1.2. Методологія і методи дитячої психології

 

Психологія, як і кожна наука, послуговується як загальнонауковими, так і специфічними методами - спо­собами, які дають змогу досліджувати предмет науки. Від­повідно до цілей і мети дослідження обирають певну сукупність (систему) методів, які об'єднують у методику дослідження.

Методи науки, як правило, ґрунтуються на основних закономірностях предмета дослідження.

Психіка дитини надто вразлива і піддатлива зовнішнім несприятливим впливам, грубе втручання може загальму­вати або викривити психічний розвиток дитини. Тому при вивченні дитячої психології послуговуються такими прин­ципами:

1)                 гуманізму і педагогічного оптимізму. Провідний зміст його виражається у вимозі «Не зашкодь!». Психолог повинен передусім знати психологічні особливості, причини поведінки дитини, тактовно, чуйно, шанобливо стави­тися до неї, вірити в її майбутнє. Психологічне досліджен­ня передбачає не тільки встановлення рівня розвитку, але й вивчення його прихованих резервів;

2)                 науковості й об'єктивності. Цей принцип передбачає вивчення психічного розвитку, його механізмів і законо­мірностей відповідно до засад дитячої психології, а не ін­ших наук чи за аналогією до психічних особливостей дорос­лого. При цьому важливо враховувати закони і закономір­ності дитячого розвитку, особливості дитячої психіки на кожному віковому етапі. Психологія виходить із того, що дитина є повноцінною людиною з притаманними їй влас­ним баченням світу, складом думок, змістом і проявами пе­реживань. Перед вивченням дитини і її внутрішнього світу необхідно засвоїти основні ідеї психологічної науки, оволо­діти спеціальними знаннями з дитячої психології;

3)                 детермінізму. Будь-яке психічне явище взаємопо­в'язане з іншими, обумовлюється комплексом зовнішніх і внутрішніх причин: умовами життя, вихованням, особли­востями соціального оточення, характером спілкування дитини з дорослими та однолітками, специфікою її діяль­ності й активності. Не буває «добрих» або «важких» дітей, а є причини, які зумовлюють прояв певної якості, власти­вої конкретній дитині. Тому так важливо зрозуміти причи­ни становлення психіки дитини, конкретних психологіч­них фактів;

4)                 єдності свідомості і діяльності. Свідомість формуєть­ся в діяльності, «керує» нею, а ускладнення діяльності, засвоєння нових її видів збагачує і змінює свідомість. Це означає, що вивчати свідомість можна опосередковано, че­рез вивчення діяльності дитини;

5)                 розвитку психіки, свідомості в діяльності. Всі пси­хічні особливості дитини перебувають у становленні, ос­новною умовою їх прояву і розвитку є діяльність. Вона не лише виступає однією з умов розвитку психіки, але й од­ним із шляхів її вивчення. Тому для вивчення психічних особливостей дитини потрібно організувати відповідну ді­яльність (творчу уяву, наприклад, можна зафіксувати в малюванні або при складанні казок);

історизму (генетичний підхід до вивчення психіки дитини). Під час вивчення явищ дитячої психології необ­хідно з'ясовувати, як вони виникли, розвиваються і зміню­ються під впливом взаємодії дитини з дорослим, її діяль­ності і спілкування з однолітками. Цей принцип спрямовує дослідника на аналіз впливу конкретних культурно-історичних умов на розвиток психіки дітей, становлення їх­ньої особистості;

6)                 комплексності, системності і послідовності. Вивчен­ня дитини має відбуватися послідовно, через певні про­міжки часу. При цьому необхідно досліджувати не окремі параметри, а простежувати всі аспекти розвитку, щоб не лише контролювати, але й прогнозувати його перехід, ста­вити педагогічні завдання. Важливо також визначити міс­це кожної якості у структурі психіки, її взаємозв'язок з ін­шими сторонами психічного розвитку. Жодна властивість не виникає ізольовано: поява однієї неодмінно стимулює появу іншої. Безсистемне дослідження не дає цілісної кар­тини психічного розвитку дитини. Це зобов'язує дослідни­ка не аналізувати розрізнені факти, а зіставляти їх, прос­тежувати всі аспекти розвитку психіки дитини в їх взає­мозв'язках;

7)                 ретельності і регулярності. Дотримання його перед­бачає детальне, системне відстежування процесу форму­вання психіки дітей з використанням відповідних методів дослідження;

8)                 вікового, індивідуального та особистісного підходу. Загальні закони психічного розвитку проявляються у кож­ної дитини індивідуально, своєрідно і неповторно. Кожна дитина засвоює мовлення, вчиться ходити, діяти з предме­тами, при цьому шлях її розвитку залишається індивіду­альним.

Важливо пам'ятати, що дитина є специфічним об'єк­том дослідження. Дитяча психіка знаходиться у станов­ленні і розвитку, вивчаючи її, необхідно керуватися мето­дологічними принципами.

Рівень розвитку теорії визначає стратегії і методи, якими послуговуються у дослідженнях. Достовірні дані можна отримати лише з допомогою наукових методів, які забезпечать об'єктивність дослідження.

Наукове дослідження починається із фіксування, на­громадження фактів, які піддають теоретичному аналізу.

Психологічний факт - одержаний у процесі спостереження, екс­перименту дослідження результат.

Він є внутрішньою сутністю людських проявів, тому його можна вивчати тільки опосередковано. Наприклад, радість дитини від того, що вона намалювала малюнок, ви­ражається у зовнішніх проявах: висловлюваннях, міміці, пантоміміці, а психічне явище переживання радості є неви­димим. Найчіткіше об'єктивуються психічні процеси і ста­ни в діях і мовленні дитини. Невербальні прояви (міміка, жести, інтонація) використовуються як додаткові психоло­гічні факти. Вони виражають загальний емоційний стан, ставлення до того, що малюк робить, про що говорить. Від рівня об'єктивності зібраних психологічних фактів зале­жить рівень їх дослідження. З цією метою дослідник пови­нен володіти методами вивчення дитячої психології.

Методи вивчення дитячої психології - способи виявлення фактів, що характеризують психічний розвиток дитини.

Кожна мати, вихователь тощо мають змогу спостеріга­ти за розвитком дитини. Однак у їхніх повсякденних вра­женнях головне і другорядне не вирізняється, а наука пот­ребує достовірних і об'єктивних фактів, які не залежали б від особистого враження спостерігача і могли бути переві­рені шляхом отримання їх заново іншим дослідником.

Дитяча психологія здобуває психологічні факти завдя­ки порівнянню особливостей дітей різного віку: вивчаючи тривалий час одних і тих самих дітей і фіксуючи зміни, що відбуваються з ними, або вивчаючи дітей кожної вікової групи, з'ясовуючи відмінності між ними на різних вікових етапах.

Методи дослідження у дитячій психології поділяють на основні (спостереження і експеримент), які забезпечу­ють достовірну інформацію про специфіку дитячого роз­витку, та допоміжні (тестування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, соціометричний метод), використання яких надає інформацію ілюстративного плану для побудови гі­потез і припущень.

Психологічне дослідження починається з усвідомлення суспільної необхідності розв'язати певну проблему. Зав­жди актуальним є вивчення впливу діяльності, спілкуван­ня дитини з дорослими та однолітками на розвиток психі­ки, становлення особистості. Часто воно зумовлюється не­обхідністю дослідити особливості нових умов виховання і навчання дітей на певному етапі розвитку суспільства.

На основі загальних проблем визначають завдання, об'єкт і предмет конкретного дослідження. Об'єктом дос­лідження є контингент дітей, які перебувають у полі зору дослідника. Важливими параметрами при цьому виступа­ють їхні вік, стать, соціальні умови виховання ( вихованці дитячого садка; діти, які виховуються вдома), стан здо­ров'я тощо. Предмет дослідження обумовлюється суттю дослідницької проблеми; під час вивчення впливу гри на стосунки між дітьми предметом дослідження можуть бути психологічні особливості формування стосунків у групі од­нолітків.

Після з'ясування об'єкта і предмета дослідження формулюють дослідницьку гіпотезу - передбачення, можливу відповідь на питання, яке міститься у пробле­мі. Найчастіше вона встановлює можливий зв'язок між певними психічними явищами або між ними й умовами життя дітей. Гіпотеза має враховувати результати попе­редніх досліджень, загальні закони розвитку психіки, педагогічний досвід. Вона повинна бути доступною для перевірки, без чого неможливо довести її істинність чи хибність.

Успіх дослідження забезпечується методичною вина­хідливістю дослідника, вмінням оптимально поєднувати методики відповідно до поставленої мети.

Залежно від завдань вивчення особливостей психіки дитини визначають стратегію, загальний шлях психоло­гічного дослідження. У дитячій психології такими страте­гіями можуть бути: трансверсальна, лонгітюдна та експе­риментально-генетична (формувальна).

1.                  Трансверсальна стратегія - дослідження шляхом «поперечних зрізів». Для цього добирають однорідні гру­пи дітей, які відрізняються за якоюсь суттєвою ознакою (віком, статтю, часом перебування у дошкільному закла­ді тощо) і порівнюють їх за рівнем розвитку певної психо­логічної характеристики. Наприклад, під час вивчення пам'яті підбирають дітей трьох-, чотирьох- і п'ятирічно­го віку. За допомогою певних методів у них вивчають ос­новні показники пам'яті (швидкість запам'ятовування словесного або образного матеріалу, кількість засвоєних об'єктів, тривалість зберігання інформації та ін.). На ос­нові порівняння отриманих даних роблять висновки про вікові особливості пам'яті. Ця стратегія уможливлює от­римання за порівняно короткий час статистично досто­вірних даних про вікові відмінності психічних процесів, психічного розвитку дитини. Однак під час дослідження дітей різного віку не дає змоги дослідити процес, приро­ду, рушійні сили розвитку, врахувати його індивідуальні особливості.

Чим менша вікова відмінність між дітьми, яких дос­ліджують, тим більшими можливостями володіє дослід­ник для відстеження суттєвих зрушень у розвитку психіки дитини. Вибір груп, як правило, залежить від процесу, що опинився у полі зору дослідника, тривалості його вивчен­ня: чим вищий темп розвитку процесу, тим меншими по­винні бути проміжки між окремими «зрізами».

2.                  Лонгітюдна стратегія - систематичне вивчення роз­витку одних і тих самих дітей протягом тривалих відрізків їхнього життя. Організовувати таке поглиблене і безперер­вне вивчення багатьох дітей важко, тому обмежуються не­великою їх кількістю. Лонгітюдне дослідження дає змогу пізнати якісні зміни в розвитку психічних процесів, осо­бистості дитини, з'ясувати їх причини. Воно може бути ви­бірковим(вивчення однієї сторони поведінки, одного пси­хічного процесу) і комплексним (дослідження психічного розвитку дитини загалом).

Завдання дослідника полягає у виявленні змін у пси­хіці і поведінці дитини при переході від однієї стадії роз­витку до іншої. Наприклад, за необхідності оцінити вплив програми, за якою працює дошкільний заклад, увагу зосереджують на дітях, які тільки почали його від­відувати. їх розвиток простежують протягом 4-х-5-ти років. На основі виявлених тенденцій роблять висновок про позитивний чи негативний вплив програми на розви­ток дитини.

Лонгітюдне дослідження є трудомістким і вимагає ба­гато часу. Його результати не завжди доцільно поширюва­ти на всіх дітей. Для отримання оптимальних висновків потрібно спочатку з'ясувати шляхом вікових «зрізів» за­гальні тенденції у розвитку певної психічної діяльності, потім провести лонгітюдне дослідження проблемних пи­тань, які вимагають додаткового вивчення.

3.                  Експериментально-генетична (формувальна) страте­гія - вивчення психіки дітей у процесі її активного фор­мування. Ця стратегія ґрунтується на теоретичних поло­женнях Л. Виготського про провідну роль навчання у пси­хічному розвитку. Під час експериментально-генетичного дослідження не лише описують або вимірюють певне пси­хічне явище, а й активно формують його.

На основі формувальної стратегії створюють ефективні методи вивчення, виховання і навчання дітей.

Збирання психологічних фактів залежить від того, як досконало дослідник володіє методами вивчення дитячої психології. Об'єктивно зібрані психологічні факти програ­мують процес подальшого дослідження.

Спостереження у дитячій психології і його види

Метод спостереження полягає у систематичному і ці­леспрямованому сприйманні психічних явищ з метою ви­вчення їх специфічних змін за певних умов відповідно до завдань дослідження.

Спостереження - планомірне, цілеспрямоване сприймання пси­хічних явищ відповідно до заздалегідь розробленої програми.

У процесі спостереження дослідник цілеспрямовано простежує поведінку дітей у природних умовах, фіксуючи побачене. Використання його в дитячій психології ґрунту­ється на методологічному принципі єдності свідомості і ді­яльності. Оскільки психіка дитини формується і проявля­ється в її діяльності (дії, слова, міміка тощо), можна на ос­нові її зовнішніх проявів робити висновки про внутрішні психічні процеси і стани.

Під час спостереження дослідник не втручається у пси­хічні прояви, а дитина не знає, що за нею спостерігають. За інших умов вона не зможе поводитися природно і невиму­шено. Тому спостереження повинна здійснювати людина, до якої дитина звикла.

Не кожне навіть спеціально зафіксоване сприймання поведінки дітей можна вважати науковим спостережен­ням. Для цього воно повинне бути правильно побудова­ним, мати чітко окреслену мету, пов'язану із завдання­ми дослідження, характеризуватися систематичністю і планомірністю, відповідати його програмі. Особливо важливе значення має дотримання схеми спостережен­ня, яку складають після попереднього вивчення предме­та дослідження. У ній передбачають основні акти пове­дінки, можливі дії, словесні реакції дітей на певні впли­ви. Чим детальніша схема, тим точніші результати спостереження, які заносять у протокол і піддають мате­матичній обробці.

У процесі спостереження дослідник може простежува­ти тільки зовнішні прояви поведінки дитини: дії з предме­тами, висловлювання, виразні рухи та ін. Однак психоло­га цікавлять не вони, а приховані за ними психічні проце­си, якості, стани. При цьому важливо не тільки ретельно фіксувати особливості поведінки дитини, але й правильно їх тлумачити.

Кваліфіковані спостерігачі розмежовують матеріал спостереження і його тлумачення, яке може бути помилко­вим. Для цього аркуш, на якому ведуть нотатки, ділять на дві частини: зліва описують зовнішні прояви поведінки ді­тей, справа - їх можливі тлумачення.

Для забезпечення точності й об'єктивності спостере­ження використовують також кінознімання, аудіозаписи, фотографування.

Під час спостереження дослідник повинен дотримува­тися таких вимог:

1)                 чіткого формулювання мети (визначати, які сторо­ни поведінки, діяльності, психіки дитини необхідно спос­терігати);

2)                 об'єктивності (необхідність фіксувати психічні яви­ща, процеси, унеможливлювати необґрунтовані тлумачен­ня суб'єктивних станів дитини);

3)                 систематичності, безперервності (це дає змогу отри­мати дані, що характеризують процес розвитку, а не окре­мі стани дитини);

4)                 прихованості спостереження від дитини (дотриман­ня цієї вимоги є важливою умовою об'єктивності отрима­них даних).

За масштабами спостереження бувають суцільні і вибір­кові, повні і часткові. Суцільні спостереженняохоплюють одночасно багато сторін поведінки дитини, вимагають трива­лого часу для їхнього проведення. Вони завжди бувають ви­бірковими: фіксують тільки важливе, найзначущіше, особ­ливо факти, які свідчать про нові якості і можливості дитини.

Результатами суцільних спостережень часто є щоден­никові нотатки, які виступають важливим джерелом фак­тів при виявленні закономірностей психічного розвитку дітей. Щоденники розвитку дітей вели німецький психо­лог Вільям Штерн (1871-1938) - для розробки своїх гіпо­тез про чинники, які впливають на психічний розвиток ди­тини; швейцарський психолог Жан Піаже (1896-1980) - при дослідженні етапів розумового розвитку дітей ранньо­го віку (спостереження за онуками); російська дослідниця Надія Ладигіна-Котс (1889-1963) - для порівняння особ­ливостей розвитку дитини і дитинчат-тварин («Дитина шимпанзе і дитина людини в їхніх інстинктах, іграх, звич­ках і виразних рухах», 1935) та ін. Щоденники ведуть не лише спеціалісти-психологи, але й батьки. їх часто вико­ристовують психологи і педагоги.

За допомогою вибіркових спостережень фіксують якусь одну сторону поведінки дитини або її поведінку в певні від­різки часу. Таким було спостереження англійського приро­додослідника Чарльза Дарвіна (1809-1882) за виражен­ням емоцій свого сина, результати якого були використані в його книзі «Вираження емоцій у людей і тварин» (1872).

Повне спостереження передбачає дослідження всіх психічних проявів, часткове спостереження - одного з них, наприклад мовлення або гри.

Спостереження залежить від позиції спостерігача, який може бути включений у групу дітей, взаємодіяти з ними й одночасно спостерігати за їхнім розвитком або перебувати поза дитячим колективом. Залежно від участі педагога у спостереженні розрізняють включене і прихова­не спостереження. Під часвключеного спостереження слід мати на увазі, що спостерігач є дорослою людиною, на яку діти орієнтуються у своїй поведінці.

Іноді в дитячій психології застосовують приховане спостереження, для чого використовують спеціальний прилад - «дзеркало Гезелла», яке має односторонню про­никливість. Його розташовують між кімнатою, в якій пе­ребуває дитина, і кімнатою, в якій працює дослідник. Тоб­то у першій кімнаті на стіні висить звичайне дзеркало, а в другій є вікно, через яке можна спостерігати за дитиною. На сучасному етапі з цією метою використовують телеві­зійні установки і кінокамери.

Метод спостереження незамінний для нагромадження фактів, однак потребує багато часу і зусиль. Дослідник не має права втручатися в дитячу діяльність, стимулювати не­обхідне психічне явище, він тільки може вичікувати і фік­сувати. Не завжди він може з'ясувати причини тих чи ін­ших проявів у психічному житті дитини. Часто він бачить те, що вже знає, залишаючи невідоме поза своєю увагою. Суттєве значення має і неможливість повторно відтворити з достатньою точністю умови, в яких спостерігався певний процес, змінювати умови розвитку психічного явища.

Метод спостереження активно використовувався для нагромадження психологічних фактів на перших етапах розвитку дитячої психології як самостійної науки.

Експеримент і його види у дитячій психології

Нерідко дослідник змушений спеціально викликати прояви дитячої психіки, які його цікавлять. На це і спря­мований психологічний експеримент.

Психологічний експеримент (лат. experimentum - спроба, дослід) - спеціально організована форма дослідження психіч­ного розвитку дитини.

В експерименті дослідник навмисно створює і видозмі­нює умови діяльності дитини, ставить перед нею певні зав­дання і на підставі того, як ці завдання розв'язуються, ро­бить висновки про її психологічні особливості.

Умови експерименту визначаються його методикою, яка містить формулювання мети, опис матеріалу, процесу дослідження, критеріїв обробки даних. Усі елементи мето­дики підпорядковані меті дослідження. Наприклад, якщо для експерименту потрібні картинки на білому фоні, не слід використовувати інший, бо він може зумовити фонові реакції. А коли вивчають реакції дітей на фонові подразни­ки, то картинки спеціально роблять на кольоровому фоні.

Інструкцію експерименту (формулювання завдання) вивчають напам'ять і за необхідності розказують дитині. Вибір матеріалу, формулювання інструкції забезпечують стандартність дослідження, дають змогу повторювати його і викликати однотипні явища, перевіряти й уточнювати отри­мані дані. Тому експеримент є більш об'єктивним методом, ніж спостереження. Варіювання його умовами допомагає ви­являти закономірності і механізми психічного розвитку. Ак­тивна позиція дослідника, чіткі критерії фіксації аналізу, результатів є передумовами нагромадження й обробки фак­тичного матеріалу. Дані експерименту піддаються матема­тичній обробці і виражаються у числових показниках. В екс­перименті дослідник здебільшого має справу тільки з однією стороною психіки дитини, тому не слід робити поспішних висновків, не вивчивши інших сторін, що може спричинити вироблення односторонніх уявлень про її психіку.

Результати кожного досліду записують у протокол, де зазначають загальні відомості про піддослідних, завдання експерименту, час проведення, дані про експериментатора, кількісні і якісні результати експерименту, особливості по­ведінки піддослідних (дії, мовлення, виразні рухи та ін.).

Найбільш точним і доказовим є лабораторний експери­мент, який проводять у спеціально обладнаному примі­щенні з використанням різних приладів та установок (апа­ратів, на яких експериментатор показує картинки, вмикає лампочки, дзвінки та інші подразники). Дитину поміщають у спеціально обладнану камеру, де вона займає визначене місце перед екраном або за столом. Іноді до її тіла прикріп­люють датчики, що вловлюють зміни в судинній, м'язовій, нервовій системах дитини і передають сигнали спеціальним приладам для записування. При цьому використовують ре­єстрування, тобто фіксатори часу, сили, швидкості і спря­мованості рухів, процесів збудження в корі головного моз­ку, що виникають під впливом певного подразника, загаль­ного стану дитини. Таке дослідження незвичне для дитини, яка не бачить експериментатора, оскільки він подає сигна­ли і спостерігає за нею через спеціальні «вічка».

У лабораторних експериментах досліджують особли­вості відчуттів і сприймань, швидкість реакцій на подраз­ники, обсяг уваги тощо. Дані вимірюють і реєструють з ве­ликою об'єктивністю і точністю. Однак у незвичних умо­вах лабораторії дитина може показати не такі результати, як у природних, тому отримані дані нерідко є обмеже­ними. Щоб надати лабораторним дослідам природності, використовують ігрове моделювання експериментальних і життєвих ситуацій. Наприклад, під час дослідження рухів очей дитини та інших реакцій, для реєстрації яких необ­хідно закріпити на її тілі датчики, експеримент організо­вують, як гру в космонавти.

Найпродуктивнішим у дитячій психології вважається природний експеримент, запропонований у 1910 р. відо­мим російським психологом Олександром Лазурським (1874-1917). На відміну від лабораторного він зберігає пе­реваги спостереження (природність умов), унеможливлює викривлення психічних проявів. Під час нього в активній позиції стосовно дитини перебуває дослідник, організовую­чи, наприклад, гру з метою вивчення її вольових якостей.

Природні експерименти слугують для дослідження усіх психічних процесів і властивостей особистості дош­кільників. Часто їх застосовують безпосередньо у групі ди­тячого садка (дослідник виступає у ролі вихователя, орга­нізовуючи діяльність дітей). Діти при цьому не підозрю­ють, що ігри, завдання, які їм запропонували, мають певну дослідницьку мету. Наприклад, дітям дають кар­тинки, на яких зображені тварини, машини, меблі, іграш­ки, і пропонують розкласти їх за тематичною спрямованіс­тю. Дослідник при цьому має змогу з'ясувати, як вони уза­гальнюють, на які ознаки при цьому звертають увагу. На заняттях зі старшими дошкільниками із виготовлення іг­рашки одній групі кажуть, що нею будуть гратися діти, другій - що іграшку вони подарують мамі, а третій - що її подарують малюкам, у яких немає іграшок. Для дітей це заняття є звичним, а досліднику допомагає визначити вплив різних мотивів на діяльність дитини.

Про переваги природного експерименту свідчить дос­лідження, під час якого необхідно запам'ятати і пригадати низку слів у ситуації лабораторного експерименту і в ситу­ації гри, виконуючи роль «покупця» (купуючи в «магази­ні» необхідні предмети). Аналіз отриманих результатів зас­відчив, що ефект запам'ятовування у грі помітно вищий.

Широко використовують у дитячій психології форму­вальний експеримент, під час якого способом досліджен­ня психічних процесів і якостей є навчання дітей, спрямо­ване на їх формування або вдосконалення.

Формувальний експеримент JI. Виготський назвав «експериментально-генетичним» методом дослідження, вважаючи, що об'єктивне вивчення закономірностей роз­витку психічного процесу можливе лише у процесі його формування. У педагогічних дослідженнях цей метод от­римав назву формувального.

Формувальний експеримент не тотожний педагогічно­му, який застосовують для вивчення ефективності нових програм, методів навчання і виховання дітей. Зовні вони по­дібні, оскільки в обох випадках дітей навчають чогось ново­го, а успішний результат навчання вважають підтверджен­ням передбачень. Відмінність полягає в характері прогно­зів: психолог передбачає особливості психічних процесів, якостей, властивостей особистості, які виникають під час розвитку; педагог - те, якими шляхами можна досягнути позитивних результатів у навчанні і вихованні дітей.

У дослідженнях, проведених під керівництвом вітчизня­ного психолога Олександра Запорожця (1905-1981), фор­мувальний експеримент використали для перевірки гіпотези про те, що за певних умов на якісно новий рівень можна під­няти процеси сприймання, розвинути окремі сторони сенсо­рики дитини. Як виявилось, дошкільникам важко розрізня­ти звуки за висотою. Для розвитку цієї здатності проводили такий експеримент: перед дітьми розігрували сцени-драматизації, у яких брали участь великий «ведмідь-тато», що ви­давав низькі звуки, і «ведмедиця-мама», яка була меншою і видавала високі звуки. Потім експериментатор спільно з дітьми розігрував епізоди з життя цих персонажів: «ведме­ді» ховалися в різних місцях, і дитина повинна була відшу­кати їх за голосом. Виявилося, що після такого навчання навіть маленькі діти (2-4 роки) починають не лише легко розрізняти за висотою голоси персонажів, але й з успіхом зазначають різницю між будь-якими звуками, що чують уперше і які зовсім не пов'язані з відомими їм предметами.

В одному дослідженні поєднують різні види експери­менту. Спочатку організовують констатуючий звичайний експеримент, щоб зафіксувати в дітей рівень розвитку пси­хічного процесу, якості у звичних умовах виховання. По­тім вдаються до формувального експерименту, маючи на меті отримати новий рівень психічного процесу, якості відповідно до передбачень. Завершує дослідження звичай­ний, але вже контрольований експеримент, призначений з'ясувати зрушення, які відбулися внаслідок формуваль­ного експерименту.

Організація експериментального дослідження повинна відповідати певним вимогам. На етапі планування експе­рименту потрібно чітко сформулювати його мету, визначи­ти вибірку дослідження (склад учасників), продумати і за­нотувати методики його проведення, окреслити умови, в яких він відбуватиметься (місце і час), вибрати умови і правила ігор, під час яких проявилися б найхарактерніші якості особистості дитини. Приміщення, в якому проводи­тиметься експеримент, має бути добре знайомим дитині, не містити зайвих предметів, які можуть відволікти її увагу; тому не слід використовувати для нього спортивний зал, театральну, зоологічну кімнату тощо. Важливо подба­ти про його освітлення, уникнення сторонніх подразників (звуків, запахів, нових предметів). Не варто садити дитину обличчям до вікна, щоб вона не відволікалась.

Під час експерименту слід встановити доброзичливі сто­сунки з дитиною, яка бере участь у дослідженні. Для цього потрібно посадити її поряд з собою, а не через стіл. У спіл­куванні не бажано загострювати увагу дитини на помил­ках, стримано і рівно реагувати на її успіхи і невдачі під час експерименту. Темп проведення експерименту має відпові­дати індивідуально-психологічним особливостям дитини.

Дослідження не повинне бути тривалим (10-20 хв.). Ознаки перевтоми, нудьги, небажання дитини виконувати далі завдання є підставою для його припинення. Експери­мент завжди передбачає стандартні процедури, тому не слід вносити зміни у процес його проведення. У дошкіль­ному закладі експериментальні дослідження проводять у другій половині дня.

Бесіда у дитячій психології

Будучи методом дослідження, бесіда має чітко усвідом­лену мету, відбувається з використанням заздалегідь підго­товлених питань, які формулюються точно, коротко і ясно.

Бесіда - метод отримання інформації за допомогою словесного спілкування дослідника з дитиною з метою виявлення фактів, що характеризують її особистісні прояви (інтереси, знання, ставлення та ін.).

Використовують бесіду за необхідності з'ясувати знан­ня та уявлення дитини, її думку про предмети, явища, по­дії, людей і їхні вчинки, про себе. Проводять її з викорис­танням додаткового матеріалу (казок, картинок, малюн­ків, іграшок) або у формі діалогу. Чим старші діти, тим частіше послуговуються діалогічною формою. Питання для бесіди повинні мати певну мету, бути чіткими і лако­нічними, позбавленими малопоширених слів, слів з под­війним значенням. Необхідно уникати подвійних питань, оскільки дитина найчастіше відповідатиме на одне з них. Формулювання їх повинне унеможливлювати шаблонні відповіді. Бажано, щоб питання були позбавлені оцінних слів, які викликають негативне або позитивне ставлення («Тобі подобаються діти, які постійно роблять погані вчин­ки?»). Питання також не мають навіювати дитині певні відповіді.

Як правило, питання продумують заздалегідь і форму­люють дітям у певній послідовності або змінюють їх за­лежно від відповіді дитини на попереднє питання. Бесіда з нешаблонним використанням питань значно продуктивні­ша, оскільки дає змогу врахувати індивідуальні особли­вості дитини. Проведення її вимагає глибокого розуміння дітей, гнучкості і винахідливості.

Бесіду повинен проводити підготовлений дослідник (тактовний, привітний, здатний відчувати індивідуаль­ність дитини). Адже, як показує досвід, відповідь дитини залежить не лише від змісту питань, але і від її ставлення до дослідника, усвідомлення значущості теми розмови.

Тривалість бесіди має охоплювати не більше 10--15 хв. Під час розмови з дитиною слід викликати в неї інтерес до теми бесіди. Її результати детально записують або «фотог­рафічно» фіксують у протоколі.

Під час масових досліджень, результати яких піддають статистичній обробці, використовують стандартизовані бе­сіди із цілеспрямовано сформульованими питаннями.

Правильно спланована бесіда (опитування) забезпечує достовірність отриманих результатів, можливість оброб­ляти їх статистично.

Аналіз продуктів діяльності у дитячій психології

Цінну інформацію про внутрішній світ дитини, її став­лення до навколишнього середовища, особливості сприй­мання та інші сторони психіки отримуємо в результаті ана­лізу продуктів діяльності. Використання його ґрунтується на методологічному принципі єдності свідомості і діяльності, згідно з яким психіка дитини не тільки формується, але і проявляється у діяльності. Предметом аналізу є про­дукти зображувальної і конструктивної діяльності (малюн­ки, аплікації, об'ємні зображення, конструкції), музичної (виконання і творчість у пісні, танці, грі на музичних інс­трументах), розповіді, казки, перекази літературних тво­рів. Не всі вони мають однакову цінність для дослідника. Діяльність дитини за прямими вказівками дорослих допо­магає виявити рівень розуміння і виконання цих вказівок, ступінь уважності, сумлінності та ін. Результати самос­тійної діяльності, особливо створені за задумом малюн­ки, є значущим матеріалом для висновків про різні сторо­ни її психічного розвитку. У результаті діяльності вира­жаються особливості сприймання, уявлень дітей про предмети, які вони зображають. Дитячі малюнки дають підстави для міркувань про рівень розумового розвитку їх авторів. Під час вивчення малюнків звертають увагу на сюжет, зміст, манеру зображення, процес малювання (час, затрачений на виконання малюнка, ступінь захоп­леності) тощо.

Аналіз продуктів діяльності дитини - метод отримання інформа­ції про внутрішній світ дитини, її психологічний стан на основі до­слідження результатів її діяльності і творчості (малюнків, творів,аплікацій тощо).

Особливо важливим діагностичним показником є ко­лір, який дитина використовує не стільки як зображуваль­ний засіб, скільки як спосіб вираження свого ставлення до зображуваного. Позитивне ставлення виражається, як правило, у чистих яскравих фарбах - жовтій, оранжевій, червоній, голубій, зеленій. За змістом «гарне» в зображен­ні дітей - орнаменти, явища природи, приємні тварини тощо. Неприємне змальовується темними фарбами. Таки­ми є негативні персонажі казок, осудливі соціальні типи (бруднулі, ледарі, плакси) та ін.

Аналіз малюнків дає змогу вивчити і ставлення дітей до оточення. Наприклад, під час одного дослідження дітям запропонували намалювати подарунки своїм одногрупникам. Про їх ставлення до однолітків можна робити виснов­ки на підставі того, для кого дитина хоче намалювати ма­люнок і як вона його виконує. Для однолітка, до якого во­на ставиться позитивно, малюнок виконується в яскравих кольорових тонах, світлими фарбами, сюжет відображає те, що їй подобається. На такий малюнок дитина витрачає багато часу. Малюнок для ровесника, якого дитина недо­люблює, виконується в темних, сірих тонах, з малою кіль­кістю фарб. На нього вона витрачає небагато часу. За зміс­том, кольоровою гамою, стилем малюнків можна робити висновки і про душевний стан їх виконавців.

Благодатним матеріалом для дослідження є створені дитиною казки, які свідчать про рівень розвитку її уяви, зв'язного мовлення, інтереси, сформованість етичних норм і моральних суджень тощо.

Аналіз результатів діяльності відкриває дослідникові сторони психіки дитини, недоступні для вивчення за допо­могою інших

методів. Однак він не дає змоги повною мі­рою простежити процес створення дитиною конкретного продукту. Цей метод використовують як допоміжний, ос­кільки, спираючись лише на його дані, дослідник може припуститися грубих помилок. Тому здебільшого його ви­користовують як складову інших методів, наприклад екс­перименту, спостереження, бо для психолога має значення не тільки продукт діяльності, але і процес його створення.

Тестування у дитячій психології

Застосування тестів дає змогу отримати результати, які можна порівнювати, а отже, досягти вищого рівня об'єктивності їх аналізу. До тестів можна зараховувати лише ті, за допомогою яких фіксування ознак особистості відбувається у стандартизованих ситуаціях, що уможли­влюють вміщення досліджуваних явищ у класифікаційні схеми.

Тести (англ. test - спроба, перевірка) - система завдань, за до­помогою якої визначають рівень розвитку певної психологічної якості (властивості) особистості.

Тестування як метод дослідження не вимагає багато часу, його об'єктом можуть бути як індивід, так і групи. Достатньо простим є спосіб обробки результатів. Однак тестування не дає змоги передбачити подальший розвиток дитини.

Тестування - метод психологічної науки, який використовує стан­дартизовані питання і завдання (тести) з певною шкалою значень.

Тест є системою спеціально дібраних завдань, які про­понують дітям у чітко визначених умовах. За виконання кожного завдання вони отримують оцінки в балах, прави­ла виставляння яких прості й однозначні.

Тестові випробування дають інформацію про особливості особистості дитини (самооцінка, рівень домагань тощо), її мо­тиваційної сфери, діяльності і спілкування, рівень розвитку пізнавальних процесів. їх використовують для порівняння дітей за рівнем знань і вмінь, розумового розвитку, а також за рівнем розвитку окремих психічних процесів і якостей. Таке порівняння здійснюють на основі встановлених норм.

Завдання дітям добирають такої складності, щоб усе виконати діти не змогли. На основі тестування великої кількості дітей одного віку (не менше 200) визначають се­редню успішність виконання тестів, яка приймається як вікова норма.

Процес перевірки тестових завдань і встановлення ві­кових норм називається стандартизацією тесту.Після стандартизації тест не можна змінювати (в інструкції до кожного тесту вказано, як дається кожне завдання і як оцінюються його результати). Діти, які обстежуються за допомогою тесту, повинні виконувати відповідно ті зав­дання і в тих самих умовах, що й діти, на чиїх показниках було визначено норму. Тому метод тестів іноді називають методом стандартизованих досліджень.

Важливе значення мають інтелектуальні тести - тести, спрямовані на визначення рівня розумового розвит­ку дітей. Вони складаються з незнайомих дітям завдань, виконання яких вимагає застосування різноманітних ро­зумових дій, а їх результат дає змогу визначити, наскіль­ки дитина цими діями володіє.

Якість інтелектуального тесту залежить від наукової обґрунтованості включених у нього завдань. Тестові зав­дання покликані виявляти рівень всебічного розумового розвитку, який визначає розвиток усіх його сторін. Недот­римання наукового підходу до добору тестових завдань викривлює картину розумового розвитку дітей. Тестові завдання для дошкільників оформляють у вигляді звичної для них діяльності - гри, конструювання, аплікації.

Інтелектуальні тести застосовують для з'ясування впли­ву оточення, методів навчання і виховання на розумовий розвиток дітей. За їх допомогою можна вивчити ефектив­ність різних програм і методів дошкільного виховання. Зас­тосовують тести і у практичних цілях для оцінювання рівня розумового розвитку окремих дітей, виявлення дітей з від­хиленнями у розвитку, визначення розумової готовності до навчання у школі. Однак короткочасне тестове обстеження дає найзагальніше уявлення про рівень розвитку дитини. Глибше його вивчення вимагає застосування інших методів.

Соціометричний метод у дитячій психології

Соціометричний метод застосовують для вивчення сто­сунків між дітьми, з'ясування місця, яке займає дитина серед однолітків. Під час дослідження кожна дитина від­повідає на питання, які стосуються вибору партнерів для спільної роботи, відпочинку, занять (з ким би хотів сидіти за однією партою; з ким би хотів піти в туристичний похід; з ким би хотів жити в одному наметі; кого б запросив до се­бе на день народження тощо). Такі питання називають критеріями вибору.

Соціометричний (лат. societas - спільність, суспільство і грец. metrеb - вимірюю) метод - дослідження становища кожної дитини у колективі однолітків з метою визначення взаємних схильностей, симпатій тощо.

Стосунки дітей дошкільного віку з'ясовують за допо­могою так званого вибору в дії. З цією метою організову­ють гру «Секрет» або «Сюрприз». Дітей по одному запро­шують до кімнати, де кожному дають по три речі (іграш­ки, картинки) і просять сказати, яка з них подобається більше за інші, яка менше, яка зовсім не подобається. По­тім пропонують «по секрету» подарувати ці речі дітям у групі, (наприклад, покласти в шафу). На підставі розподі­лу подарунків складають матрицю та соціограму (графіч­не зображення стосунків у колективі), з яких видно, хто з дітей має велику популярність у групі (отримали найбіль­ше подарунків), хто меншу, а хто зовсім не приваблює од­нолітків. Соціограма втілює також взаємність виборів і допомагає передбачити дружні зв'язки між дітьми або прагнення до них. Однак соціометричний метод показує тільки зовнішню картину стосунків між дітьми. Причини прихильності, антипатії встановлюють за допомогою ін­ших методів дослідження.

Найчастіше у конкретних дослідженнях застосовують декілька методів, які взаємодоповнюють і контролюють один одного.

Застосування методів дослідження вихователем дошкільного навчального закладу

Вихователь дошкільного навчального закладу повинен уміти вивчати індивідуальні, вікові й особистісні особли­вості дітей, що необхідно йому для забезпечення індивіду­ального підходу у роботі з ними, особливо за особистісно-орієнтованої моделі взаємодії. Передбачається вміння ви­хователя спостерігати, фіксувати, аналізувати, зіставляти психологічні факти, тобто вивчати своїх вихованців, спос­терігати за особливостями їхнього розвитку.

Вивчення дітей вихователем дошкільного закладу від­різняється від науково-психологічного дослідження. Пси­хологічне дослідження вихователя має практичну спрямо­ваність: він не встановлює загальних закономірностей пси­хічного розвитку дітей, не формулює психологічних законів, не вирізняє механізмів психічного розвитку, а простежує їх прояви у кожному конкретному випадку життєдіяльності своїх вихованців, вивчає індивідуально-психологічні особливості кожної дитини, що допомагає знайти доцільні форми індивідуальної роботи. Для цього вихователь має знати загальні закономірності психічного розвитку дітей, особливості їх вікових етапів. Це допомо­же зрозуміти причини поведінки дитини, помітити її на­хили і створити умови для їх розвитку, вчасно зафіксувати відхилення, відшукати шляхи виховного впливу, спрямо­ваного на подолання цих відхилень. У такий спосіб вихо­ватель зможе допомогти дитині реалізувати свої можли­вості, забезпечити нормальний психічний розвиток, фор­мування у неї новоутворень, що є передумовами переходу на новий віковий ступінь, становлення дитини як індиві­дуальності.

Вихователь має змогу вивчати дітей у природних умо­вах, оскільки його присутність звична для дитини, не по­рушує звичайного перебігу її життя. Навіть без спеціаль­ного наміру вивчити дитину вихователь помічає багато чо­го в її поведінці, складає про неї певну думку. Однак щоб мати цілісне об'єктивне уявлення про дитину, вихователю необхідно на певний час (хоч би декілька днів) зосередити на ній увагу. Вивчення має бути планомірним, послідов­ним оцінюванням різних сторін розвитку дитини (інтере­си, взаємини з іншими дітьми, розвиток пізнавальних про­цесів). Обов'язковою умовою успішного вивчення дитини є чітка постановка мети.

У вивченні дітей вихователь може скористатися мож­ливостями методів науково-психологічного дослідження - спостереження, експерименту, вивчення продуктів діяль­ності, бесіди.

Основним методом вивчення дітей вихователем є спос­тереження, у процесі якого необхідно детально занотува­ти дії і висловлювання дитини, які стосуються розвитку її психіки. Важливо, щоб спостереження відбувалося під час ігрової діяльності, виконання режимних дій, на про­гулянці, у процесі яких дитина може максимально проя­вити себе.

Спостереження може включати й експериментальні прийоми. Так, вивчаючи рівень розвитку сприймання, мислення дитини, вихователь організовує дидактичну гру, яка потребує аналізу форми, кольору предметів, ви­конання мислительних завдань тощо. Під час досліджен­ня розвитку уяви, комунікабельності, уміння встанов­лювати стосунки з іншими дітьми дитині доручають роль у сюжетно-рольовій грі. Елементи експерименту може містити завдання, яке вихователь дає на занятті всій групі.

Нерідко у процесі спостереження вихователь викорис­товує елементи опитування. Бажано, щоб питання, які ставлять дитині, пов'язувались з діями, які вона виконує у даний момент. Не варто перетворювати бесіду на самостій­ний захід. При цьому слід мати на увазі, що відповіді дити­ни не можуть бути основним джерелом інформації про неї, вони повинні тільки уточнювати й доповнювати знання, отримані за допомогою спостереження.

Особливо важливо чітко відокремлювати під час вив­чення дитини зовнішні прояви її поведінки від їх психоло­гічного тлумачення, яке можливе на основі аналізу всієї сукупності отриманих фактів.

Не можна отримати цілісного уявлення про розвиток дитини, обмежуючись лише даними, отриманими у дитя­чому садку. Необхідно також знати умови виховання й особливості її поведінки у сім'ї.

Певну роль у вивченні дітей у дошкільному закладі відіграють і групові методи обстеження - тестування і соціометричний метод. Однак їх використання повинно здійснюватися під керівництвом спеціалістів-психологів.

Результатом вивчення розвитку дитини є психологічна характеристика. Під час її складання вихователю слід ко­ристуватися виробленою у дитячій психології класифіка­цією різних сторін розвитку психіки дитини.

Всебічне кваліфіковане вивчення дитини є передумо­вою успішного здійснення вихователем дошкільного зак­ладу однієї з найважливіших функцій своєї професійної педагогічної діяльності - гностичної (пізнавальної).