотивів поведінки дошкільника змінюються якісно: з'являються інші причини, ситуативні бажання перемі­щуються на задній план.

Пізнавальні і змагальні мотиви дошкільника

У період дошкільного дитинства відбувається фор­мування нових видів мотивів, пов'язаних з ускладнен­ням діяльності дітей. Такими є пізнавальні і змагальні мотиви.

Пізнавальні мотиви дитини виявляються у перших дитячих питаннях («що це?», «а як?», «для чого?»), однак вони не є свідченням істинно пізнавальних мотивів. Пізні­ше переважає питання «чому?». Часто діти не лише запи­тують, а й намагаються знайти відповіді, використати свій досвід для пояснення незрозумілого, вдаються з цією ме­тою цього до «експерименту» (розривають іграшки, нама­гаючись дізнатись, що у них у середині).

Ці факти часто вважають показником властивої дош­кільникам допитливості. Однак насправді дитячі питання не завжди виражають їхній пізнавальний інтерес, праг­нення отримати нові відомості про навколишній світ. Мо­лодші і середні дошкільники нерідко у такий спосіб нама­гаються привернути увагу дорослого, закликати його до спілкування, поділитися з ним переживаннями. Це є при­чиною того, що діти, не дослухавши відповіді на свої запи­тання, перебивають дорослого і ставлять нові.

Поступово під впливом дорослих, які навчають дити­ну, повідомляють їй різноманітну інформацію, доступно та обґрунтовано відповідають на питання, дитина починає все більше цікавитися світом і подіями в ньому, прагне піз­нати нове. Завдяки цьому у неї починають формуватися пізнавальні мотиви, які розвиваються чи не розвиваються у шкільні роки. У дошкільному віці пізнавальні мотиви пов'язані переважно з практичною діяльністю: відомості, які отримує дитина від дорослих, потрібні для використан­ня у грі, малюванні, конструюванні тощо. Тільки такі по­яснення дорослих молодші дошкільники вислуховують. Спроби здогадатися про причини явищ, здійснити «експе­римент» пов'язані з ускладненнями у практичній діяль­ності. І лише у старшому дошкільному віці інтерес до знань стає самостійним мотивом дій дитини, починає спрямовувати її поведінку.

Змагальні мотиви дитини мають своєрідну характе­ристику. 3-4-річні діти не порівнюють свої успіхи і невда­чі з успіхами і невдачами інших дітей. Прагнення до са­моствердження і бажання отримати похвалу дорослих во­ни виражають не у спробах зробити щось краще за інших, а в приписуванні собі позитивних якостей, у виконанні дій, які отримують позитивну оцінку дорослого. Так, у експерименті, де молодші дошкільники, яким запропону­вали гратися у дидактичну гру і пояснили, що переможець отримає в нагороду зірочку, вирішили всі дії виконувати разом, а не по черзі, як вимагали умови гри. Вони підказу­вали однолітку, якщо їм була відома відповідь, а по закін­ченні гри кожна дитина вимагала зірочку, незалежно від досягнутого нею результату.

На основі прагнення до самоствердження у старших дошкільників переважає прагнення виграти, бути пер­шим. Майже всі настільні ігри і більшість спортивних пов'язані із змаганням, про що часто свідчить їхня назва («Хто спритніший?», «Хто швидший?», «Хто перший?» тощо). Старші дошкільники керуються змагальними мо­тивами і у діяльності, яка не передбачає змагання, порів­нюючи свої успіхи, люблять похвалитися, переживають невдачі. Підтримуючи змагальність у спортивних іграх, дорослі не повинні стимулювати конкуренцію у всіх видах діяльності. Нездорова конкуренція є джерелом брехні та хвастливості дітей.

Розвиток моральних мотивів у дошкільників

Моральні мотиви поведінки виражають ставлення ди­тини до оточуючих. Вони змінюються і розвиваються уп­родовж дошкільного дитинства у зв'язку із засвоєнням та усвідомленням моральних норм і правил поведінки, розу­мінням значення своїх вчинків для інших людей. Спершу виконання загальноприйнятих правил поведінки є для ма­люка тільки засобом підтримання позитивних взаємин з дорослими, які цього вимагають. Похвала, прихильність, які дошкільники отримують за гарну поведінку, прино­сять їм приємні переживання, зумовлюють сприймання виконання правил, як щось позитивне й обов'язкове. Вони діють відповідно до моральних норм тільки щодо тих до­рослих або дітей, до яких відчувають симпатію. Цим діти керуються, коли діляться іграшками, солодощами з одно­літками. У старшому дошкільному віці моральна поведін­ка поширюється і на людей, які не мають з дитиною безпо­середнього зв'язку. Це зумовлено усвідомленням дітьми суті і значення моральних норм і правил, розумінням їх за­гальнообов'язковості.

Серед моральних мотивів поведінки все більше місце починають займати суспільні мотиви - бажання зробити користь для людей. Багато молодших дошкільників може виконувати нескладне завдання заради задоволення інших людей. Для цього потрібно, щоб вони уявляли собі людей, для яких щось роблять, і симпатизували їм. Наприклад, щоб молодші дошкільники виготовили колобок для ма­леньких дітей, вихователь повинен яскраво, образно розпо­вісти їм про цих дітей, про задоволення від подарунка.

Із власної ініціативи виконувати роботу для інших діти починають з 4-5-річного віку. Вони вже розуміють, що їхні вчинки можуть приносити комусь користь. Коли їх запиту­ють, чому вони виконують доручення дорослих, зазвичай відповідають, що їм це подобається, або діють на прохання мами. Інакше на це питання відповідають старші дошкіль­ники: «Допомагаю тому, що бабусі і мамі важко самим», «Я люблю маму, тому допомагаю», «Щоб допомогти мамі і все вміти». По-різному поводяться діти різних дошкільних груп і в іграх, де від індивідуальних дій залежить успіх команди. Молодші і більшість середніх дошкільників піклуються про власний успіх, а старші діти діють заради успіху команди.

Старші дошкільники усвідомлено дотримуються мо­ральних норм, пов'язаних з допомогою іншим людям. Як свідчать дослідження, суспільні мотиви вже у дошкільно­му віці можуть мати значну спонукальну силу, більшу, ніж мотиви особистої користі, інтерес до зовнішньої, про­цесуальної сторони діяльності. Виникають вони не спон­танно, а завдяки виховному впливу дорослих.

Підпорядкування мотивів у поведінці дошкільників

Зміни мотивів поведінки у дошкільному дитинстві по­лягають не лише у зміні їхнього змісту, появі нових видів мотивів, а й у формуванні ієрархії: одні мотиви набувають важливішого значення для дитини, ніж інші.

Поведінка молодшого дошкільника невизначена, поз­бавлена основної мети. Наприклад, він може за власною іні­ціативою поділитися гостинцем з однолітком, а через хви­лину відібрати в нього іграшку; допомагати матері прибра­ти кімнату, а через п'ять хвилин - вередувати, не маючи бажання одягатися. Це відбувається внаслідок зміни моти­вів поведінки, домінування залежно від зміни ситуації то одного, то іншого з них.

Підпорядкування мотивів є найважливішим новоутво­ренням у розвитку мотиваційної сфери дошкільника. Ієрар­хія мотивів надає певну спрямованість усій його поведінці. З часом з'являється змога оцінювати не лише окремі вчин­ки дитини, а і її поведінку загалом як добру або погану. Як­що головними у поведінці стають суспільні мотиви, дотри­мання моральних норм, дитина здебільшого діятиме під їх впливом, не піддаючись протилежним спонуканням. Пере­важання мотивів, які спонукають до отримання особистого задоволення, демонстрування своєї переваги над іншими, може спричинити серйозні порушення правил поведінки.

Поведінка дитини раннього віку зумовлюється ситуаці­єю, яка домінує у певний момент над почуттями, дошкіль­ник уже вміє стримувати себе. Це засвідчили спеціальні дослідження з метою виявлення можливості 3-7-річних дітей стримувати свої безпосередні бажання. Для цього во­ни повинні протягом певного часу не дивитися на предмет. У першій серії дослідів це категорично заборонив дорослий; у другій - за це пообіцяли винагороду; у третій - пригро­зили покаранням (виключення з гри); у четвертій - діти дали слово (пообіцяли).

Результати дослідження показали, що 5-7-річним ді­тям легше стримувати свої безпосередні спонукання, ніж молодшим дошкільникам. Відрізняється і спонукальна сила різних обмежувальних мотивів. Найсильніше діє мо­тив заохочення, найслабше - заборона дорослого, не під­силена іншими додатковими мотивами. На старших дітей суттєво впливає їхня обіцянка, яка для молодших дош­кільників є ще слабким мотивом.

На поведінку дітей починають впливати мотиви мо­рального характеру, однак у 3-5-річних малюків вони ще слабо виражені.

У присутності дорослих, інших дітей дошкільники ви­являють кращу здатність сприймати свої безпосередні спо­нукання, ніж поза видимим контролем. Підпорядкування мотивів допомагає дитині відмовитися від привабливих речей, занять заради виконання важливого, але нецікаво­го заняття. Мотиви діяльності в дошкільний період посту­пово втрачають однакове значення для дитини, кожен із них поступово займає своє місце у певній системі, одні по­чинають переважати над іншими. Зміст головних мотивів визначає спрямованість усієї поведінки дитини. На цьому етапі життя стрижень особистості тільки починає форму­ватися, однак певна спрямованість у поведінці дошкільни­ка вже стає помітною. Вона може бути різною - від егоїс­тичної, індивідуалістичної до суспільної, високоморальної (у межах вікових можливостей).

У поведінці одних дошкільників виявляються тенден­ції творчого типу особистості, в інших - руйнівного, спо­живацького. Вихователям і батькам важливо за незначни­ми, на перший погляд, ознаками помітити прояви певної тенденції у поведінці, щоб вчасно і вміло коригувати роз­виток особистості дитини, формувати суспільно цінні пот­реби і мотиви, забезпечити повноцінні шляхи її самовира­ження і самоствердження.

Роль гри у розвитку мотиваційної сфери дошкільника

Формування мотиваційної сфери в дітей дошкільного віку нерозривно пов'язане з ігровою діяльністю. Під час гри відбувається підпорядкування мотивів (підкорення ситуативних мотивів значущим), а також формування мо­тивів, пов'язаних із виконанням дитиною взятих на себе обов'язків (Д. Ельконін).

У процесі гри в дитини виникає багато ситуативних ба­жань, зазвичай зумовлених привабливістю предметів, яких вона не має у своєму розпорядженні, ролей, які вико­нують інші діти. Однак вона змушена відмовитися від цих випадкових бажань на користь основного спонукального мотиву. У такому разі гра є діяльністю, у якій ці мотиви наповнюються новим соціальним змістом.

Деякі дослідники вважають, що гра є як засобом фор­мування певних мотивів у дитини, так і мотивом безпосе­редньо, оскільки вона за своєю природою не спрямована на досягнення певної об'єктивної мети. Мотив ігрової дії по­лягає не в її результаті, а в самому процесі. Наприклад, у дитини, що грається кубиками, мотив гри полягає не в то­му, щоб зробити споруду, а у змісті самої дії. Це стосуєть­ся не лише гри дошкільника, а й будь-якої гри взагалі. Не виграти, а гратися - така загальна формула мотивації гри (О. Леонтьев).

Становлення і розвиток мотиваційної сфери дитини сут­тєво залежать від місця у її життєдіяльності рольової гри, у якій діти часто ідентифікують себе з батьками і дорослими, намагаються наслідувати їх. Прагнення грати роль дорос­лого є проявом мотиву влади. Крім того, у грі дитина отри­мує змогу символічно виразити бажання, конфліктні моти­вації, емоції, які вона не може продемонструвати відкрито або виразити у словах. Так, ігри у війну, грабіжників, ін­дійців, диких тварин дають дітям можливість соціально прийнятим способом позбутися надмірної агресивності.

У колективній рольовій грі відбувається засвоєння ди­тиною соціальних норм, формування у неї моральних су­джень, розвиток кооперації і співробітництва, що сукупно сприяють формуваннюпросоціальних мотивів - мотивів, спрямованих на позитивну, конструктивну, соціально ко­рисну поведінку (альтруїзм і взаємодопомога).

Самосвідомість і самооцінка дошкільника

У дитини паралельно з усвідомленням зовнішнього сві­ту розвивається й усвідомлення себе, що приводить до створення Я, яке переважає над почуттями і мисленням. Самоусвідомлення відбувається так само, як і усвідомлен­ня зовнішнього світу: перехід відчуття до уявлення і від нього - до думки.

Самосвідомість постає як продукт розвитку людини, утворення, що з'являється і розвивається у процесі актив­ної діяльності дитини, на основі її взаємин з дорослими і ровесниками.

Вона відображає усвідомлення індивідом того, яким він є, якими якостями володіє, як ставляться до нього ін­ші люди, чим зумовлене це ставлення.

Вона є складною психологічною системою, що розвива­ється упродовж усього життя людини.

У дошкільному віці виникнення самосвідомості - най­важливіше досягнення у розвитку особистості дитини, а тому з'ясування психологічних умов її формування, при­чин, небажаних відхилень у розвитку є особливо актуаль­ним для правильної побудови основ майбутньої особистос­ті. Виникає самосвідомість у період суб'єктивного виок­ремлення дитиною своїх дій з усієї структури її предметної діяльності, що стає можливим завдяки виховним впливам дорослих (показування, навчання, оцінювання), оскільки у спільних діях дитини і дорослого «елемент сприяння до­рослого є провідним» (Б. Ананьев).

Наступна стадія становлення самосвідомості полягає у відокремленні дитиною себе від власних дій у зв'язку з ви­користанням свого імені. З генетичного погляду викорис­тання власного імені означає поступовий етап розвитку свідомості, перехід до виокремлення себе як постійного ці­лого з потоку дій, які змінюються. Характеризують розви­ток самосвідомості дитини зміни в її мовленні, зокрема у словниковому запасі, перехід від оперування переважно своїм ім'ям до вживання більш абстрактних висловів: «моє», «у нас», «я». Перехід дитини від третьої до першої особи свідчить, на думку Б. Ананьева, про «величезне зру­шення в розвитку самосвідомості, певний перехід від уяв­лень до думки про себе».

Усвідомлення дитиною власних дій через дорослих, які її оточують, є основою для формування самооцінки. Спо­чатку оцінка себе і своїх дій безпосередньо відображає оцінки інших людей, які керують її розвитком. Однак та­ке ставлення до себе ще не є самооцінкою, оскільки вона передбачає насамперед свідоме розуміння й оцінювання власних учинків, якостей і можливостей. Це досягається лише у старшому дошкільному віці. Отже, за Б. Ананьєвим, шлях формування дитячої самосвідомості пролягає від усвідомлення власних дій через оцінювання їх іншими до самооцінки. Тому самооцінка є найскладнішим продук­том розвитку свідомої діяльності дитини, одним із основ­них новоутворень дошкільного віку.

Самооцінка - компонент самосвідомості, який виявляється в тому, як індивід оцінює свої досягнення і невдачі, якості і можли­вості.

Оцінка дошкільником себе суттєво залежить від оцін­ки дорослого. Занижені оцінки послаблюють упевненість дитини в собі, завищені - спричинюють переоцінювання своїх можливостей і особистих якостей.

Чим точніший оцінний вплив дорослого, тим адекват­ніше уявлення дитини про свої можливості і результати своїх дій. Попри те, сформовані уявлення про власні дії до­помагають дошкільнику критично ставитися до оцінки до­рослих, навіть протистояти їм. У молодшому дошкільному віці думки, оцінки дорослого не викликають жодних сум­нівів у дитини. Старші дошкільники сприймають їх уже через призму власного досвіду, можуть навіть не погодити­ся з цими оцінними міркуваннями. Це відбувається на ос­нові вміння аналізувати результати своїх дій, відокремлю­вати самооцінку від оцінки себе іншими. Пізнання дош­кільником своїх можливостей відбувається як на основі спілкування з дорослими, так і на основі власного досвіду. Діти із завищеними або заниженими уявленнями про себе чутливіші до того, що думають і кажуть про них дорослі, легко піддаються їхнім впливам.

Приблизно із 3-х років спілкування з однолітками по­чинає все більше впливати на розвиток самосвідомості дошкільника, оскільки дорослого він сприймає як недо­сяжний еталон. Натомість цілком доступними, природни­ми і зрозумілими для нього є порівняння з ровесниками. Взаємооцінка дошкільників розвиває здатність бачити се­бе з боку.

Уміння дитини аналізувати результати власної діяль­ності залежить від уміння аналізувати результати інших дітей. У спілкуванні з однолітками формується здатність оцінювати іншу людину, що стимулює виникнення само­оцінки.

Чим молодші дошкільники, тим менш значущі для них оцінки однолітків. Взаємооцінки 3-4-річних дітей суб'єк­тивніші, частіше піддаються впливу випадкових чинників. Малюки майже не здатні узагальнювати дії ровесників, не розрізняють схожих за змістом якостей (Т. Рєпіна). Молод­ші дошкільники приблизно однаково бачать позитивні і не­гативні якості своїх однолітків; старші - більше уваги звертають на позитивні. Найуважніші до оцінок однолітків діти від 4,5 до 5,5 років. Наприкінці дошкільного віку ди­тина вже має досвід індивідуальної діяльності, що дає їй змогу критично сприймати впливи оточення.

Оцінки однолітками один одного у будь-якому віці вра­ховують ділові якості, навички і вміння, що забезпечують успішність спільної діяльності. Велику роль відіграють і моральні якості. З часом діти звертають увагу на більшу кількість проявів, які асоціюються з поняттям «хоро­ший»: у 4-5 років - не бити нікого, слухати вихователя, маму тощо; у 5-6 - захищати дітей, не кричати, бути охайним, не шкодувати, коли щось даєш, допомагати ма­мі, ділитися іграшками; у 6-7 - не битися, слухатися, з усіма дружити і гратися, пригощати, допомагати молод­шим. Більшість старших дошкільників правильно розумі­ють моральні норми і якості, за якими оцінюють одноліт­ків (працелюбство, охайність, уміння дружно гратися, справедливість тощо).

Дошкільнику значно важче об'єктивно оцінити себе, ніж однолітка, оскільки його самооцінка дуже емоційна, він легко оцінює себе позитивно. Негативні самооцінки спостерігаються, за даними Т. Рєпіної, у небагатьох дітей на 7-му році життя. Неадекватність самооцінки зумовлена труднощами (особливо у молодшому віці) у відокремленні своїх умінь від власної особистості. Тому визнання своєї роботи незадовільною або гіршою, ніж у інших дітей, озна­чає для молодшого дошкільника, що він узагалі гірший за них. Навіть старший дошкільник, розуміючи, що вчинив або зробив щось погано, часто неспроможний це визнати. Він розуміє, що хвастатися негарно, але прагнення виділи­тися серед інших дітей у нього настільки сильне, що спо­нукає до хитрощів заради демонстрування своєї переваги над іншими. Старший дошкільник, коли у нього питають, хто у групі найкращий, здебільшого відповідає, що не знає, що він також хороший (не б'ється, добрий та ін.); мо­лодший, не задумуючись, стверджує, що кращий він.

Часто діти пишаються рисами, якими не володіють, розповідають про вигадані досягнення. Це відбувається то­му, що, приписуючи собі певні якості, не завжди розумі­ють значення відповідного слова, зосереджуються тільки на оцінному смислі, що таким бути добре. Крім того, дош­кільник ще не може розібратися у своєму психічному жит­ті, усвідомити свої якості, властивості. Тому він може гор­дитися якостями, якими не володіє чи володіє незначною мірою. Оцінюючи себе, дитина прагне позитивної самооцін­ки, хоче показати свою цінність для інших.

З віком самооцінка стає більш адекватною можливос­тям дитини, це зумовлюють продуктивні види діяльності, ігри за правилами, де вона бачить і порівнює свій резуль­тат (малюнок, конструкцію) з результатом інших дітей, дає собі правильну оцінку. З-4-річна дитина завищено оцінює свої потенції у досягненні результату, оскільки ма­ло знає про особистісні якості і пізнавальні можливості. У 5 років вона не лише знає про вміння, а й має уявлення про свої пізнавальні можливості, особистісні якості, зовніш­ній вигляд, адекватно реагує на успіх і невдачу; у 6-7 - добре уявляє свої фізичні і розумові можливості, особис­тісні якості, правильно їх оцінює.

На основі самооцінки дитина у взаємодії з ровесника­ми може зайняти егоїстичну, конкурентну або гуманну позицію.

Егоїстична позиція полягає в байдужості до інших ді­тей, зосередженні інтересів на предметах. Діти з такою по­зицією часто нічого не знають про своїх ровесників і на­віть не завжди пам'ятають їхні імена, проявляють стосов­но них грубість, агресивність. Це однаково шкодить як одноліткам, так і їм самим. Таких дітей не люблять, не хо­чуть з ними гратися, дружити, тому вони стають ще агре­сивнішими.

Конкурентна позиція спричинена розумінням дити­ною необхідності певної поведінки (бути слухняною, ніко­го не кривдити), щоб її цінували, поважали, любили. Таку дитину люблять і хвалять вихователі, визнають одноліт­ки. Однак вони цікавлять її лише як засіб самостверджен­ня. Вона з напругою сприймає їх успіхи, радіє невдачам, неадекватно оцінює їх. Певною мірою це є віковою озна­кою поведінки у спілкуванні з однолітками, але вона не по­винна бути головною.

Дитина з гуманною позицією ставиться до людей як до самоцінних особистостей, чутлива до їхнього внутрішньо­го стану, добре знає інтереси, настрої і бажання. За своєю ініціативою ділиться тим, що має, допомагає іншим, не думаючи про похвалу, отримуючи від цього радість і задо­волення.

Поступово самооцінка дошкільників стає мотивова­ною, суттєво змінюється характер її мотивів; 4-5-річні ді­ти пов'язують самооцінку не з власним досвідом, а з оцін­ними ставленнями тих, хто їх оточує («Я хороший, тому що мене вихователька хвалить»); 5-7-річні - обґрунто­вують позитивні самохарактеристики, зважаючи на наяв­ність певних моральних якостей. Навіть не всі 6-7-річні діти можуть мотивувати самооцінку.

Самооцінка дитини до 7-ми років із загальної стає ди­ференційованою. Вона робить висновки про свої досягнен­ня у різних видах діяльності, бачить, з чим справляється краще, а з чим гірше.

До 5-ти років діти переоцінюють свої вміння; у 5-6,5 - рідко хвалять себе, вдаються до більш обґрунтованих само­оцінок; а до 7-ми років - правильно себе оцінюють та усві­домлюють у різних видах діяльності.

У дошкільному дитинстві складається такий важли­вий показник розвитку самосвідомості як усвідомлення се­бе в часі. Спочатку дитина живе тільки своїм теперішнім. З набуттям і усвідомленням досвіду їй стає доступним ро­зуміння свого минулого. Старший дошкільник просить до­рослих розповісти, яким він був маленьким, задоволено згадує епізоди недалекого минулого. Не усвідомлюючи змін, що відбуваються в ньому з часом, розуміє, що раніше був інакшим. Його цікавить також минуле близьких лю­дей. У дошкільника формується здатність усвідомлювати майбутнє: він хоче піти в школу, освоїти професію, вирос­ти, щоб набути певних переваг.

Інтерес дитини до себе в часі (минулому, теперішньо­му, майбутньому) постійно посилюється. Вона не лише звертається до дорослого за розповідями про себе в минуло­му, а й згадує це самостійно. Події власного минулого і се­бе у ньому дитина оцінює об'єктивно, висловлює критичні зауваження. Про майбутнє думає з надією, вірить у здій­снення своїх бажань, оскільки в ньому не здійснила жод­них проступків. Минуле, теперішнє і майбутнє дитина сприймає як можливість усвідомити себе в житті в усіх часових вимірах. Завдяки цьому перспектива, що відкри­вається перед нею, стає її надбанням, визначає розвиток її особистості. Дитина спільно з близькими дорослими вибу­довує проект свого майбутнього, за яким вона бачить себе хорошою (доброю) і успішною; сильною, вольовою, розум­ною (хлопчик) і привабливою, розумницею (дівчинка); завжди піклуватиметься про близьких, любитиме маму; зробить усе, щоб на землі був мир і не було війни, щоб усі були здорові і щасливі; стане космонавтом, лікарем, са­дівником тощо. Дитина, яка нормально розвивається, сповнена добрих намірів на майбутнє, що живить її пози­тивну самооцінку, прагнення добре ставитися до всіх, хто її оточує.

Усвідомлення своїх умінь і якостей, уявлення себе в ча­сі, відкриття для себе своїх переживань є початком усві­домлення дитиною себе, виникнення «особистої свідомос­ті» (Д. Ельконін). Формується воно до завершення дош­кільного віку, обумовлюючи новий рівень усвідомлення дитиною свого місця у взаєминах з дорослими (вона ще не велика, а маленька).

У психологічних дослідженнях дитячих висловлювань із вживанням займенника дійшли висновку, що він є свід­ченням сформованості в дитини уявлення про себе як про людину, що може діяти, відчувати, оцінювати моральні якості своєї особистості, свого Я. Свої стосунки з іншими людьми дитина вибудовує на основі цих уявлень, тобто на основі Я-концепції.

Я-концепція - узагальнене уявлення індивіда про себе, система установок стосовно власної особистості, що ґрунтуються на усві­домленні і оцінюванні своїх фізичних, характерологічних інтелек­туальних та інших властивостей.

У дитинстві Я-концепція малюка найменш структурована і дуже пластична.

За твердженням Е. Еріксона, Я-концепція у своєму розвитку долає вісім стадій, три з яких припадають на дошкільне дитинство:

1)                 від народження до 18-ти місяців закладаються осно­ви особистісного розвитку людини;

2)                 від 1,5 до 3-4-х років дитина вже усвідомлює свою індивідуальність і себе як активну істоту. Однак її життє­ва активність не завжди є позитивною, що спричинює осуд у дорослих. Головний позитивний результат розвитку на цій стадії - досягнення почуття незалежності. Дитина стає відносно самостійною, поступово звільняється від пос­тійної опіки дорослого, починає усвідомлювати себе авто­номною істотою, намагається все робити по-своєму. Вона часто промовляє: «Я сам (сама)!». Прагнення дошкільника до автономності виражається в експериментуванні та са­моствердженні, що часто призводить до сутичок з батька­ми. Наслідком таких конфліктів нерідко стає почуття нев­певненості у своїх силах, автономності, що позначається на подальшому розвитку дитини.

У цей період дитина особливо потребує доброзичливої підтримки. Дорослі мають заохочувати її почуття автоном­ності, щоб конфлікти з дорослими не провокували надмір­ну сором'язливість, сумніви у власних силах. Розвиток са­моконтролю не повинен зашкодити формуванню в малюка позитивної самооцінки. Дорослі мають всіляко заохочува­ти дитину до справ, які вселяють їй віру в себе, допомага­ти побачити себе успішною особистістю. Інакше вона від­чуватиме пригнічення від почуття сорому, незручність у своїх невдалих діях, сумніви щодо важливості її особи для близьких людей тощо. Тому батьки можуть забороняти ди­тині лише те, чого не можна допускати.

Отже, згідно з Е. Еріксоном, у дітей раннього і молод­шого дошкільного віку мають розвинутися довіра до світу, особливо до батьків, почуття автономності. Ці досягнення підвищують її самооцінку, допомагають відчути захист, тепло і турботу батьків, бути упевненою у своїй компетен­ції щодо певних справ. Завдяки цьому поєднуються схва­лення батьків і себе, що сприяє формуванню в дитини по­чуття власної гідності;

3)                 приблизно у 4 роки у дитини з'являються перші уявлення про те, якою вона може стати людиною. У цей час активно розвивається пізнавальна діяльність малюка, головною рушійною силою якої є допитливість. Дошкіль­ник виявляє більшу впевненість, самостійність, прагне розширити своє соціальне оточення. Всі ці процеси потре­бують особливої уваги батьків, які повинні вберегти її від можливої появи почуття вини за свою допитливість і ак­тивність, щоб не позбавити дитину ініціативності. Для формування в малюка позитивної самооцінки потрібно, щоб його самосвідомість не набувала руйнівної якості са­моприниження.

Я-концепція як психологічне новоутворення стає стійкою, якщо самооцінка дитини формується в резуль­таті виявлення у себе якостей, рис, які відрізняють її від інших людей; у неї виникає здатність до рефлексії, внас­лідок чого вона починає усвідомлювати, як сприймає її оточення.

Управління розвитком самосвідомості у дошкільників

Виникнення і ровиток самосвідомості, формування Я-концепції залежать від дорослого, який організовує, ді­яльність дитини, у процесі спілкування створює зразки оцінювальної діяльності.

Гра є сюжетним і рольовим втіленням перспективи Я-образу, а через нього - самооцінки дитини. Водночас у грі виявляється її готовність до саморегуляції. Для цього необхідно, щоб дитина розвивала рефлективність, реаліс­тичне бачення себе та інших, опановувала моральні крите­рії оцінювання і самооцінювання.

Як свідчать експериментальні дані (JI. Уманець), без спеціального керівництва вихователя гра не може сформу­вати в дитини самооцінку, яка б оптимально регулювала її стосунки з однолітками. Це підтвердили спостережен­ня за зміною бажання виконувати роль під впливом оцін­ки ігрової групи. Високому рівню домагання відповідав вибір ролей помічників виконавців головних ролей, низькому - вибір рядових ролей. В уявлюваних ігрових ситуаціях діти всіх вікових груп обирали для себе, як пра­вило, головні ролі. У реальних - різні. Середні дошкіль­ники під впливом очікуваної оцінки групи не змінювали своїх домагань виконувати головні ігрові ролі; старші - свої ігрові домагання визначали під впливом очікуваної оцінки групи однолітків. Тобто їх самооцінка залежала і від оцінок однолітків, що означає зближення самооцінки з груповою оцінкою.

Отже, дитяча гра не лише формує в дитини самооцін­ку, а й розвиває її регулятивну функцію. У старшому дош­кільному віці самооцінка починає активно впливати на стосунки між дітьми, вибір ними групових ролей.

У дошкільному дитинстві на становлення активності, розвиток самосвідомості і впевненості в собі особливо впливає спілкування з дорослими, під час якого дитина висловлює своє ставлення до життєвих подій і явищ, лю­дей, оцінює їх. Не менш важлива його роль в організації діяльності дошкільника, яка збагачує його досвід (форму­лювання завдань, демонстрування способів їх виконання, оцінювання результатів). Нерідко дорослі організовують спільну з однолітками діяльність дитини, що допомагає їй бачити в ровеснику особистість, враховуючи його бажан­ня, інтереси, використовувати у спілкуванні з ним зразки діяльності і поведінки дорослих.

Ефективність впливу дорослих на формування само­оцінки дошкільника залежить від їх особистісних якос­тей, стилю поведінки, уміння обирати правильну тональ­ність у спілкуванні, коректно формулювати свої думки, оцінки.

Відповідно до цього виділяють такі типи дорослих:

1)                 «суворі дорослі». Вони зосереджують свою увагу на провинах дітей, їхньому невмінні, незнанні, невдачах. По­зитивного у поведінці і діяльності малюка вони не поміча­ють, сприймають як належне. У такому разі діти система­тично одержують, хоч і заслужені, але тільки негативні оцінки, що зумовлює надмірну їхню чутливість до оцінок дорослого, низьку самооцінку. Активність, допитливість дитини внутрішньо обмежується страхом помилки. Все це пригнічує її ініціативу і самостійність, тримає в постійно­му напруженні;

«захоплені дорослі». Ці дорослі заохочують успіхи, радіють навіть незначним досягненням дитини. Тому вона стає малочутливою до негативних оцінок, некритичною до себе, часто -- незадоволеною своїм становищем серед одно­літків або сторонніх дорослих. Бажання його змінити своє становище спонукає малюка до обману, щоб здобути пози­тивне ставлення. Сувора реакція дорослого тільки погір­шує ситуацію;

2)                 «байдужі дорослі». Несистематично, випадково вони оцінюють дії дитини, що позбавляє її орієнтирів у діяль­ності і поведінці, породжує недисциплінованість;

3)                 «справедливі дорослі». Однаково помічаючи успіхи і невдачі, дорослі відповідно оцінюють їх. Діти легко розріз­няють, за що їх хвалять, що засуджують. Вони впевнені в собі, що сприяє розвитку адекватної самооцінки.

Оцінки дорослого бувають позитивними (спонукають до дій) і негативними (з метою загальмувати або не допус­тити певні дії).

Зловживання підвищеним тоном, суворими безумов­ними формами вимог і оцінок, постійними нагадуваннями породжують пасивність, сліпу слухняність, низьку ініціа­тивність і несамостійність. Особливо шкодять формуван­ню особистості завчасні негативні оцінки, оскільки вони виконують функцію песимістичного прогнозу, виражають впевненість у нездатності на добрі, правильні, потрібні, ре­зультативні дії.

Оцінна діяльність вимагає від дорослого вміння вияв­ляти доброзичливість стосовно дітей, аргументувати свої вимоги, гнучко і вмотивовано використовувати оцінки з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей ді­тей, їх становища серед однолітків. При цьому бажано не­гативну оцінку пом'якшувати своїми сподіваннями, прог­нозуванням позитивної. Досвідчені педагоги спочатку підкреслюють успіхи, потім тактовно і конструктивно вказують на недоліки. За таких умов позитивні оцінки по­силюють схвалювані форми поведінки, розширюють іні­ціативу дитини; негативні - перебудовують діяльність і поведінку, орієнтують на досягнення результату. За від­сутності негативної оцінки позитивна втрачає свою вихов­ну силу, оскільки дитина не відчуває її цінності. Велика кількість негативних оцінок за відсутності позитивних породжує невпевненість, страх нового, створює напру­ження у стосунках з дорослими. Тільки врівноважене по­єднання позитивної і негативної оцінок створює сприят­ливі умови для розвитку особистості, її самосвідомості, самооцінки.