3. Оцінка ризику небезпеки. Методи визначення ризику.

Ризик – це кількісна характеристика оцінки ступеня небезпеки. Ризик є критерієм реалізації небезпеки. Нескінченно малий (“нульовий”) ризик свідчить про відсутність реальної небезпеки в системі, і навпаки: чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.Величина ризику (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливого їх числа (N) за конкретний період часу.

Для визначення ризику використовують, як правило, такі методи:

- статистичний, що базується на статистичних даних, розрахунку частоти прояву небезпек, побудові "дерева" небезпек тощо;

- модельний, що базується на побудові моделей впливу небезпек на окрему людину, соціальні, професійні групи тощо;

- експертний, за яким імовірність різних подій визначається шляхом опитування досвідчених спеціалістів-експертів;

- соціологічний (соціологічна оцінка), що базується на опитуванні населення та працівників.

Такі методи доцільно використовувати комплексно.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №19

1. Вертикальні та горизонтальні межі ландшафтних систем.

2. Ландшафтне картографування.

3. Причини виникнення та класифікація надзвичайних ситуацій.

1. Вертикальні та горизонтальні межі ландшафтних систем.

Вертикальні кордони геосистем – це зовнішні кордони в літосфері і тропосфері. Існує уявлення про верхню межу, згідно якого кожній таксономічній одиниці геосистем відповідає певний шар географічної оболонки, тобто чим вищий ранг геосистеми, тим більша її вертикальна потужність. В.Б. Сочава визначив, що вертикальна потужність фації – 20-50 метрів, ландшафту – 1.5-2.0 кілометри, ландшафтної провінції – 3-5 км, а широтного поясу – 8-17 км. Але таке теоретичне судження емпірично дуже важко довести. Нижній кордон, який проходить у літосфері, також визначається у відповідності з розмірами структурних частин: Н.Л. Беручашвілі пропонує проводити їх для ландшафтних комплексів низького таксономічного рангу на глибині постійної річної температури (по фізичному показнику, який має екологічне значення. Для більших комплексів (фізико-географічні області) кордон визначається за геоструктурними факторами.

Горизонтальні кордони геосистем – це зовнішні кордони геосистем, які відокремлюють їх одна від одної різкою лінією або у вигляді поступового переходу від однієї геосистеми до іншої. Їх виділення ґрунтується на статистичному аналізі багатьох елементарних випадків. Наприклад, є кордони, які проводяться по одному компоненту (компонентні), а також за кількома компонентами (інтегральні). Хоча всі компоненти ландшафту взаємопов’язані, але завдяки тому, що вони змінюються у просторі і часі по-різному, то повного їх просторового суміщення не відбувається.

2. Ландшафтне картографування

Територіальність ландшафтного підходу зумовила розвиненість картографічних методів у його методичному арсеналі. Карта — невід’ємний інструмент ландшафтних досліджень, тоді як для екології вона рідкісний, швидше — навіть екзотичний інструмент.

Ландшафтні карти — один з нових типів тематичних карт природи. Їх головна відмінність від галузевих тематичних карт (грунтових, геологічних та ін) полягає в тому, що об’єктом зображення на них є не один якийсь компонент природи, а весь їх комплекс. Він включає в себе поверхневі гірські породи і рельєф, поверхневі і підземні води, особливості клімату на рівні земної поверхні, характер рослинності, грунтів, тваринний світ. Всі ці компоненти тісно між собою пов’язані і еволюціонують як частини єдиної природної системи, Тому ландшафтні карти називають ще комплексними фізико- географічними. Звідси і одиницею, або об’єктом картографування, є географічні комплекси.

Картографічний метод застосовується при створенні карт як наслідок застосування картографічної мови до певного просторового об’єкта. Картографічна мова, якою складається легенда карти, має відображати первинні складові (непохідні елементи), зв’язки, що існують між ними та правила, що визначають можливість певних сполучень непохідних елементів.

Службове, але важливе значення для ландшафтної карти мають засоби математичного обґрунтування – передача географічних координат (за допомогою меридіанів і паралелей) та характер перетворень, які здійснюються для точнішої передачі головного змісту карти.