5.2. Воля і її роль у поведінці дитини

У дошкільному віці виникає і активно розвивається во­ля дитини, що виявляється у заучуванні та усвідомленні рухів, становленні основних етапів вольової дії, оволодінні дитиною своєю поведінкою, свідомому управлінні своєю діяльністю, вмінні планувати, підпорядковувати дії досяг­ненню мети і контролювати їх, вдосконалювати зусилля, переборювати перешкоди тощо.

Воля - властивість психіки, регуляція і організація людиною своєї поведінки, діяльності (внутрішніх і зовнішніх дій), спрямована на подолання труднощів при досягненні мети.

Передумови її формуються з виникненням перших ці­леспрямованих дій (хапальні рухи, предметні дії) і поєд­нанням їх із мовленням.

Вона залежить від уміння керувати власними емоція­ми, бажаннями, потребами, намірами. Мимовільна пове­дінка базується на звичках і регулюється ситуацією, а до­вільна здійснюється всупереч звичкам і пов'язана з вольо­вим зусиллям.

У дошкільний період воля проходить важливий етап свого розвитку у зв'язку з підготовкою до навчання і пра­ці; виникають і формуються вольові дії, змінюється її роль у поведінці, яка набуває довільного характеру, виникає са­морегуляція власної діяльності дитини.

Особливості розвитку вольових дій дошкільників

Одним із перших проявів волі є розвиток довільних ру­хів. У молодших дошкільників вони ще недостатньо коор­диновані. їм важко сидіти, дотримуючись однієї пози. Для цього спочатку малюку необхідно здійснювати зоровий контроль за положенням своїх рук і ніг, пізніше вони це здійснюють на основі м’язових відчуттів.

Розвиток довільних дій відбувається у процесі наслідування, яке включає такі етапи:

1)                 попереднє орієнтування. У результаті спостережень дитини за діями дорослого, інших дітей у неї формується образ необхідних дій;

2)                 здійснення показаних малюку рухів, доведення їх до певної досконалості, порівняння рухів із зразком.

Регулятором довільних дій є сенсомоторний образ.

Успішність засвоєння довільних дій залежить від її усвідомленння. 2-річна дитина усвідомлює результат дії, од­нак ще не знає, який спосіб дії і окремі рухи слід зробити для його досягнення. Молодші дошкільники усвідомлю­ють результат і спосіб дії з предметом, але також ще не ос­мислюють окремих операцій. Середні дошкільники здатні розуміти власні рухи, навмисно відтворюють їх під час повторення дій з предметом. У старшому дошкільному ві­ці рухи стають об'єктом свідомої вольової діяльності.

Дитина у дошкільному віці вчиться досягати мети, пе­реборюючи труднощі, оволодіває вмінням контролювати свою позу, сидіти спокійно на заняттях, починає управля­ти своїми сприйманням, пам'яттю, мисленням. Приблиз­но в 4 роки вона починає ставити перед собою спеціальну мету (наприклад, запам'ятати доручення дорослого, вір­шик); у середньому і старшому дошкільному віці - нама­гається творчо підходити до розв'язання завдань, пропо­нує різні варіанти, послідовно переходить від одного етапу до іншого.

У дошкільному дитинстві змінюються не лише вольові дії, а і їх роль у поведінці дитини. Волю у молодшому дош­кільному віці становлять імпульсивні вчинки, вона прояв­ляється лише за особливо сприятливих обставин. Кіль­кість вольових проявів збільшується, але вони ще не є ви­рішальними у поведінці. Тільки у старшому дошкільному віці дитина здатна до тривалих вольових зусиль, хоча ще значно поступається школярам.

Отже, в дошкільному віці виникають і розвиваються вольові дії, основними напрямами розвитку яких є: розви­ток їх цілеспрямованості; встановлення відношень між ме­тою дій і їх мотивам; посилення регулювальної ролі мов­лення у їх виконанні.

Розвиток цілеспрямованості вольових дій

Виконання цілеспрямованих дій спостерігається вже у немовлячому віці, наприклад, коли дитина ставить мету підповзти до іграшки. Ця цілеспрямованість ще не робить дію вольовою, адже дитину приваблює предмет, а справ­жня вольова дія відбувається на основі самостійно постав­леної мети, яку сформулювала інша людина (батьки, вихо­вателі, ровесники).

Цілеспрямованість починає формуватися у ранньому віці, проявляючись здебільшого у постановці, а не у досяг­ненні мети, доведенні справи до кінця. Часто зовнішні обс­тавини відволікають дитину, спричинюють її відмову від мети. Лише у дошкільному віці діти починають виявляти вміння тривалий час діяти відповідно до мети. Здатність дошкільників утримувати її залежить від складності зав­дання і тривалості його виконання. Наприклад, жодна

3-річна дитина не змогла заповнити у певному порядку різнокольоровими фішками 156 клітинок шахової дошки, однак це завдання виявилося під силу багатьом 5-6-річним дошкільникам. Зменшення кількості клітинок до 64 зробило завдання посильним і для 4-річних дітей. Не­просто дається дітям завдання, яке вимагає складної сис­теми дій (наклеювання різних за розміром геометричних фігур за певним малюнком). Як правило, вони потребу­ють нагадувань, порад про те, що потрібно робити на кож­ному етапі. Розчленування завдання на послідовні етапи, своєчасні нагадування про способи досягнення мети допо­магають дитині організувати свої дії, підвищують їх цілес­прямованість, формують уміння виконувати їх самостійно і послідовно.

Велике значення для формування цілеспрямованості мають успіхи і невдачі при виконанні дій. На подолання труднощів і тривалість збереження мети молодшими дош­кільниками вони ще істотно не впливають. Невдачі їх не засмучують, у них ще не відбувається внутрішня боротьба мотивів. Однак уже у середньому дошкільному віці невда­чі в діяльності позбавляють дітей стимулу у досягненні ме­ти, тому якщо діяльність успішна, діти намагаються до­вести роботу до завершення. Боротьби мотивів на цьому життєвому етапі ще немає. Лише у старшому дошкільному віці виникає прагнення перебороти труднощі. За опти­мального розвитку подій діти доводять справу до кінця, невдачі псують їм настрій, породжують боротьбу мотивів. У подоланні труднощів багато старших дошкільників ви­являють значно вищий рівень цілеспрямованості, харак­терний для дітей шкільного віку.

Встановлення відношень між метою дій і їх мотивами

Розвиток волі дитини пов'язаний зі зміною мотивів по­ведінки, формуванням їх підпорядкованості. З появою ці­леспрямованості на перший план виходять найважливіші для дитини мотиви, внаслідок чого вона свідомо, не відво­лікаючись, досягає поставленої мети. Серед них особливе місце починають займати суспільні мотиви (бажання за­хистити малюка, поділитися іграшкою, бути схожим на героя казки).

Під впливом виховання дитина оволодіває вмінням підпорядковувати свої дії віддаленим від мети мотивам, зокрема суспільного характеру (зробити подарунок ма­люкам, мамі). Однак у порівняно складній і тривалій ді­яльності дошкільники середнього і навіть старшого віку пам'ятають про мотив і підпорядковують йому свої дії ли­ше у присутності дорослого, який запропонував завдан­ня. Якщо дорослий виходить з приміщення, вони беруть­ся за дії, що не відповідають завданню, або зовсім перес­тають їх виконувати. Це зумовлено сприйняттям дітьми дорослого як представника тих осіб, для яких виконуєть­ся завдання. Залишені на самоті, вони швидко втрачають мотив, перестають про нього думати. Та якщо дорослий виходить, залишаючи замість себе одного-двох дітей ви­конувати його роль, робота продовжується на тому само­му рівні. Аналогічну роль виконує і залишений на столі дорослим предмет, який нагадуватиме дітям про мету ро­боти. Це свідчить, що підпорядкування дії віддаленим мотивам, встановлення зв'язку між ними і метою (безпо­середнім результатом дії) у дошкільному віці є ще недос­татньо сформованим і вимагає підкріплення зовнішніми обставинами.

Особливого прояву волі дитини потребують ситуації, у яких збігаються два різноспрямовані мотиви, що поро­джує необхідність обирати між двома можливими рішеннями. У такій ситуації вибору неминуча боротьба мотивів, яка закінчується перемогою одного з них.

Діти раннього віку вже можуть переживати внутрішні конфлікти у зв'язку з протистоянням спонук. Однак най­частіше вони діють без свідомого вибору, під впливом сильнішої спонуки. Наприклад, за необхідності вибрати з кількох іграшок ту, що найбільше подобається, дитина розглядає їх, довго вагається, нарешті, вибирає. Коли ди­тині пропонують перейти з вибраною іграшкою до іншої кімнати, вона може, поклавши її на місце, знову поспіхом перебирати всі інші.

Інакше в аналогічній ситуації поводяться діти до­шкільного віку. Навіть молодші дошкільники свідомо ви­бирають іграшку, обґрунтовують свій вибір і без особливих вагань беруть те, чого у них на той момент немає, а вони хо­тіли б мати. Це означає, що дошкільники вже здатні зва­жити свої спонукання, свідомо віддавати перевагу одному з них. Таку розсудливість вони виявляють лише у най­простіших випадках, за необхідності здійснити вибір між однорідними бажаннями (взяти ту чи іншу іграшку). Знач­но важче їм дається раціональне рішення, якщо у ситуації збігаються доступні моральні норми, правила поведінки і ситуативні бажання. Наприклад, молодші дошкільники, як і діти раннього віку, ще не можуть перебороти бажання роздивлятися привабливий для них об'єкт, навіть якщо це суворо заборонялося дорослими. Однак із цим легко справ­ляються 3-4-річні діти. Під впливом дорослих у них мо­жуть сформуватися наміри відповідно поводити себе: не просити в магазині купити іграшки, не вимагати місця в автобусі, ділитися іграшками з іншими дітьми тощо, при­душуючи в собі імпульсивні бажання.

Можливості раціонального вибору суттєво розширю­ються у старшому дошкільному віці. Основою їх є підпо­рядкування мотивів, унаслідок чого рішення обумовлю­ється не сильнішим, а важливішим мотивом. Це стимулює розвиток самовладання, уміння стримувати ситуативні ба­жання, почуття та їхні прояви, зміцнює волю дитини. Од­нак і у старшого дошкільника вольові дії, пов'язані з ви­бором, боротьбою мотивів, не завжди вирішуються на користь більш значущого мотиву. Це залежить від інди­відуальних особливостей дитини, ситуації, у якій відбу­вається вибір, присутності дорослих людей, однолітків та їх оцінки. Дитина, залишившись наодинці, значно рідше стримує свої безпосередні спонукання, ніж перебуваючи серед однолітків або дорослих.

Посилення регулювальної ролі мовлення у виконанні дій

Виконання вольових дій залежить від мовного плану­вання і мовної регуляції. У формі слів дитина формулює для себе завдання, обговорює можливі рішення під час бо­ротьби мотивів, нагадує собі, для чого вона виконує дію, примушує себе досягати мети. Мовлення не відразу вико­нує у поведінці дитини регулювальну роль. Дитина оволо­діває вмінням словесно спрямовувати і регулювати власні дії, застосовуючи форми управління поведінкою, які до неї застосовували дорослі. У процесі спілкування з ними і спільної діяльності дитина вчиться здійснювати дії або від­мовлятися від них за словесною вказівкою.

У ранньому дошкільному віці дитина, добре розуміючи мовлення, використовуючи його у спілкуванні, ще не вміє виконувати за словесною інструкцією складні дії. Вказів­ки дорослого можуть спонукати дошкільника почати дію або зупинити. Мовлення дитини лише супроводжує дії і виражає їх результати, але ще не планує і не регулює їх. Дитина може позначити словами мету дії (намалювати м'ячик, побудувати будинок), однак не пояснить словесно, як її виконуватиме.

Для дитини середнього дошкільного віку мовні вка­зівки дорослих набувають стійкішого значення. Отри­мавши інструкцію і зрозумівши її, дитина відразу пра­вильно виконує дії, починає застосовувати власне мов­лення для їх планування («Буду малювати зелений луг. Спочатку намалюю травичку, а потім квіточки») і керів­ництва ними. Спрямовуючи власні дії, вона, як правило, говорить уголос. Однак мовне регулювання їх ще недос­конале.

Старші дошкільники вже здатні виконувати складні мовні інструкції дорослих. У словесному плануванні влас­них дій вони здебільшого не використовують мовлення вголос, а складають план і керують своїми діями подумки. Проте у важких випадках, які вимагають, наприклад, стримування сильних бажань, діти часто промовляють вголос.

Подолання труднощів у виконанні вольової дії відобра­жається у свідомому вольовому зусиллі. Воля є реакцією на перешкоду. Безпосередньою передумовою вольового зу­силля є усвідомлення перешкоди внаслідок розуміння си­туації, усвідомлення мети і засобів її досягнення.

Особистісний аспект розвитку волі дошкільників

Воля є складною інтегративною системою, яка охоп­лює не лише свідомо поставлені цілі, а й емоційну пам'ять, уяву, моральні та інші почуття, поєднання яких дає змогу людині керувати своєю поведінкою. Її розвиток обумовле­ний розвитком усіх інших психічних процесів. Воля нале­жить до механізму виникнення психологічних новоутво­рень у межах перебудови окремих функцій (перехід мимо­вільної пам'яті, мимовільного сприймання у довільні), до функціональної системи (єдність різних психічних проце­сів). Із психологічного погляду вона є перетворенням мов­лення у виконання дії. Вольова дія також безпосередньо пов'язана з мисленням.

Прояви цілеспрямованості і наполегливості, як свідчать дослідження, залежать від рівня розвитку мислительної ді­яльності дітей. Чим успішніше дитина аналізує, порівнює, узагальнює, тим довше вона прагне до мети, втримує її у по­лі зору і здійснює зусилля. Зв'язок наполегливості і цілес­прямованості з пізнавальними процесами зумовлений де­термінованістю волі зовнішніми умовами. Для успішної діяльності, подолання перешкод необхідно пізнати зако­номірності об'єктивної дійсності.

Розвитку цілеспрямованості сприяють уміння сприй­мати поставлене завдання, аналізувати його, знаходити найдоцільніші способи розв'язання, обдумувати план дій, доводити розпочату справу до кінця, переборюючи труднощі.

Необхідною умовою виникнення волі є певний рівень розвитку самосвідомості.

Наприкінці раннього дитинства виникає потреба у са­мостійності, яка виражається вимогою: «я сам». Для її за­доволення дитина здатна на значні зусилля. Якщо виховні впливи дорослого не відповідають можливостям, не врахо­вують зміни в особистості дитини, виникає суперечність між новими можливостями й існуючим способом життя, яка виражається у негативізмі, невмотивованій протидії впливам дорослого. Такі прояви притаманні дітям, яких звільняють від вольових зусиль або яким пред'являють за­надто високі вимоги.

Завдяки самосвідомості в дитини відбувається форму­вання образу-мети, образу-моделі дії, у яких поєднуються потреби, мотиви, цілі, моральні й естетичні уявлення. Од­нією з функцій самосвідомості є співвіднесення імпульсив­них потягів з моральними принципами поведінки. За до­помогою волі особистість контролює, регулює свої дії і вчинки. Щодо цього К. Ушинський зауважував: «Чим сильніша самосвідомість, тим сильніше самовладання, яке з неї витікає».

Усвідомлення себе як суб'єкта діяльності породжує в дошкільника прагнення до самостійності, а також бажан­ня діяти відповідно до вимог дорослих, бути «як усі». До­рослі ставлять дитині вимоги, а вона, в свою чергу, щоб бу­ти визнаною, прагне виконувати їх. Це прагнення стає потребою дошкільника, яку він задовольняє завдяки своїй вольовій поведінці.

У дошкільному віці дитині для регуляції своєї поведін­ки потрібна зовнішня опора. Нею є виконання ролі у грі, під час якої правила адресуються дошкільнику не прямо, а через роль. Тому він легко дотримується правил у сюжет­но-рольовій грі, хоч може порушувати їх у житті. Усвідом­лення правил особистісної (не рольової) поведінки почина­ється у дитини з 4-х років, насамперед в іграх із правила­ми, коли вона починає розуміти, що недотримання правил унеможливлює результат, позбавляє гру сенсу. Тоді вона починає мислити про те, як слід себе поводити.

Розвиток довільності пов'язаний з усвідомленням ди­тиною окремих компонентів діяльності і себе у ній. 4-річ- на дитина розрізняє об'єкт діяльності і мету його перетво­рення; 5-річна - розуміє взаємообумовленість різних компонентів діяльності, виокремлює мету, об'єкти і спо­соби дії з ними, 6-річна - використовує узагальнений досвід діяльності.

Про сформованість довільних дій можна робити вис­новки насамперед з активності й ініціативності самої ди­тини, яка не лише виконує вказівки вихователя («Іди ми­ти руки», «Прибери іграшки», «Намалюй кішку»), а й самоініціативно діє («Підемо пограємося», «Давай водити хоровод»).

Довільна поведінка - поведінка, організована за власними пра­вилами і зразками, узгодженими знормами, прийнятими в сус­пільстві.

Показником довільності є відносна незалежність дош­кільника від дорослого у постановці мети, плануванні й ор­ганізації своїх дій, усвідомленні себе не виконавцем, а дія­чем. Адже часто дитина, мотивуючи необхідність дотриму­ватися моральної норми вимогою дорослого, легко її порушує у самостійній діяльності, за відсутності зовнішньо­го контролю, що свідчить про несформованість внутрішнього механізму регуляції своїх дій. Довільність передбачає і вміння надати смислу своїм діям, врахувати набутий досвід. Діти, які уявляють радість мами від виготовленого ними по­дарунка, охочіше і легше доводять роботу до кінця.

У дошкільному віці на основі самооцінки, самоконтро­лю виникає саморегуляція власної діяльності. Передумо­ви контролю за своєю поведінкою формуються у переддошкільника, вони зумовлені прагненням до самостійності. Самоконтроль у дошкільників проявляється завдяки усві­домленню правил, результату і способу дії. Його розвиток забезпечують освоєння способів самоперевірки і потреби перевіряти, коригувати свою роботу.

Діти ще не вміють знаходити допущені ними помилки, їм важко усвідомлювати сам факт співвіднесення викону­ваних дій зі зразком. Навіть добре усвідомлюючи вимоги дорослого, вони не можуть співвідносити з ними свою ді­яльність. Найчастіше дошкільники вдаються до самопере­вірки за вимогою вихователя. Потребу в самоконтролі по­роджує необхідність долати труднощі, внаслідок чого у ди­тини виникає сумнів у правильності своїх дій.

Упродовж усього дошкільного віку дітей приваблюють не способи виконання діяльності, а її результат. 5-7-річні діти вважають самоконтроль особливою діяльністю, спря­мованою на поліпшення роботи, подолання її недоліків. Попри те, вони легше контролюють однолітків, ніж себе, без впливу дорослого можуть і не усвідомлювати потреби у самоконтролі.

Оптимально розвивається самоконтроль в умовах взає­моконтролю, коли діти почергово виконують функції «ви­конавця» і «контролера». Це підвищує вимогливість до своєї роботи, бажання виконати її краще, прагнення порів­нювати її з роботою інших, стимулює освоєння самоконтро­лю (співвіднесення виконуваної діяльності з правилом).

Управління розвитком волі у дошкільників

Дитина без допомоги дорослого ніколи не навчиться ке­рувати своєю поведінкою і бачити себе з боку. Усвідомити власну діяльність і себе у ній вона може лише у спілкуван­ні і спільній з дорослим діяльності. Розвиток волі відбува­ється у всіх видах діяльності, які потребують отримання своїх спонукань і досягнення мети. Наприклад, при осво­єнні фізкультурних і танцювальних рухів потрібно не­ухильно дотримуватися заданих зразків, прикладів, уни­кати непотрібних рухів. Демонстрування допомагає діяти відповідно до певних вимог.

Уміння керувати собою формується і під час дидактичних і рухливих ігор, правила яких допомагають дитині усвідом­лювати, контролювати свої дії. У дидактичних іграх дитина має змогу порівнювати себе з однолітками, дивитися на себе їх очима, що полегшує самоуправління, робить його осмисле­ним. В іграх дошкільник переборює бажання, внутрішні труднощі (переживаючи, щоб не бути спійманим, малюк не втікає, доки не прозвучить сигнал, що дозволяє бігти).

Особливо важлива роль ігор у молодшому дошкільному віці, коли діти ще не можуть поставити перед собою мети і свідомо досягати її, погано засвоюють і виконують декларо­вані дорослими правила поведінки. На цьому етапі життя гра є найважливішим регулятором діяльності дитини. Крім того, дидактичні ігри, спрямовані на розвиток довільної по­ведінки, вміщують умови, які полегшують виконання пра­вил. Оскільки ці правила пов'язані з рухами, необхідність і факт їх виконання (невиконання) є очевидними, наочними. Наочність, нескладність правил (бігти за сигналом, не пе­реступати накреслену лінію та ін.) дають змогу навіть 3-річ- ній дитині контролювати їх виконання (спочатку у поведін­ці інших, потім - у власній). Поступово дитина добровіль­но, без натяку починає ставити перед собою певні вимоги.

Природному засвоєнню правил сприяє спільне здій­снення ігрових дій, завдяки чому спрацьовує ефект наслі­дування. Відчуваючи реакцію однолітків, дитина починає дивитися на себе їхніми очима, що надає осмисленості її зусиллям, робить їх потрібними для всіх. Полегшує управ­ління своєю поведінкою у грі її сюжетно-образний харак­тер, що активізує уяву дошкільників, забезпечує прийнят­тя і виконання ігрової ролі.

Кожна гра вимагає від її учасників певних зусиль. Діти повинні утримуватися від імпульсивних рухів, діяти за сигналом, переборювати внутрішні перешкоди (страх бути спійманим, бажання побігти або схопити привабливий предмет та ін.), що є наступним етапом у розвитку довіль­ної поведінки. Важливо, що це відбувається не за вимогою старшого, а добровільно. Ця маленька перемога над собою, яка зовні виглядає як виконання ігрових правил, прино­сить дітям радість і задоволення.

З дорослішанням дітей правила ігор ускладнюються, стають вимогливішими до внутрішньої і зовнішньої діяль­ності учасників. До виконання їх дітей необхідно готувати поступово.

Засобом розвитку волі є також мовне спілкування, як­що воно включене у діяльність дітей, відповідає їхнім інте­ресам. Мовлення як засіб формування волі допомагає ди­тині усвідомити власні дії. Спостерігаючи і беручи участь у діяльності дітей, вихователь час від часу запитує: «У яку гру ви граєтеся?», «Що ти збираєшся зараз робити?». Як­що діти не знають, що відповісти, можна підказати їм: «Тобі вже, напевно, нудно гратися? Може, ти хочеш малю­вати?». Важливо, щоб пропозиція дорослого не пригнічу­вала їх ініціативу. За допомогою запитань педагог допома­гає дітям побачити зв'язок між теперішніми, минулими і майбутніми діями, мету і засоби її досягнення: «Що ти хо­чеш побудувати? Що тобі для цього потрібно? З чого поч­неш?». За необхідності можна підказати дитині спосіб дії, але обов'язково слід врахувати можливу незгоду дитини і її варіант відповіді.

Своїми висловлюваннями педагог ставить дитину в си­туацію вибору, спонукає самостійно приймати рішення, уявляти різні варіанти своєї дії, усвідомлювати своє ба­жання: «З ким ти хочеш гратися? Ким хочеш бути в грі?». При цьому не можна оцінювати відповіді дитини, адже го­ловне завдання - побачити, підтримати самостійні дії, на­дати їм довільного усвідомленого характеру.

За участю мовлення виникає ситуація боротьби моти­вів, коли дорослий запитує: «Чому ти так хочеш? А як можна інакше? А як буде правильно?»; «Ти закінчив свою роботу. Можеш іти гратися... Або можеш допомогти Юлі, у неї складніша робота». Мовлення педагога спонукає ди­тину прогнозувати і обговорювати можливі наслідки своїх дій: «А що буде, якщо...».

Завдяки мовленню дитина досягає поставленої мети, розвиває цілеспрямованість. Цьому сприяє використання таких прийомів:

а)         висунення проміжної мети: дорослий, зауваживши, що малюку важко йти, він утомився, говорить: «Ось там собачка! Підемо подивимося на неї. А ось горобчики, підій­демо до них. Відпочинемо он біля того деревця. А ось і наш будинок»;

б)         обмеження і конкретизація мети: дитині, якій пот­рібно намалювати кружечки, дорослий пропонує: «Нама­люй один рядочок кружечків. А тепер ще один. Намалюй три гарних кружечки »;

в)         дозування й ускладнення завдання, що передбачає нарощування зусиль, дорослий пропонує: «Намалюй один квадратик. А тепер ще один, такий же гарний і навіть ще кращий» або: «Намалюй кружечок. А тепер ще два і ще один. А тепер три і ще один...» Дорослий за допомогою по­рад, нагадувань, оцінок допомагає дитині завершити поча­ту справу, досягти передбачуваного результату.

Мовлення є засобом організації життєдіяльності дітей у часі, яке допомагає перебороти ситуативність і мимовільність. Розмови про те, що було вчора, сьогодні вранці, буде ввечері або завтра, переконують дошкільників у тому, що життя у дитячому садку - організований процес пов'яза­них між собою подій, які вони самі планують. Усвідомлен­ня подій свого життя є необхідною умовою самостійного планування дій, оволодіння своєю поведінкою. Тому щодня у дошкільному закладі потрібно планувати і підводити під­сумки, налаштовувати дітей на події, які мають відбутися, щоб вони чекали і внутрішньо готувалися до них. Важливо виділити і зробити привабливим головний епізод, щоб діти позитивно переживали те, що потрібно буде зробити.

Дошкільники можуть планувати свою діяльність са­мостійно, з допомогою педагога пов'язувати у свідомості минулі події з майбутніми, організовуючи свою діяльність і своїх ровесників.

Упродовж дошкільного дитинства формується само­контроль у діяльності і поведінці, розвивається здатність до вольового зусилля, складається довільність у сфері ру­хів, дій, пізнавальних процесів і спілкування з дорослими.