Перешкоди на шляху рефлексивного слухання

Внутрішні: шкідливі звички слухання, які пов'язані із конкретною особою:

• роздуми про проблеми, які не стосуються змісту розмови,

• власні переживання,

• фантазії,

• загострення уваги на зовнішності співрозмовника.

Зовнішні:

• сторонні шуми;

• акцент мовця;

• темп розмови (надто швидка чи повільна мова партнера);

• неординарна зовнішність співрозмовника (екзотичні прикраси, неадекватність міміки тощо);

• погана акустика;

• надто гучний чи тихий голос співрозмовника;

• температура приміщення;

• телефонні дзвінки, що переривають розмову;

• обмеженість у часі, відчуття його дефіциту;

• неприємні запахи в приміщенні.

2.5. Установка як техніка слухання

Ефективність слухання у рівному ступені залежить як від правильних прийомів слухання, так і від позитивної установки.

Установка – розумне і емоційне ставлення до людини чи явища.

Основні установки:

• схвалення,

• самосхвалення,

• емпатія.

Схвалення – це установка, яка виражає позитивне ставлення до іншої людини, готовність вислухати іншого. Схвалення сприяє створенню сприятливого психологічного клімату у всіх видах міжособистісних відносин.

Схвалення не означає згоди, а означає підтвердження того, що кожна людина може відчувати, думати й чинити так, як вважає для себе можливим.

Самосхвалення – це внутрішня згода із самим собою, внутрішнє схвалення. Аксіома – чим менше ми згодні із самим собою, тим менше ми схвалюємо це у інших. Розуміння власних недоліків, страхів і невдач дає нам можливість більш розумно ставиться до таких же недоліків у інших.

Емпатія – це розуміння будь-якого почуття – гніву, суму, радості, що переживає інша людина, і відповідне висловлення свого розуміння цих почуттів.

Емпатичне слухання передбачає використання прийомів рефлексивного слухання (уточнення, перефразування, резюмування). Мета емпатичного слухання – вловити емоційне забарвлення ідеї співрозмовника, її значення для нього, проникнути у систему його внутрішніх цінностей і зрозуміти, що насправді означає повідомлення, яке було висловлене, і які почуття при цьому відчуває співрозмовник.

Тема 3. Вербальна комунікація

План

3.1. Сутність поняття «вербальне спілкування».

3.2. Загальні правила мовної комунікації.

3.3. Прийоми «Ви-підхід», «Я-твердження».

3.4. Класифікація питань, правила постановки питань, технології використання питань.

3.5. Основні види і правила формулювання відповідей.

3.1. Сутність поняття «вербальне спілкування»

Вербальне спілкування — усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування.

Вербальне спілкування – це спосіб, в якому як знакову систему використовують мову. Відбувається завдяки використанню усної і писемної мови, що забезпечує формування і відтворення думок, почуттів мовця.

Мова - це система знаків, які служать засобом спілкування. Залежно від комунікативної ситуації використовують:

• розмовну мову

• літературну мову

• письмову мову

• усну мову