- •3.Забруднення атмосфери міст.
- •2.2. Особливості польової ландшафтної зйомки і складання карт.
- •2.2. Основні методи прогнозування.
- •2.Ландшафтне забезпечення районних планіровок та територіальних комплексних схем охорони природи (ТерКсоп).
- •3.Радіаційна безпека. Вплив емп на організм людини.
- •1.Методи екологічної оцінки ландшафту, їх сутність.
- •2.Принципи ландшафтно-антропогенного сумісництва.
- •3. Природне середовище. Техносфера. Ноосфера. Соціально політичне середовище
- •2. Поняття „потенціал ландшафту” та „екологічний потенціал ландшафту”, їх співвідношення.
- •1.Природно-господарські територіальні системи як цілісні системи. Механізм коадаптивного сумісництва господарської та природної підсистем.
- •2. Геоекологічні принципи проектування пгтс: природно-господарської адаптивності, необхідного різноманіття, наявності екологічної інфраструктури.
- •3. Природне середовище. Техносфера. Ноосфера. Соціально політичне середовище
- •2. Функції природно-господарських територіальних систем.
- •3. Природне середовище. Техносфера. Ноосфера. Соціально політичне середовище
- •1. Інформаційні можливості та геоактивні властивості ландшафтів.
- •2. Класифікація сучасних пгтс (територіальних: слабозмінені, конструктивні, похідні; аквальні).
- •3.Соціальні небезпеки, алкоголізм, тютюнокуріння.
- •1. Принципи районування.
- •3. Дія шуму і вібрації на організм людини
- •1. Просторова диференціація геосистем.
- •2. Фізико-географічне районування та ландшафтна структура регіонів
- •3. Оцінка ризику небезпеки. Методи визначення ризику.
- •1. Вертикальні та горизонтальні межі ландшафтних систем.
- •2. Ландшафтне картографування
- •3. Причини виникнення та класифікація надзвичайних ситуацій.
- •1. Загальне та регіональне розуміння терміну „ландшафт”.
- •2. Співвідношення індивідуальних та типологічних ландшафтних одиниць.
- •3.Шумове, вібраційне та електромагнітне забруднення міст.
- •1. Існуючі класифікації морфологічних одиниць
- •2. Співвідношення поняття фація і геохімічна ячейка
- •1. Основні організаційні рівні геосистем: планетарний, регіональний, топологічний.
- •2. Морфологічних одиниць ландшафту: фація, (під)урочище, місцевість.
- •3. Оцінка ризику небезпеки .
- •1. Системостворюючі зв’язки: речовинні, енергетичні, інформаційні; прямі та зворотгі; негативні та позитивні; безпосередні та опосередковані.
- •2. Ієрархія геосистем та морфологічна структура ландшафту.
- •3. Дія шуму і вібрації на організм людини.
- •1. Природна геосистема як сукупність природних компонентів
- •2. Поняття компонент. Властивості компонентів.
- •3. Оцінка ризику небезпеки .
1. Просторова диференціація геосистем.
Диференціація геосистеми передбачає поєднання як вертикальних так і її горизонтальних частин (компонентів), тому слід розглядати як вертикальну так і горизонтальну структуру геосистем.
Розуміння вертикальної структури геосистеми сприймається через зв'язок між компонентами системи, а поняття горизонтальної структури - це зв’язки між суміжними геосистемами. Прикладом вертикальної структури геосистеми може бути взаємозв’язок між атмосферою та літосферою - після випадання дощу вода просочується у грунт, при цьому розчиняє мінерали.
Горизонтальна структура реалізується через горизонтальні зв’язки в геосистемах шляхом відповідних способів передачі речовини та енергії. Скажімо під дією дощових вод ґрунтовий покрив, що міститься на схилах балки поступово зноситься в її днище, або відбувається раптове переміщення великих мас породи під час зсуву ґрунту. Так чи інакше процеси ці відбуваються в межах двох суміжних геосистем – днища та схилу, які в свою чергу утворюють єдину геосистему вищого рангу балку. Балка разом із геосистемами такого ж рангу утворюють, поєднуючись в геосистему ще вищого рангу - річкову долину і т.д.
Слід зауважити що складові частини геосистем впорядковані не тільки у просторі але й у часі. Наприклад: сніговий покрив – цей компонент присутній у багатьох геосистемах тільки зимою; зелена маса рослин помірного поясу присутня тільки в теплу пору року і тільки тоді впливає на функціонування цілої системи.
2. Фізико-географічне районування та ландшафтна структура регіонів
Районува́ння фі́зико-географі́чне — система територіального поділу земної поверхні на супідрядні природні регіони, які відрізняються комплексом природних властивостей, зумовлених їхнім положенням, історією розвитку та характером фізико-географічних процесів. При цьому виділяються територіальні підрозділи з неповторним комплексом ознак, викликаних місцевими особливостями рельєфу, клімату, рослинності, будовою фундаменту і платформенного чохла, діяльністю людини і т. д.
Розрізняють Р.ф.-г. за компонентами природного середовища (геоморфологічне, кліматичне, за ґрунтами тощо) та комплексне (ландшафтне). Зональні одиниці комплексного районування: географічний пояс, географічна зона, підзона, фізико-географічна смуга. Азональні: сектор, країна, область, провінція, округ, район.
Фізико — географічне районування можна визначити як розділ фізичної географії (і ландшафтознавства), який охоплює весь комплекс проблем, які відносяться до геосистем надландшафтного рівня, включаючи вивчення закономірностей, їх диференціації і інтеграції, дослідження їх структури і розвитку, їх систематизацію і опис.
Ландшафт — головна структурна ланка всіх вищих регіональних (цілих поєднаннях). Вивчення ландшафтної структури регіонів вищих рангів, їх пізнання " через ландшафти " визначаються як завдання регіонального ландшафтознавства. Між регіональним ландшафтознавством і власне районуванням немає великої різниці; фізико — географічне районування в його повному обсязі — це по суті і є регіональне ландшафтознавство, або регіональний розділ ландшафтознавства. Сюди необхідно віднести і вчення про закономірності регіональної диференціації геоболонки, як необхідна теоретична передумова для районування.