1. Принципи районування.

Принципи районоутворення — це керівні положення, які використовуються в процесі економічного районування, тобто виділення мережі економі Економічний принцип вимагає розгляду економічного району як спеціалізованої територіальної частини національної економіки, що має галузі загальнодержавної спеціалізації, які доповнюються допоміжними й обслуговуючими виробництвами. Адміністративно-територіальний принцип полягає в досягненні єдності економічного районування і територіально-адміністративного устрою країни. Національний принцип вимагає врахування інтересів національних меншин, їх менталітету, історичних особливостей розвитку, традицій, звичаїв у прийнятті рішень щодо розвитку окремих галузей і виробництв. Можна виокремити такі принципи економічного районування:

— принцип об'єктивної територіальної цілісності;

— принцип єдності спеціалізації та комплексності;

— принцип тяжіння в інтегральному районуванні;

— принцип перспективності або конструктивності;

— урахування історико-географічних особливостей земель, національного й етнічного складу населення;

— збереження єдності локальних систем розселення;

- врахування економіко-географічного положення території та його впливу на розміщення підприємств, установ і організацій.

Чинники районоутворення — умови і ресурси, що впливають на процес утворення економічних районів, їх структуру, межі і функціонування господарства. До них належать:

— природні умови і ресурси, які відіграють опосередковану роль у галузевому та інтегральному районуванні. В окремих районах природокористування є базою розвитку галузей спеціалізації;

— природні чинники формування трудового потенціалу. Трудодефіцитність і трудонадлишковість — важливі чинники, що впливають не тільки на формування галузевої структури, але й визначають соціально-економічну ситуацію в регіоні;

соціально-економічна ситуація, що формує інвестиційний клімат та інвестиційну привабливість району;

— науково-технічний потенціал, який може служити основою формування інвестиційних технологій в районі й істотно впливати на формування галузевої структури господарства;

— мережа транспортних комунікацій, яка може бути основою формування як внутрішньорайонних, так і міжрайонних економічних зв'язків.

2.Функціонування та динаміка геосистем.

Функціонування – вся сукупність процесів переміщення, обміну і трансформації енергії, речовини та інформації в геосистемі (інтегральний природний процес). Воно здійснюється за законами механіки, фізики, хімії та біології і складається з багатьох елементарних процесів (трансформації сонячної енергії (перетворення в результаті процесів фотосинтезу), геохімічного колообігу, біологічного метаболізму та фізико-механічного пересування матеріалу під дією сили тяжіння). Вологообіг – одна з найважливіших функціональних ланок ландшафту. Іншою ланкою є мінеральний обмін, або геохімічний колообіг. У сукупності вони охоплюють всі речовинні потоки в геосистемі, але вони супроводжуються енергообміном, який також слід розглядати у якості особливої функціональної ланки ландшафту. У кожній з названих ланок необхідно розрізняти біотичну та абіотичну складові.

Найважливішим енергетичним фактором функціонування геосистем є промениста енергія Сонця і внутрішня енергія Землі. Внутрішня енергія Землі полягає у виділенні тепла і механічних переміщеннях речовини (сейсмізм, вулканізм, ендогенні процеси, гравітаційні процеси, приливне тертя та інші). Екзогенна енергія, яка надходить на земну поверхню, на 97% складається з променистої енергії Сонця, інші 3% припадає на радіохвильове випромінення.

Вологообіг.

Біогеохімічний колообіг (малий біологічний колообіг – фотосинтез).

Абіотична міграція.

Енергообмін та інтенсивність функціонування.

Під динамікою ландшафту розуміють зміни в ландшафті, які не приводять до корінної перебудови його структури. Такі зміни пов’язані зі зміною добових, погодних, сезонних, річних станів. Добова динаміка пов’язана із зміною інтенсивності освітлення (осьовий рух Землі) – біологічна активність, температурний режим, режим вологості, повітряний режим (бризи). Сезонна динаміка пов’язана з положенням Землі відносно Сонця (орбітальний рух Землі) – надходження сонячної енергії і зміна сезонів року, мусонна циркуляція атмосфери.

Динамічні зміни також обумовлені багатьма природними циклічними явищами: ритмами сонячної активності (11-річні, 30-річні, вікові 80-90-річні, і більш тривалі). З ними пов’язані періодичні зміни особливостей циркуляції, а слід за нею – розподіл на Землі температур повітря та води в океані, зволоження території. Це, в свою чергу, обумовлює коливання рівня води у водоймах, льодовитості північних морів, відступання чи наступання льодовика, зміна рівня Світового океану та ін.

Інколи зміни обумовлені зміною рослинності в процесі відновлення знищеного вітровалом, пожаром, зорюванням та іншими причинами природного рослинного та ґрунтового покриву. Приклад: зміна рослинності цілинного степу під впливом господарської діяльності людини. Динамічні зміни характеризуються періодичністю та зворотністю. Вони викликаються сукупністю процесів, які протікають всередині його завдяки стійкості.

Стійкість ландшафту – властивість зберігати структуру та характер функціонування під впливом зовнішніх (природних та антропогенних) впливів. Стійкість – це період відносного покою ландшафту, при якому спостерігається зворотність процесів та часових змін його структури.

Розвиток ландшафту (еволюція) – спрямовані незворотні зміни у ландшафті, які супроводжуються якісними змінами компонентної та морфологічної структури, які відбуваються у межах геологічного часу. Еволюційні зміни характеризуються направленістю та незворотністю. У біогеоценології незворотні процеси названі сукцесіями.

Усі види змін у ландшафті часто накладаються одна на одну і відбуваються одночасно. Для прийняття рішень про вибір природокористування часто необхідні знання про цілеспрямовані зміни ландшафтів. Ці знання особливо необхідно враховувати у тих випадках, коли спрямовані природні зміни співпадають із змінами, пов’язаними з господарською діяльністю людини, що може призвести до розвитку несприятливих процесів.