Ключові поняття і терміни

Відродження антропоцентризм

богоподібність геоцентризм

геліоцентризм пантеїзм

гуманізм утопічний соціалізм

Реформація протестантизм

гуманізм

Питання для самоконтролю

1. Які зміни відбувались у соціально-економічному і культурному житті Західної і Центральної Європи у період Відродження?

2. У чому виражається ствердження нової самосвідомості людини, нової суспільної позиції?

3. Які основні теми й проблеми філософії Відродження?

4. Що свідчить про поступальний розвиток західноєвропейської філософії в епоху Відродження?

5. У чому полягає гуманізм і драма філософії відродження?

Бібліографічний список

Основна література:3, 6, 8, 9, 13, 14, 15, 16, 17.

Додаткова література: 5, 13, 23, 24, 27.

Тема 5. Філософія Нового часу та доби Просвітництва

Мета: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

• соціально-економічні і культурні особливості епохи Нового часу;

• особливості філософії Нового часу;

• антисхоластичний тип філософствування;

• основні риси філософії ХVІІ – ХVІІІ ст.

План вивчення теми

1. Суспільно-економічні передумови виникнення філософії Нового часу.

2. Проблеми методу та субстанції у філософії Нового часу.

3. Філософія епохи Просвітництва, її характерні риси.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При підготовці першого питання необхідно звернути увагу, що:

• у кінці ХVІ – ХVІІ ст. у західній Європі настає епоха ранніх буржуазних революцій;

• до влади приходить новий революційний клас – буржуазія;

• буржуазія була зацікавлена в розвитку продуктивних сил суспільства, а отже у розвитку науки і техніки;

• починається бурхливий процес розвитку духовної культури суспільства, у тому числі філософії.

При підготовці другого питання потрібно загострити увагу на тому, що в кінці XVI – XVII ст. у Західній Європі наступає епоха ранніх буржуазних революцій.

Необхідно звернути увагу на те, що для філософської і природничонаукової думки XVII ст. характерним є пошук методу наукового дослідження, який би став ефективним засобом боротьби проти залишків середньовічної схоластики. Основними проблемами були:

• проблема методу:

• англійський філософ Ф.Бекон (1561-1626) – автор емпіричного методу, в основі якого лежить індукція, опора на експериментальні дослідження в процесі наукового пізнання;

• французький філософ і математик Р.Декарт (1596-1650) – творець раціоналістичного методу, в основі якого лежить дедукція, доведення неспроможності догматичних принципів пізнання дійсності.

• проблема субстанції:

• Бенедикт Спіноза (1632-1677) – представник раціоналістичної філософії:

• визнавав математичні раціональності принципом побудови всього сущого.

• продовжуючи традиції пантеїзму, обстоював ідею тотожності бога і природи, що розумів як єдину, вічну і нескінчену субстанцію, що є причиною самої себе.

• перейняв вчення Р.Декарта про субстанцію як абсолютну і безумовну річ, яка для свого існування не потребує інших речей, тобто є “причиною самої себе”.

• визнавав одну субстанцію – Бога, яка відкривається людині тільки через два атрибути – протяжність і мислення.

• людина – частина природи (тіло і душа взаємно незалежні внаслідок онтологічної незалежності двох атрибутів субстанції).

• джерелом достовірних істин вважав чуттєвий раціональний та інтуїтивний рід пізнання.

• Вільгельм Готфрід Лейбніц (1646-1716):

• справжня реальність є певні духовні центри сили – неподільні активні одиниці, які він називав монадами (грецьк. моназ – одиниця, неподільне).

• матерія сама по собі пасивна, їй бракує активності, сили (носієм цієї активності є монади; кожна монада подібна до душі, яка вміщена в матеріальну оболонку (тіло)

• світ є сукупністю монад, простих і складних (складні є результатом сполучення простих монад; світ монад ієрархізований: нижчі – вищі і увінчує усіх Бог).

• без чуттєвого досвіду жодна інтелектуальна діяльність була б неможливою.

• душа містить в собі низку понять, таких, як буття, єдність, тотожність, причина та ін., що її не можна вивести з досвіду).

При висвітленні третього питання важливо відзначити, що основу Просвітництва як ідейного руху ХVІІІ ст. становили:

• віра в розум як джерело знання і як засаду побудови щасливого життя (окремої людини та суспільства);

• віра в науку, в соціальний прогрес;

• критика релігії та марновірства, віротерпимість аж до атеїзму;

• визнання природних прав людини.

Найбільшого розвитку Просвітництво набуло у Франції.

Найвідоміші французькі просвітники-філософи-деїсти: Франсуа Вольтер (1694-1778), Шарль-Луї Монтеск’є (1689-1755), Жан-Жак Руссо (1712-1778) і представники матеріалізму Дені Дідро (1713-1784), Жульєн Ламетрі (1709-1754), Клод Гельвецій (1715-1771), Поль Гольбах (1723-1789) та ін.

В Англії ідеї Просвітництва проповідували Антоні Шефтсбері (1671-1713), Джон Колінз (1676-1729) та ін.

У Німеччині представниками Просвітництва були Християн Вольф (1679-1759), Готгольд Лессінсг (1729-1781) та ін.

Розум, який раніше вважався пасивним знаряддям пізнання наявного буття (природного та соціального), просвітники мислили як знаряддя перетворення буття (розум сприймає буття в перспективі його перетворення, звідси - дух реформаторства, який охопив широкі кола освічених людей; віра в те, що за допомогою науки і розумних законів можна перебудувати світ).