- •3.Забруднення атмосфери міст.
- •2.2. Особливості польової ландшафтної зйомки і складання карт.
- •2.2. Основні методи прогнозування.
- •2.Ландшафтне забезпечення районних планіровок та територіальних комплексних схем охорони природи (ТерКсоп).
- •3.Радіаційна безпека. Вплив емп на організм людини.
- •1.Методи екологічної оцінки ландшафту, їх сутність.
- •2.Принципи ландшафтно-антропогенного сумісництва.
- •3. Природне середовище. Техносфера. Ноосфера. Соціально політичне середовище
- •2. Поняття „потенціал ландшафту” та „екологічний потенціал ландшафту”, їх співвідношення.
- •1.Природно-господарські територіальні системи як цілісні системи. Механізм коадаптивного сумісництва господарської та природної підсистем.
- •2. Геоекологічні принципи проектування пгтс: природно-господарської адаптивності, необхідного різноманіття, наявності екологічної інфраструктури.
- •3. Природне середовище. Техносфера. Ноосфера. Соціально політичне середовище
- •2. Функції природно-господарських територіальних систем.
- •3. Природне середовище. Техносфера. Ноосфера. Соціально політичне середовище
- •1. Інформаційні можливості та геоактивні властивості ландшафтів.
- •2. Класифікація сучасних пгтс (територіальних: слабозмінені, конструктивні, похідні; аквальні).
- •3.Соціальні небезпеки, алкоголізм, тютюнокуріння.
- •1. Принципи районування.
- •3. Дія шуму і вібрації на організм людини
- •1. Просторова диференціація геосистем.
- •2. Фізико-географічне районування та ландшафтна структура регіонів
- •3. Оцінка ризику небезпеки. Методи визначення ризику.
- •1. Вертикальні та горизонтальні межі ландшафтних систем.
- •2. Ландшафтне картографування
- •3. Причини виникнення та класифікація надзвичайних ситуацій.
- •1. Загальне та регіональне розуміння терміну „ландшафт”.
- •2. Співвідношення індивідуальних та типологічних ландшафтних одиниць.
- •3.Шумове, вібраційне та електромагнітне забруднення міст.
- •1. Існуючі класифікації морфологічних одиниць
- •2. Співвідношення поняття фація і геохімічна ячейка
- •1. Основні організаційні рівні геосистем: планетарний, регіональний, топологічний.
- •2. Морфологічних одиниць ландшафту: фація, (під)урочище, місцевість.
- •3. Оцінка ризику небезпеки .
- •1. Системостворюючі зв’язки: речовинні, енергетичні, інформаційні; прямі та зворотгі; негативні та позитивні; безпосередні та опосередковані.
- •2. Ієрархія геосистем та морфологічна структура ландшафту.
- •3. Дія шуму і вібрації на організм людини.
- •1. Природна геосистема як сукупність природних компонентів
- •2. Поняття компонент. Властивості компонентів.
- •3. Оцінка ризику небезпеки .
3. Оцінка ризику небезпеки .
Ризик – це кількісна характеристика оцінки ступеня небезпеки. Ризик є критерієм реалізації небезпеки. Нескінченно малий (“нульовий”) ризик свідчить про відсутність реальної небезпеки в системі, і навпаки: чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.Величина ризику (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливого їх числа (N) за конкретний період часу:Наведена формула дозволяє розрахувати величину загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику – максимальну кількість подій у конкретній групі.Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних, за 1998 рік в Україні загинуло у побутовій сфері 68,2 тис. осіб. Наразитись на смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загального числа громадян, що проживали в Україні на цей період, тобто N = 50 000 000 осіб. Тоді числове значення загального ризику смертельних випадків у побутовій сфері в 1998 році складатиме:R = 68 200 / 50 000 000 = 0,001 362 = 1 362 х 10-6.Це означає, що з кожного мільйона громадян, які проживали в Україні, у побутовій сфері загинуло у 1998 році 1 362 осіб.Сучасні вчені висувають концепцію прийнятного ризику, суть якої полягає у напрямі до такої безпеки, яку суспільство може прийняти (дозволити) у даний період часу. Нині з’ясувалося, що не можна досягти абсолютної безпеки; суспільство може собі дозволити лише економічно виправданий рівень безпеки.Введено поняття індивідуального ризику загибелі людини.Максимально сприятливий рівень індивідуального ризику:тобто на 1 млн. населення гине 1 людина на рік (до цього рівня ризику треба прагнути).Забезпечити нульовий ризик неможливо. Набула поширення концепція прийнятого ризику, тобто такий ризик суспільство може прийняти (дозволити) у даний час і котрий може бути економічно виправданий. Прийнятий ризик вміщує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти, являючи собою компроміс між рівнем безпеки та можливостями її досягнення.У деяких країнах, наприклад, у Голландії, рівні прийнятого ризику встановлені у законодавчому порядку.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №23
1. Системостворюючі зв’язки: речовинні, енергетичні, інформаційні; прямі та зворотні; негативні та позитивні; безпосередні та опосередковані.
2. Ієрархія геосистем та морфологічна структура ландшафту.
3. Дія шуму і вібрації на організм людини
1. Системостворюючі зв’язки: речовинні, енергетичні, інформаційні; прямі та зворотгі; негативні та позитивні; безпосередні та опосередковані.
Зв'язок – це спец відносини чи зміна одних елементів, є умовою наявності, відсутності чи зміни других. Обмін здійснюється речовиною, енергією, інформацією тому зв’язки бувають речовинні, енергетичні, інформаційні.
Вперше питання про взаємозв’язок компонентів ПТК розроблене в руській географічній літературі В.В. Докучаєвим. Він показав, що між ґрунтовим покривом та іншими компонентами існує тісний закономірний взаємозв’язок. Подальший розвиток цієї ідеї міститься у роботах Л.С. Берга, М.О. Солнцева, з закордонних географів – у Я. Демека.
М.О. Солнцев висунув та обґрунтував ідею про нерівнозначність природних компонентів, у зв’язку з чим вони поділяються на основні і похідні, провідні і другорядні. До основних він відносить земну кору (геологічні породи і рельєф), атмосферу, воду, рослинність і тваринний світ, а до похідних – ґрунтовий покрив. Враховуючи послідовність виникнення компонентів у процесі формування географічної оболонки та ступінь їх впливу один на одного, М.О. Солнцев прийшов до висновку, що найбільш “сильним” компонентом є земна кора, всі інші – більш “слабі”. У зв’язку з цим вони утворюють певний ряд: земна кора – атмосфера – вода – рослинність – тваринний світ.
Багато географів (Ф.М. Мільков, А.Г. Ісаченко, В.Б. Сочава) з такою точкою зору не згодні, вважаючи, що компоненти можуть бути по-різному активні. Таким чином, провідна роль в розвитку ландшафтів належить більш динамічним біотичним компонентам.
Взаємодії компонентів проявляються через систему прямих та зворотних зв’язків. Прямі зв’язки – найбільш стійкі, чітко виражені і постійні взаємодії, спрямовані від одного компонента до іншого (залежності між тектонічними структурами і рельєфом, рельєф як кліматоутворюючий фактор).
Ландшафт представляє собою систему відкритого типу, а значить знаходиться у стадії постійного обміну речовиною та енергією з іншими системами і при цьому не руйнується, а прагне до збереження стабільного, стійкого розвитку. Така властивість ландшафту забезпечується зворотними зв’язками – здатністю системи впливати на зовнішній імпульс, який в результаті перетворень призводить до циклічності розвитку. Зворотні зв’язки постійні, але виражені в ландшафті значно слабкіше за прямі. Виділяється кілька типів зворотних зв’язків – безпосередні і ланцюгові (виникають між 2-3 компонентами), позитивні і негативні. Позитивні діють у тому ж напрямку, в якому діяв первинний імпульс, посилюючи ланцюгові реакції лавинного типу, приводячи до зміни або руйнування ландшафту. Негативні проявляються тоді, коли реакція ПТК спрямована на погашення зовнішнього імпульсу і відновлення рівноваги. Такі зв’язки переважають у ландшафті, і саме вони забезпечують саморегуляцію і стійкість ПТК.