6.3. Моральне становлення особистості дошкільника

Функцію регулювання поведінки людей у всіх сферах життя виконує мораль. В основу морального виховання дитини покладений процес передавання моральних норм, правил і принципів поведінки з метою перетворення їх у значущі регулятори її соціальних проявів.

Становлення моральної свідомості і способів розв'язан­ня моральних проблем відбувається у реальній діяльності, спілкуванні з оточуючими, поведінці, у яких формуються моральні поняття, почуття, звички тощо.

Формування морально зрілої особистості і моральної поведінки має низку передумов. Воно потребує певного рівня розумового розвитку дитини, здатності сприймати, застосовувати і оцінювати норми і вчинки; емоційного роз­витку, зокрема здатності співпереживати, співчувати; осо­бистого досвіду свідомих моральних учинків і їх самооцін­ки; впливу певного соціального середовища, у якому фун­кціонують приклади моральної і неморальної поведінки.

У дошкільному віці створюються найсприятливіші умови для морального розвитку дітей. У цей період форму­ються перші моральні судження й оцінки, моральна пове­дінка, зростає дієвість моральних уявлень.

Дорослі у процесі виховання дитини повинні забезпе­чити не тільки засвоєння норм, вироблення звичок пове­дінки, а й позитивне емоційне ставлення до цих норм, фор­мувати внутрішню позицію дошкільника.

За твердженнями Ж. Піаже, який вважав, що мораль­ність дитини тісно пов'язана з її інтелектуальністю, у роки дитинства функціонують такі види моральності:

а)         моральність примусу. Генетично вона є першою, ґрунтується на пристосуванні до вимог, заборон, вказівок старших;

б)         моральність співпраці. Вона виникає на основі роз­витку рівноправних взаємин дитини з ровесниками.

Дослідження Ж. Піаже, як діти розуміють і трактують моральні правила, привели до висновку, що в період від п'яти до дванадцяти років уявлення дитини про справед­ливість змінюються від морального реалізму (тверде і непо­рушне розуміння добра і зла, у якому критерієм справед­ливості є авторитет дорослого) до морального релятивізму (принцип, за яким кожен має рівне право на справедли­вість і повагу).

Дитячі ігри і взаємини у групі ровесників дають цін­ний матеріал для роздумів про їхню моральність. На стадії морального реалізму діти вірять, що існує лише одне іс­тинне правило для будь-якої гри. Старші дошкільники вважають, що правила можна змінювати або приймати но­ві за згодою всіх учасників гри. Отже, вони вже не підкоря­ються сліпо авторитету дорослих, розглядають закони мо­ральності як результат співпраці, узгодженої діяльності і взаємодії ровесників.

У цей період діти розмірковують про дії старших і ровес­ників спершу за їх наслідками, а не за намірами. Це яскра­во ілюструють їхні роздуми про поведінку двох хлопчиків, один з яких, допомагаючи матері, ніс на кухню тацю з ба­гатьма склянками і ненароком їх розбив, другий, крадько­ма дістаючи з шафи тістечко, розбив одну склянку. Молод­ші дошкільники вважають, що гірше вчинив перший хлоп­чик, бо він розбив багато склянок; старші - що другий, бо в нього був намір, який вони оцінюють, як негативний.

Ж. Піаже вивчав лише один аспект морального розвит­ку - моральні судження й оцінки, що не вичерпує всіх ас­пектів морального розвитку особистості. Його ідеї значно розширив і поглибив американський психолог Лоренс Кольберг (1927-1987), який обґрунтував загальну теорію морального розвитку особистості, що охоплює весь її життє­вий шлях. Розвиваючи ідею Ж. Піаже, що еволюція мо­ральної свідомості дитини відбувається паралельно з розу­мовим розвитком, Л. Кольберг вирізнив у цьому процесі три рівні моральної свідомості, кожен з яких охоплює дві стадії.

1.                  Доморальний рівень моральної свідомості. Його особ­ливість полягає в тому, що дитина слухається дорослого для уникнення покарання. Норми моралі є для неї зовніш­нім чинником. Вона виконує встановлені дорослими прави­ла, керуючись егоїстичними спонуканнями. Розглядаючи поняття «добро» і «зло», діти вважають, що людина має підпорядковуватись загальноприйнятим нормам (перша стадія). Згодом дитина починає орієнтуватися на корисні для всіх дії: можна діяти так, щоб задовольнити свої потре­би, а інші можуть діяти точно так само, однак все має бути «по-чесному». Для цієї стадії розвитку моралі характерна орієнтація на заохочення, похвалу або будь-яку іншу вина­городу (друга стадія).

2.                  Рівень конвенційної (лат. conventio - договір, уго­да) моралі. Дитина намагається бути доброю і слухняною, робить усе, щоб заслужити схвалення значущих інших, соромиться осуду. У своїй поведінці намагається виправ­дати очікування дорослих. Характерним для цієї стадії є дії відповідно до стереотипу, якого дотримується біль­шість. Великого значення набувають для дитини наміри, які спрямовують її поведінку (третя стадія). На четвертій стадії головною є соціальна точка зору. Дитина турбується про громадський порядок, дотримується відповідних нас­танов, підтримує і виправдовує його, керується настано­вою, згідно з якою добре те, що відповідає прийнятим пра­вилам, орієнтується на авторитет.

3.                  Рівень автономної моралі. Прийняття моральних рі­шень дитина переносить усередину особистості. На п'ятій стадії вона усвідомлює відносність і умовність моральних правил, вимагає їх логічного обґрунтування. Її вчинки обу­мовлюються не зовнішнім тиском, авторитетом, а власною совістю, визнанням вищого закону, який відповідає інтере­сам особистості. На шостій стадії формуються стійкі мо­ральні принципи, дотримання яких забезпечується влас­ною совістю, незалежно від зовнішніх обставин. Особис­тість орієнтується на загальнолюдські етичні принципи.

В останніх своїх працях JI. Кольберг стверджував про існування сьомої стадії морального розвитку особистості, коли вона виводить моральні цінності із філософських пос­тулатів. Цієї стадії, на його думку, досягає небагато людей.

За словами психолога, всі дошкільники і 70% 7-річних дітей перебувають на доморальному рівні розвитку мо­ральної свідомості. Це притаманне і 30% 10-річних дітей, 10% - дітей 13-16-ти років. Розвиток вищого рівня мо­ральної свідомості пов'язаний з розвитком інтелекту: усві­домлені моральні принципи не можуть сформуватися рані­ше підліткового віку, не спираючись на логічне мислення. Досягнення індивідом певного рівня інтелектуального роз­витку не гарантує відповідного рівня свідомості. Навіть ін­телектуально розвинені дорослі люди можуть не мати ав­тономної моралі.

Спілкування з ровесниками сприяє моральному роз­витку дитини. Діти отримують моральний досвід, обгово­рюючи правила гри та інші питання спільної діяльності, дізнаються, що група людей може сформувати і змінити їх, вчаться зважати на точку зору іншого. У цих міркуваннях JI. Кольберг відступає від поширеної у західній психології думки, за якою діти пізнають моральні цінності завдяки наслідуванню зразків поведінки дорослих. Не заперечуючи цього твердження, він доводив, що ровесники допомагають дитині оцінити і витлумачити на своєму рівні розуміння от­риману від дорослих інформацію.

Такого погляду дотримувався російський педагог і пси­холог Петро Каптєрев (1849-1922), за словами якого, «дитя, яке росте без товаришів - дитя відокремлене, пос­тавлене в дуже несприятливі умови для розвитку почуття суспільності».

Моральне здоров'я дитячої душі вітчизняний психолог Василь Зеньківський (1881 -1962) вважав найважливішим і найглибшим фактором духовного розвитку дошкільника. Головна моральна сила дитинства, за його словами, закладе­на у моральній чистоті, щирості, простодушності і цілісно­сті його духу. Великого значення в моральному розвитку дитини він надавав іграм, у які діти вносять таку саму моральну установку, що і в реальну активність. Вони віді­грають велику роль у розвитку моральної свідомості, адже відкривають дитині сферу можливого і бажаного на проти­вагу реальному. У грі малюк налаштований на добро, на іде­али, тобто рухається шляхом морального розвитку.

Проблеми морального розвитку дитини розглядала у своїх працях російський психолог Ганна Люблінська (1903--1983), за твердженням якої, система моральних стосунків формується протягом усього життя, а започатко­вується тоді, коли дитина вступає у різні за змістом та ор­ганізацією форми спілкування з дорослими і ровесниками. На кожному етапі морального розвитку ставлення дитини є цілісним утворенням, поєднанням знань, почуттів, пережи­вань і практичного досвіду. Тому моральна позиція дитини не може формуватися «поелементно». На кожному етапі розвитку необхідне органічне узгодження набутих дитиною знань, почуттів, що вона переживає, і практичних дій. Ли­ше за таких умов може вирости морально вихована особис­тість, у якої слова не будуть розходитися з ділом. Моральна позиція, обумовлюючи поведінку дитини, створює умови для формування інших якостей особистості: працелюбності, уважного ставлення до людей, вимогливості до себе і до ін­ших, принциповості. Прояви цих якостей особистості знач­ною мірою залежать від особливостей вищої нервової діяль­ності, умов виховання (спосіб життя дитини і її найближчо­го оточення, взаємини між нею та іншими людьми).

Умови морального розвитку особистості дитини

Дошкільний вік є найсприятливішим періодом для мо­рального розвитку дітей. Уже в ранньому дитинстві дити­на засвоює багато предметних дій, вивчає способи вико­ристання предметів. Це формує її як носія суспільного способу виконання дій, зразка, з яким потрібно себе по­рівнювати. Вона пильно приглядається до світу дорослих, починає виокремлювати в ньому взаємини між людьми, відкриває закони (норми поведінки), за якими відбуваєть­ся їх взаємодія. Намагаючись стати дорослим, дошкіль­ник підпорядковує свої дії суспільним нормам і правилам поведінки.

Моральний розвиток - рівень засвоєння уявлень про моральні норми, сформованість моральних почуттів і моральної поведінки.

Засвоєння нормативів поведінки має першочергове значення для розвитку особистості дитини як соціальної істоти. У дошкільному дитинстві вона через спілкування з дорослими, однолітками і дітьми іншого віку засвоює соці­альні норми і правила поведінки: поступово починає розу­міти й усвідомлювати їх значення; у спілкуванні з іншими людьми виробляє звички поведінки; проймається певним емоційним ставленням до норм поведінки. У сюжетно-ро­льових іграх дошкільник моделює способи поведінки, дії, взаємини дорослих. Його все більше цікавлять стосунки між людьми і сенс їхньої праці. Виконуючи ролі, дитина вчиться діяти відповідно до прийнятих у суспільстві мо­ральних норм.

Моральні норми - суспільно вироблені правила поведінки, яки­ми керуються люди у своєму житті і вчинках.

У сфері моральних понять, суджень, уявлень діти ово­лодівають різноманітними сторонами суспільної мораль­ної свідомості, насамперед розумінням моральних вимог, критеріїв моральної оцінки. Вони вчаться добровільно дот­римуватися норм моралі, навіть коли її порушення пов'язане з особистою вигодою, і впевнені у безкарності. Оволодівши моральною поведінкою, мають змогу зробити правильний моральний вибір не на словах, а в дії. У сфері їх морально-ціннісних переживань виникають морально цінні і морально схвалені ставлення до інших людей. Так формуються гуманістичні, альтруїстські почуття і став­лення: увага до потреб та інтересів інших, співпереживан­ня чужим бідам і радощам, відчуття вини через порушен­ня норм.

Усі моральні норми закріплюють соціальний спосіб по­ведінки, констатують, що можна, а чого не можна робити («Не можна обманювати дорослих», «Маленьких не можна кривдити» тощо). Свідченням сформованості розуміння моральної норми є пояснення дитини, чому її необхідно дотримуватися. Чим молодша дитина, тим частіше вона пояснює необхідність виконання норми, посилаючись на можливі наслідки для себе або на вимоги дорослих, нап­риклад: «Потрібно говорити правду, а то дізнаються і по­карають», «Потрібно ділитися іграшками. Потім хтось по­ділиться з тобою». Старші дошкільники вже розуміють суспільну суть моральної норми, усвідомлюють її об'єк­тивну необхідність для регулювання взаємин між людьми. Для них важливе значення мають інтереси, бажання ін­ших людей. У своєму мовленні вони вживають слова, що позначають моральні якості та їх антиподи (добрий, забія­ка, жадібний, чесний, ябеда та ін.).

Дошкільник, спостерігаючи наслідки дотримання або порушення норми, легше розуміє її зміст і застосовує до се­бе. Чим конкретніша норма ближча до його досвіду, тим легше її усвідомити. Дитина не лише розуміє її, ай відно­сить до певної категорії («добре» - «погано»), прагне дати оцінку. У старшому дошкільному віці розвиток моральних оцінок пов'язаний з оцінюванням дорослими вчинків ді­тей. Вони легше розуміють і оцінюють якості, які частіше оцінює дорослий. Старший дошкільник може зініціювати розмову з батьками і вихователями про те, що «добре», а що «погано». У них виникають еталони-зразки, які міс­тять узагальнені уявлення про позитивну або негативну поведінку в життєвих ситуаціях. Дошкільник співвідно­сить свою поведінку з поведінкою конкретних дорослих, а також із узагальненими уявленнями. Тобто зовнішній зра­зок поведінки дорослого переходить у внутрішній план дошкільника, розширює можливості його морального роз­витку, який залежить також від її здатності співвідносити свої дії з моральними еталонами.

Моральний еталон - зразок високоморальної особистості, наді­леної доброчесністю, благородством тощо.

У дошкільному віці оцінка дорослого найвідчутніше впливає на поведінку дитини, оскільки він є зразком, ета­лоном, з яким вона порівнює себе і свої дії. За допомогою позитивної оцінки дорослий фіксує правильний спосіб по­ведінки, негативної - руйнує помилковий. Вплив оцінки на моральний розвиток малюка залежить від уміння педа­гога використати його педагогічний потенціал. Для цього дитина повинна відповідати таким вимогам:

-                 об'єктивність і тактовність. У вчинку спочатку ви­окремлюють позитивні сторони, про негативні говорять ні­би мимохіть, але так, щоб дитина зрозуміла, чим незадоволений дорослий. Оцінювати потрібно не дитину, а її вчи­нок. До санкцій слід вдаватися у виняткових випадках, показуючи, як потрібно діяти;

-                 орієнтованість на поведінку дитини. Не варто порів­нювати її з іншими дітьми, щоб не принижувати, не руй­нувати спільної діяльності;

-                 диференційованість. Загальні оцінки нічого не да­ють для розвитку особистості. Потрібно, щоб дитина зна­ла, які саме дії, вчинки оцінюють дорослі. Внаслідок цьо­го вона повторюватиме певні дії, щоб знову заслужити по­зитивну оцінку, і уникатиме тих, що викликають осуд;

-                 систематичність, послідовність;

-                 поєднання вербальних і невербальних способів впливу.

Результатом оволодіння моральним співвіднесенням дій є внутрішнє благополуччя дитини, від усвідомлення ідентичності своїх вчинків позитивній моделі або диском­форт - негативній. Несхвалення негативної моделі орга­нізовує волю дитини, стимулює її до прагнення відповіда­ти своїми вчинками позитивній.

Для ефективного формування позитивних особистіс­них якостей шляхом співвіднесення вчинків дитини з мо­ральними еталонами потрібно, щоб дорослі спілкувалися з нею довірливо, доброзичливо, виражали впевненість у то­му, що вона не може не відповідати позитивній моделі. Ба­чення дорослим майбутньої поведінки дошкільника відпо­відною позитивному еталону сприяє його повноцінному моральному розвитку.

Розвиток моральної поведінки у дошкільному віці

Повсякденне життя дошкільника проходить відповідно до його моральних уявлень. Керуючись ними, він виконує моральні дії, вирішує конфлікти, виявляє емоційну спря­мованість на оточуючих. Однак навіть добре засвоєні мо­ральні норми не відразу визначають його поведінку. Спо­чатку він виконує їх на вимогу дорослого або в його присут­ності і легко порушує за інших обставин, не зауважуючи цього. Негативно оцінюючи подібну поведінку, дитина вва­жає, що конкретна негативна оцінка її не стосується.

Засвоївши норму, малюк насамперед починає контро­лювати поведінку однолітка, правильно оцінює виконання моральних норм товаришами і помиляється щодо себе. Бажаючи переконатися, що правильно засвоїв моральну нор­му, звертається до дорослих зі «скаргами-заявами» з при­воду порушення їх кимось із дітей. Оцінюючи поведінку однолітка, порівнюючи себе з ним, прислухаючись до оці­нок своїх учинків дорослими і товаришами, дитина набли­жається до адекватної самооцінки.

Старші дошкільники все частіше виявляють не прагма­тичну поведінку, коли моральний учинок пов'язаний з ви­годою для себе, а безкорисливу, яка не залежить від зов­нішнього контролю, мотивом якої є моральна самооцінка. Тобто вони переходять від стихійної моральності до свідо­мої, коли моральна норма починає регулювати взаємини між людьми; розуміють, що дотримання норми є перед­умовою успішної колективної діяльності. Це позбавляє не­обхідності зовнішнього контролю за дотриманням ними моральних норм. їхня поведінка стає моральною навіть за відсутності дорослого, коли дитина, впевнена у безкарнос­ті свого вчинку і не бачить вигоди для себе.

Отже, головне у моральному розвитку - створити умо­ви, за яких норма моралі почне регулювати поведінку ди­тини, тобто встановити зв'язок між її моральною свідоміс­тю і моральною поведінкою. За таких умов норма стає мо­тивом поведінки, дитина дотримується її, тому що не може чинити інакше.

Взаємозв'язок моральної свідомості і поведінки вста­новлюється внаслідок вправляння дитини у моральних учинках, коли у ситуації морального вибору вона сама ви­рішує, як діяти: піти на прогулянку чи допомогти доросло­му; з'їсти цукерку самій чи віднести мамі; погратися з но­вою іграшкою або дати її молодшому. Роблячи вибір на ко­ристь дотримання норми, переборюючи миттєві бажання і поступаючись власними інтересами на користь іншого, ди­тина отримує задоволення від того, що вчинила правиль­но. Поступово така поведінка стає звичною, і виникає пот­реба дотримуватись норми.

У ситуації морального вибору діти усіх вікових груп, як правило, виявляють такі типи моральної поведінки:

1)                 дисциплінований тип поведінки. Діти цього типу по­ведінки діють відповідно до інструкції дорослого. З-4-річ- ні починають уникати ситуацій, які провокують порушен­ня інструкції. Діти 5-ти - 7-ми років уже вміють свідомо стримувати себе. Якщо малюки дотримуються інструкції здебільшого через боязнь осуду або бути такими, як дорослі, то дисциплінованість старших дошкільників зумовлена ус­відомленням необхідності дотримання правил поведінки;

2)                 недисциплінований правдивий тип поведінки. У мо­лодшому дошкільному віці переважає істинно-імпульсив­на поведінка (діти, порушивши інструкцію дорослого, лег­ко визнають це). Діти середнього і старшого дошкільного віку, порушивши інструкцію, частіше переживають емоцій­ні труднощі: вони занепокоєні (навіть наодинці з собою), схвильовані. У розмові з дорослим стурбовано зізнаються, що порушили вимогу. З часом діти, яким притаманний такий тип поведінки, переходять на позиції дисципліновано­го правдивого або недисциплінованого неправдивого типів;

3)                 недисциплінований неправдивий тип поведінки. Най­яскравіше він проявляється у 5-6 років.

У розвитку моральної поведінки дитини приклад до­рослого відіграє найважливішу роль. Завдяки позитивно­му прикладу батьків малюк легко і ненав'язливо вчиться жити відповідно до моральних норм суспільства. Норма, яка декларується, але не дотримується дорослим, ніколи не впливатиме на поведінку дитини. Гірше того, дитина зрозу­міє, що моральні норми можна безкарно порушувати, не відчуваючи вини.

Причини негативних особистісних утворень у дошкільників

Порушення дошкільником моральних норм може бути свідомим і несвідомим. Під час несвідомого порушення ди­тина діє під впливом ситуативних бажань. Така поведінка є її віковою особливістю, що свідчить про несформованість механізмів моральної поведінки, а також про те, що норма ще не стала її внутрішньою психологічною інстанцією, а є лише зовнішньою вимогою. Дитина, опиняючись під вла­дою миттєвих бажань, вдається до негативних вчинків, не замислюючись про наслідки.

Свідоме порушення моральної норми означає, що ма­люк розуміє суперечність між своєю поведінкою і соціаль­но схваленим зразком. Однак вдається до пустощів, скоює проступки.

Між пустощами і проступками існує суттєва різниця. Пустощі характеризуються доброзичливим ставленням до людей, під час них дитина виявляє свою активність, іні­ціативність, винахідливість, позитивні емоції, безкорис­ливість. У ранньому віці пустощі є самоціллю, джерелом бурхливих позитивних емоцій. У них сюжет використову­ється як фон, своєрідне виправдання дій і їх наслідків. Так триває приблизно до 5-ти років. Пізніше мотивом пусто­щів стає питання: «Що станеться, якщо ... відкрити кран і закрити пальцем струмінь води?». їх джерелом є пізна­вальне ставлення до предметів і явищ, прагнення дослі­джувати їх. До таких пустощів найчастіше вдаються ак­тивні, ініціативні, допитливі діти.

Нерідко пустощі, мотивовані питанням «Що я можу?», межують із бешкетуванням. їх джерелом є розвиток самос­тійності. Відбуваються вони за такою схемою: дитина по­рушує правила і чекає реакції дорослого. Так вона переві­ряє свою силу, стверджує своє Я, намагається окреслити межі дозволеного.

Проступок - вчинок, що порушує норми, правила поведінки, за­гальноприйнятий порядок; провина.

Здебільшого вони виникають через невміле, але дуже сильне прагнення захистити своє Я від переживань та образ.

Спричиняють проступки часті покарання, немотивова­ні заборони, окрики, образливі прізвиська, насмішки, не­достатність любові і спілкування з дорослими й однолітка­ми, відчуття покинутості і непотрібності. Вони є наслід­ком неможливості дитини позитивно самостверджуватися через неправильне ставлення до неї дорослого.

Проступки, які повторюються, закріплюються і перет­ворюються на звичку, формують негативні риси характеру.

Найпоширенішим проступком дитини є брехня - нав­мисне викривлення істини. Вона завжди має корисливу мету і цим відрізняється від фантазії. Спричинюють її страх перед покаранням, негативний приклад дорослого. Діти вдаються до неї, коли починають розуміти необхід­ність виконання певних правил, а тому опиняються в ситу­аціях подвійної мотивації. Домагаючись визнання дорос­лих, дитина, яка порушила правило, знаходить вихід у брехні, що може бути також наслідком недостатньо розви­неної вольової сфери дитини, нездатності знайти в собі си­ли для досягнення результату.

На практиці боротьба з брехнею часто зводиться до зви­нувачень дорослими дитини: «Ти брехун!». Однак грубе звинувачення у брехні як засобу домагань на визнання не матиме позитивного результату. Краще, якщо дорослий, виявивши довіру до дитини, висловить упевненість, що во­на ніколи не принижуватиме себе брехнею. Отже, у вихо­ванні дитини необхідно правильно спрямовувати розвиток потреби у визнанні.

Брехня починає розвиватися, коли в дитини не сфор­мувалася потреба у ставленні до інших людей на засадах правди, коли чесність не стала якістю, яка підвищує зна­чущість дитини в очах інших людей.

У дошкільному віці при реалізації домагань на головну роль у грі, на перемогу у спортивних змаганнях та інших ситуаціях у дітей може проявитися заздрість - почуття роздратування, досади, викликане перевагою, вищістю, добробутом іншого. У дошкільників вона з'являється у зв'язку з домінуванням зовнішніх (ієрархічних) стосунків («хто головніший»).

Заздрісній дитині важко співпереживати, радіти успі­хам. Щоб зашкодити іншим у цьому, вона може навіть вда­тися до своєрідних символічних дій.

Гіперактивні діти часто проявляють забіякуватість, ос­кільки не знаходять іншого застосування своєї енергії, не вміють спілкуватися, встановлювати позитивні стосунки з ровесниками. Така їх поведінка нерідко поширюється не лише на «кривдників», а й на маленьких, слабких, безза­хисних. Вони знаходять задоволення в тому, що їх боять­ся. Відчуття сили спричинює ще більшу забіякуватість, ускладнюючи стосунки. Вона може бути породженням культу сили в сім'ї, неправильної позиції дорослих («Дай здачі!», «Поважають тільки сильних» тощо). Цими проя­вами перелік негативних особистісних утворень у дош­кільників не вичерпується. Усі вони є наслідком незнання особливостей внутрішнього світу дитини, неправильної взаємодії з ними дорослих, неграмотних, неефективних педагогічних впливів.

Емоційне благополуччя дитини у групі

На моральному розвитку особистості дитини суттєво позначається її становище у групі однолітків. Від нього за­лежить її самооцінка, ефективність засвоєння норм міжособистісних стосунків у колективі. Залежно від характе­ру цих стосунків розрізняють такі типи особистостей:

1)                 «зірки». Такими дітьми захоплюються через їхню кра­су, чарівність, уміння швидко і точно оцінювати ситуацію, брати на себе відповідальність тощо. Однак вони можуть пройнятися надмірною самовпевненістю, зазнайством;

2)                 «зневажені». У ставленні до себе вони часто відчува­ють незацікавленість або зневажливу поблажливість ро­весників. їх залучають до гри на посередні ролі. З багатьох причин у таких дітей накопичується образа, готовність повстати проти нав'язливих умов життя у групі. Нерідко вони шукають можливості для встановлення стосунків із «зіркою», вдаючись до підлещування, беззаперечного під­корення та ін.;

3)                 «ізольовані». Такі діти переживають «емоційний го­лод» у спілкуванні з однолітками, загострено сприймають життєві реалії, надто емоційно виражають своє ставлення до ровесників: можуть обожнювати когось із групи за ре­альні або ними вигадані якості чи ненавидіти за зневагу до своєї персони.

«Ізольованими» стають з багатьох причин. Хтось часто хворіє, рідко ходить у дошкільний заклад, і діти не встига­ють звикнути до нього, та і сам він нікого не знає. До іншо­го таке ставлення виникає через фізичні вади, риси харак­теру, манери поведінки. Іноді подібне трапляється з діть­ми, які раніше не відвідували дошкільного закладу, не мають навичок спілкування у групі, ігрових умінь.

Якою б не була причина ізольованості, наслідком її, як правило, є неповноцінний соціальний розвиток. Дитина з низькою популярністю, не сподіваючись на співчуття і до­помогу однолітків, нерідко стає егоцентричною, замкну­тою, відчуженою. Із цих причин вона буде ображатися і скаржитися, вихвалятися, фальшивити, брехати. Такій ди­тині важко у спілкуванні з оточуючими, нелегко і їм з нею.

Проблеми соціалізації не повинні переходити у хроніч­ний стан, асоціальність особистості. Дитині, яка має проб­леми з визнанням, слід допомогти реалізувати домагання на визнання ровесників. Іноді для цього потрібна соціаль­на терапія для попередження небажаного особистісного розвитку, формування у неї потреби і навичок активної по­ведінки. Основними аспектами її є створення сприятливо­го соціального мікроклімату у дитячому колективі, у яко­му кожна дитина змогла б реалізувати своє домагання на визнання; розвиток у непопулярних дітей спеціальних на­вичок спілкування. Добре, якщо у групі переможцем у грі стає непопулярна дитина. Тому ігри потрібно добирати з урахуванням особливостей таких дітей, демонструвати за­охочувальне ставлення до них, тактовно і невимушено на­давати їм перевагу, захоплюватися ними, хвалити (за чер­гування, гарний малюнок, аплікацію тощо).

Набуття популярності у дитячій групі тільки шляхом заохочення дорослого не буде ефективним, якщо не зак­ріплюватиметься реальними успіхами дитини в її щоден­ному спілкуванні з однолітками.

Отже, моральний розвиток особистості дошкільника безпосередньо залежить від позиції дорослого, його мо­ральності, етики тощо. Дорослий, будучи для дошкільни­ка моральним еталоном, встановлює зв'язок між мораль­ною свідомістю і моральною поведінкою, коли норма стає мотивом поведінки. Власне від нього залежить, чи сформу­ються у дошкільника негативні утворення.