2.2. Особливості польової ландшафтної зйомки і складання карт.

Якщо дрібномасштабні ландшафтні карти можуть бути складені камеральним методом, то середньо - і великомасштабні вимагають проведення польових ландшафтних досліджень - польової ландшафтної зйомки. Спеціальною топоосновою для створення середньо - і великомасштабних ландшафтних карт служать топографічні карти відповідних масштабів, землевпоряджувальні плани або лісовпорядні плани лісництв з рельєфом в горизонталях, аерофотоплани з горизонталями. Наявність аерокосмічних знімків дає можливість нанести на карту різні форми рельєфу, сільськогосподарські угіддя, водні об'єкти і т.д.

Спочатку в підготовчий період в масштабі майбутньої польової зйомки складають ландшафтну карту-гіпотезу. Вона містить, залежно від наявності матеріалів по району робіт і ступеня вивченої території, майже всі контури майбутньої карти. Крім того, по аерокосмічних знімках можуть бути виявлені і нанесені на карту-гіпотезу деякі природно-господарські показники (багато форм мезо- і мікрорельєфу, сільськогосподарські угіддя і ін.). По ландшафтній карті-гіпотезі намічають маршрути зйомки і ключові ділянки для комплексного дослідження урочищ, фацій, напрями ландшафтних профілів.

Польовий період по ландшафтному картуванні підрозділяється на два етапи: рекогносцирувальне обстеження території і власне польова ландшафтна зйомка. Основні завдання рекогносцирувального обстеження: загальне ознайомлення з територією і характерними фізико-географічними процесами та виявлення несприятливих природних чинників і явищ; уточнення придатності легенди попередньої ландшафтної карти-гіпотези; ознайомлення з сучасним станом використовування земельних ресурсів конкретних видів ландшафтів; остаточний вибір ключових (еталонних) ділянок, напрямів профілів маршрутної зйомки.

Основним методом середньо і великомасштабного картографування ландшафтів є маршрутно-площадкова зйомка (поєднання маршрутів з комплексним дослідженням морфологічної структури території на "ключах"). Число ключових ділянок і їх розміри визначаються морфологічною складністю території (закономірністю поєднання в залежності від рельєфу, умов зволоження морфологічних одиниць) і характером робіт.

На ключових ділянках визначають: літологічний склад поверхневих відкладень, рельєф, умови зволоження і стоку, грунтово - рослинний покрив, сучасні природні процеси, що змінюють ландшафт. Особливу увагу слід звертати на ті природні явища і властивості морфологічних одиниць ландшафту, які мають безпосередній позитивний і негативний вплив на розвиток і використання ПТК.

Основна інформація про одиниці ландшафту, що картографуються, реєструється в спеціальних опитуваних бланках. Всі графи і розділи бланків повністю заповнюють безпосередньо в полі. Там же, окрім опису окремих точок спостереження (заповнення бланка), дають зведену характеристику, встановлюють їх межі (ареали розповсюдження).

Під час маршрутних спостережень між ключовими ділянками слід звертати увагу на помітні особливості того або іншого виду ландшафту, складати по лінії маршруту комплексні ландшафтні профілі. При екстраполяції даних маршрутних спостережень і досліджень на ключових ділянках безпосередньо в полі на всю територію пов'язують і уточнюють всякого роду суперечливі відомості, одержані із спеціальних картографічних і літературних джерел.

Основними ознаками, обумовлюючими просторову диференціацію морфологічних частин ландшафтів, є будова і властивості геолого-геоморфологічної основи і біогенні компоненти природно-територіальних комплексів (грунти, рослинність і тваринний світ). Другі мають вельми велику мінливість в часі і просторі. Відносно більш мінливі ті властивості ландшафтів, які визначаються дією кліматичних і гідрогеологічних чинників (місцевий клімат, режим зволоження і стоку і ін.). Сільськогосподарські угіддя не слід приймати як межі морфологічних одиниць ландшафтів. Зазвичай на великих просторах ріллі або ділянках, де чергуються ліси, орні землі, видимі межі морфологічних частин ландшафтів (фацій, урочищ) цілком обумовлені господарською діяльністю людини. Тому на таких ділянках треба знаходити геолого-геоморфологічні рубежі (межі), які, зумовили місцеві клімато-гідрологічні умови, визначали у минулому розміщення грунтових різниць і природних рослинних угруповань, тобто встановлювати межі природного ландшафту.

Остаточний варіант ландшафтної типологічної карти того або іншого масштабу складають за фактичними матеріалами, зібраними і проаналізованими в процесі передпольового етапу робіт і польової ландшафтної зйомки. Потім безпосередньо на топографічній основі масштабу ландшафтної карти, що складається, уточнюють межі типологічних ПТК відповідних рангів, яким додається певне картографічне зображення. Якнайкращим способом слід рахувати кольоровий фон, оскільки він додає найбільшу виразність карті. Тони фарб повинні декілька відображати зміст контурів. Наприклад, доцільно застосовувати зелені тони для лісових ландшафтів, ясно-жовті і жовті для напівпустинних і пустинних і т.д.

Межі контурів доцільно обкреслювати лініями, розпливчаті межі, на відміну від чітких, — пунктирною лінією.

Важливим і складним питанням при складанні остаточного варіанту ландшафтної карти є розробка її легенди. Аналіз виданих карт показує, що в деяких випадках легенда перетворюється на досить об'ємний текст пояснення, коли в ній прагнуть показати весь синтез природно-географічних відмітних особливостей даного контура. Найбільш прийнятна текстова легенда ландшафтно-типологічної карти будь-якого масштабу, що відображає три-чотири найбільш показових ознаки: рельєф з материнськими породами, грунти і рослинність. Детальніші характеристики виносять в текст.

На фоні контурів природних видів ландшафтів можна позначити додатковими умовними знаками (штрихуванням, фоновими значками) напрям і ступінь господарської освоєнності ландшафту. Найбільш доцільно вносити додаткові елементи змісту на великомасштабні і частково на середньомасштабні карти. На них повинні бути достатньо детально відображені мережа гідрографії, горизонталі (на картах рівнинних територій), але без збитку ландшафтному навантаженню, — щоб їх було легко читати. Текстову легенду не слід дуже спрощувати, вказуючи в ній тільки один який-небудь показник ландшафту, наприклад морфологічний (балки, тераси і т. п.). Надмірно коротка легенда не відображає всієї внутрішньої специфіки ландшафтно-типологічних комплексів

3) Закон “Про цивільну оборону України” визначає надзвичайну ситуацію як порушення нормальних умов життя та діяльності людей на об’єкті чи території, спричинених аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, великою пожежею, використання засобів ураження, що призвели чи можуть призвести до людських чи матеріальних втрат. Аварія – це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю. Катастрофа – це раптове лихо чи велика подія, яка тягне за собою тяжкі наслідки для людини, тваринного чи рослинного світу, змінюючи умови середовища існування. Це результат різкого чи стрибкоподібного переходу природного, біологічного чи соціально-економічного середовища з виникненням уражаючих факторів, які наносять значну шкоду соціальним і природним системам. Іноді, підкреслюючи всесвітній характер катастрофи, її називають катаклізмом. Залежно від масштабності та тривалості впливу на природне середовище, катастрофи розділяють на локальні, регіональні та глобальні. Прикладами глобальних катастроф можуть служити особливо тяжкі аварії, військові конфлікти, різні стихійні лиха, що заподіюють велику шкоду. Епідемія – це масове розповсюдження інфекційної хвороби людей у часі та просторі, у межах певного регіону, що перевищує звичайний рівень захворюваності, який реєструється на цій території, в 1,5 раза протягом 3-х днів – в 1–2 районах. Причинами надзвичайних ситуацій можуть стати також епізоотії – одночасне поширення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи багатьох видів тварин, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень захворюваності на певній території; та епіфітотії – масове інфекційне захворювання рослин, що супроводжується чисельною загибеллю культур і зниженням їх продуктивності. Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 “Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій” затверджено “Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій”. Згідно з цим положенням, за характером походження подій, що зумовлюють виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють 4 класи надзвичайних ситуацій: техногенного, природного, соціально-політичного та військового характеру. Кожен клас надзвичайних ситуацій поділяється на групи, які містять конкретні їх види. Надзвичайні ситуації техногенного характеру – це наслідок транспортних аварій, катастроф, пожеж, неспровокованих вибухів чи їх загроза, аварій з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптового руйнування споруд та будівель, аварій на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічних аварій на греблях, дамбах тощо. Надзвичайні ситуації природного характеру – це наслідки небезпечних геологічних, метеорологічних, гідрологічних, морських та прісноводних явищ, деградації грунтів чи надр, природних пожеж, змін стану повітряного басейну, інфекційних захворювань людей, сільськогосподарських тварин, масового ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміни стану водних ресурсів та біосфери тощо. Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру – це ситуації, пов’язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об’єктів ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку та телекомунікації, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо. Надзвичайні ситуації воєнного характеру – це ситуації, пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій – це підготовка та реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення НС на основі даних моніторингу (спостережень), експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій із метою недопущення їх переростання у НС або пом’якшення її можливих наслідків

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №3

1. Методи оцінки стійкості ландшафту до техногенних навантажень: статистичні та ті, що ґрунтуються концептуальних моделях теорії надійності.

2. Ландшафтно-екологічне прогнозування.

3. Організація життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях.

2) Прогнозування

Поняття прогнозу визначається як науково обгрунтоване судження щодо можливих станів об’єкта у майбутньому, а прогнозування - як процес розробки прогнозу. Переважна більшість ландшафтознавців та геоекологів, які займаються цією проблемою, вкладають у ландшафтний (геоекологічний) прогноз та прогнозування аналогічний зміст (В.С. Аношко, О.Г. Ємельянов, А.Г. Ісаченко, Х.Ноймайстер, Х. Ріхтер, Ю.Г. Симонов та ін.). Ландшафтно-екологічне прогнозування можна визначити як наукові дослідження геосистем з метою визначення ймовірностей змін їх станів, просторових взаємодій, можливостей виконання різних функцій у майбутніх умовах зовнішнього середовища, включаючи в поняття останнього і проектовані антропогенні впливи. Ландшафтно-екологічний прогноз - результат цього прогнозування і може бути представлений у прогнозних картах, графічних та математичних моделях або у вербальній (описовій) формі.

Важливою рисою ландшафтно-екологічного прогнозу є його поліваріантність – тобто прогноз кількох можливих (ймовірних) змін геосистем у майбутньому. Ця особливість зумовлена ймовірнісним характером змін геосистем контролюється багатьма факторами, більшість із яких випадкові (стохастичні). Точно передбачити їх принципово неможливо (не тільки через наше недостатнє знання природи, скільки внаслідок її стохастичності), тому потрібно: для кожного виду геосистеми встановити ті види геосистем, у які вона потенційно може перейти за деякий часовий інтервал; для кожного з цих переходів визначити ймовірність його здійснення. До цього і має зводитись ландшафтно-екологічне прогнозування – для кожної геосистеми визначити ймовірність, з якими вона за інтервал часу може перейти із свого початкового стану до іншого або змінитися на геосистему іншого виду.

Ландшафтно-екологічні прогнози розрізняються за просторовим та часовим масштабами. Під просторовим масштабом прогнозування мається на увазі ранг геосистем, зміни яких прогнозуються, та площа території, для якої складається прогноз. Часовий масштаб визначається часом упередження прогнозу – тобто відрізком часу, на який прогнозується ландшафтно-екологічна ситуація. З точки зору вирішення практичних завдань, пов’язаних з ландшафтно-екологічним обгрунтуванням проектування природно-технічних систем та управління ними, прогнози за часовим масштабом доцільно поділяти на такі типи:

оперативні прогнози (строк упередження – до одного року). Прогнозування зміни станів геосистем, зумовлені процесами сезонної динаміки з характерними часами (ХЧ) порядку 10-20 діб. Оптимальним для них є прогноз зміни стексів геосистем, виражений у ймовірностях зміни одного стексу на інші його види. Такий прогноз можна подати в прогнозному етоциклі геосистеми. У практичному відношенні оперативні прогнози здебільшого є управлінськими, тобто призначені для прийняття рішень по управлінню певної соціальної функції, яку має виконувати геосистема (призначення норм та строків поливів, визначення оптимальних строків агротехнічних заходів тощо);

короткострокові прогнози (строк упередження до 5 років). Прогнозуються зміни станів геосистем, зумовлені динамічними процесами з ХЧ порядку 10 років (осолонцювання, засолення грунтів, зміна хімічного складу та ступеня мінералізації ґрунтових вод, глибини залягання їх рівня, вміст забруднюючих речовин у різних геогоризонтах). Ці процеси переважно ландшафтно-флуктуаційної природи, сукцесія за такий час проявитися не встигає. Прогноз здебільшого управлінський. За ним приймаються рішення, що здійснюються, наприклад, протягом однієї ротації сівозміни (визначаються оптимальні строки плантажної оранки, гіпсування грунтів тощо). Можуть складатися також короткострокові конфірмативні прогнози, тобто такі, які підтверджують або спростовують припущення щодо можливості виникнення небажаних змін геосистем при їх певному використанні;

середньострокові прогнози (строк упередження до 25-50 років). Прогнозуються зміни геосистем сукцесійного характеру (ХЧ порядку 10-1 – 10-2 років), перебудова ландшафтних територіальних структур (мережі ландшафтних меж), зміни горизонтальних динамічних зв’язків між геосистемами. Середньостроковим ландшафтно-екологічним прогнозам надається особливо важливого значення, оскільки за цей час реалізуються найбільш суттєві зміни геосистем, а також тому, що строк 25 – 50 років здебільшого відповідає часу, протягом якого характер технологічного втручання в геосистеми принципово не змінюється (в середньому перехід на нові виробничі, сільськогосподарські та інші технології здійснюється через 25- 50 років). Середньострокові прогнози виконуються при ландшафтно-екологічному обґрунтуванні проектів меліоративних, містобудівних, рекреаційних та інших природно-технічних систем. Вони можуть бути конфірмативного (обґрунтовуються або відхиляється можливість реалізації певного проекту, наприклад, створення в даному регіоні меліоративної системи, будівництва АЕС тощо) або планіфікаційного типу (прогноз є основою проектування природно-технічних систем, обґрунтування оптимальних проектних рішень по функціональному використанню геосистем, необхідних природоохоронних заходів тощо);

довгострокові прогнози (строк упередження більше – 50 років). Складаються для визначення загальних тенденцій ландшафтно-сукцесійних та еволюційних змін геосистем і мають переважно теоретичне значення.

За просторовим масштабом ландшафтно-екологічні прогнози поділяються на:

локальні – об’єктами прогнозування є геотопи, наногеохори, мікрогеохори, ландшафтні смуги, ПГ-ланки, ПГ-сектори, окремі біоцентри, басейнові ЛТС 1-го, 2-го, рідше 3-го порядків. В адміністративному відношенні локальні прогнози відповідають території господарства, лісництву, іноді – кільком полям сівозміни;

субрегіональні, об»єктами яких є мезо- та макрогеохори, ландшафтні яруси, пара динамічні райони, ПГ-смуги, басейни 3-4 порядків, біоцентрично-сітьові структури. Складаються вони для адміністративних районів, областей, території великого міста з його хінтерландом (наприклад, для Київського столичного регіону), значних за розмірами меліоративних систем, національних парків;

регіональні – прогнози охоплюють геосистеми регіональних рангів (ландшафтні зони, провінції, басейни великих річок (Дніпра, Дністра та ін.). Об’єктами прогнозування є макрогеохори, ландшафтно-екологічні райони та підрайони, сектори, рідше - ландшафтні яруси, басейни річок вище 4-го порядку;

субконтинентальні прогнози складаються на великі одиниці ландшафтно-екологічного районування - субконтинент, пояс у межах континенту або на цілу середню (типу України, Франції) та велику за розмірами державу. Об’єктами прогнозування можуть бути таксони ландшафтно-екологічного районування, рангом менші від субконтиненту (зони, провінції, області, райони), басейни великих річок.

Між часовими та просторовими масштабами прогнозу є певна відповідність.