Методологічні рекомендації для проведення розрахунків учасниками гри

До проведення заняття студенти мають закріпити знання стосовно таких макроекономічних категорій:

- банківські депозити (bank deposits) — сума грошей, запозичених банківськими установами на певних умовах їх повернення і нарахування процентів;

- банківські резерви (bank reserve) — та частина грошей банківської системи, що не використовується для здійснення активних операцій і охоплює обов’язкові та надлишкові резерви;

- депозитний мультиплікатор (m_d) обернено пропорційний нормі мінімальних банківських резервів (rr), характеризує залежність між зміною депозитів та пропозиції грошей;

- готівка (currency) — сума випущених в обіг паперових і металевих грошей;

- грошова маса або пропозиція грошей (money supply) — сукупність грошових активів, що використовуються в національній економіці в кожний даний період часу;

- грошовий мультиплікатор (monetary multiplier) — величина, що показує на скільки одиниць змінюється пропозиція грошей при зміні грошової бази на одну одиницю;

- ліквідність (liquidity) — відносна легкість і швидкість, з якою актив може конвертуватися в готівку;

- монетарна політика (monetary policy) — сукупність заходів центрального банку стосовно управління пропозицією грошей, спрямованих на досягнення кінцевої мети стабілізаційної політики держави;

- мультиплікатор (від лат. multiplikator – той, що множить) – коефіцієнт, що характеризує співвідношення між агрегатною величиною та її структурною складовою частиною. Мультиплікатор характеризує співвідношення між кінцевим продуктом та вхідним у його склад капітальними вкладеннями;

- надлишкові резерви (excess reserves) — сума, на яку резерви банків перевищують обов’язкові резерви (резервні вимоги);

- облікова ставка (discount rate) — процентна ставка, за якою центральний банк країни надає позики комерційним банкам;

- попит на гроші для угод або трансакційний попит на гроші (transactions demant for money) — кількість грошей, що люди хочуть використовувати для здійснення платежів за товари та послуги;

- попит на гроші як активи (asset demant for money) — кількість грошей, що люди хочуть використовувати для здійснення заощаджень;

- процентна ставка (interest rate) — вартість запозичених грошей, що виражається у процентах до їх суми за рік;

- центральний банк (central bank) — банк, головною функцією якого є контроль за пропозицією грошей в країні;

- функція попиту на гроші (money demant function) — залежність попиту на реальні грошові запаси з відповідними чинниками;

- швидкість обігу грошей (velocity of money) — кількість разів за рік, які грошова одиниця, що перебуває в обігу, витрачається на купівлю товарів і послуг.

Національний банк регулює грошову пропозицію через комерційні банки. Загальна здатність банків надавати кредит залежить від величини депозитних грошей та пропорцій їх розподілу.

Зв'язок між функціями залучення депозитів та видачі кредитів комерційними банками спирається на розподіл залучених коштів на дві частини.

Перша – відрахування в банківські резерви (R), що складаються з двох компонентів:

• обов’язкові резерви, норма яких регулюється Національним банком;

• додаткові резерви, що їх комерційні банки створюють самостійно.

Кошти, що тримаються як резервні, не приносять відсотка. Тому для того, щоб видати гроші вкладнику на його вимогу, банку достатньо тримати у вигляді резерву тільки частку внесків, що зберігаються у вигляді касової готівки або як депозити у Національному банку. Це і є банківські резерви.

Головною функцією вимоги обов’язкових банківських резервів є необхідність контролю НБУ за величиною грошової пропозиції. За законом всі комбанки повинні мати обов’язкові резерви.

Загальна норма банківських резервів визначається відносно депозитних грошей (D) за формулою:

rr = R/D. (1)

Друга – кредитні гроші (МС), що обчислюються як різниця між депозитними грошима і банківськими резервами за формулою:

МС = D – R. (2)

Гроші, що залучають комерційні банки на свої депозити, перевищують банківські резерви. Перевищення депозитних грошей над банківськими резервами дозволяє банкам створювати кредитні гроші.

Механізм створення грошей. Процес перетворення резервів у банківські гроші спирається на дві умови:

1. Національний банк визначає норму обов'язкових резервів, а значить впливає на банківські резерви.

2. Використовуючи кредитні гроші, банківська система перетворює їх у нові депозити і, таким чином, збільшує банківські гроші. Цей процес називається «багаторазове розширення (експансія) банківських депозитів».

Отже, особливість комерційних банків полягає в тому, що залучаючи початково на депозит певні суми грошей, вони здатні створювати нові депозити. Це означає, що між початковим приростом депозитних грошей (∆D) і створеними депозитами існує не проста, а помножена, тобто мультиплікативна, залежність.

Така здатність банківської системи на базі залучення грошей на свої депозити створювати нові гроші, тобто збільшувати пропозицію грошей, вимірюється депозитним мультиплікатором (m_d), що знаходиться в оберненій залежності від норми резервування:

m_d = 1/rr. (3)

Якщо резервна норма встановлена, то спираючись на початковий приріст депозитних грошей, можна обчислити приріст грошової пропозиції:

∆M^S= ∆D × m_d. (4)

Наведена модель грошової пропозиції відповідає спрощеним умовам її формування, тому що в ній грошова пропозиція зводиться лише до депозитних грошей.

Банківський прибуток являє собою різницю між процентами на вкладений капітал(депозит) і виплатою процентів за позиками.

Населення впливає на грошовий ринок через зміну обсягів депозитів, які в свою чергу, залежать від заощаджень.

Заощадження (S - saving) – частина доходу, яку не використовують на поточне споживання, а накопичують на майбутнє.

Отже, важливим є визначення механізму, за яким домогосподарства визначають скільки споживати, а скільки заощаджувати.

Для цього доцільно ознайомитись з кейнсіанською концепцією споживання.

У своїй концепції споживання Дж. М. Кейнс виходив з гіпотези абсолютного доходу. Він звернув увагу на те, що суб'єкти формують своє споживання залежно від отриманого ними поточного доходу.

На відміну від представників класичної школи Кейнс вважав, що розподіл доходу на споживання і заощадження залежить не від процентної ставки, а від переваг споживача. Кейнс сформулював так званий основний психологічний закон, що характеризує поведінку споживачів, схильних, як правило, збільшувати своє споживання зі зростанням доходів, але не в тій мірі, в якій зростає їхній дохід.

Бажання людей зберігати частину доходу обумовлена:

• прагненням забезпечити резерв на випадок непередбачених обставин;

• прагненням забезпечити свою старість, дати освіту дітям, необхідністю утримувати утриманців;

• бажанням забезпечити доходи у формі відсотка;

• бажанням насолоджуватися почуттям незалежності;

• наміром забезпечити необхідні кошти для комерції;

• бажанням залишити спадщину;

• просто скнарістю.

До такого висновку Кейнс прийшов, виходячи зі «знання людської природи» і «детального вивчення минулого досвіду».

Реакцію споживача на зміну доходу виражають гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження.

Гранична схильність до споживання (MPC – marginal propensity to consume - c^/) — частка приросту витрат на споживання при будь-якій зміні індивідуального доходу:

с^/ =, (5)

де ΔС — приріст витрат на споживання;

ΔY— приріст індивідуального доходу.

Гранична схильність до заощадження (MPS - marginal propensity to save - s^/) — частка приросту заощаджень при будь-якій зміні індивідуального доходу:

s^/ =,(6)

де ΔS — приріст заощаджень;

ΔУ— приріст індивідуального доходу.

Сума граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощадження для будь-якої зміни доходу після сплати податків завжди дорівнює одиниці:

с^/ + s^/ = 1. (7)

Підприємства оцінюють ефективність отриманих кредитів шляхом порівняння їх ставки з середньою нормою прибутковості в економіці, яку визначає викладач.