Ключові поняття і терміни

неоплатонізм апологетика

патристика Августин Блаженний

схоластика Фома Аквінат

реалізм номіналізм

космоцентризм теоцентризм

Питання для самоконтролю

1. Які основні риси середньовічної філософії?

2. Чим відрізняється нова (середньовічна) філософська парадигма від античної?

3. Які напрямки виділяють у середньовічній філософській думці?

4. У чом сутність апологетики?

5. У чому особливості патристичної філософії?

6. Які особливості схоластики?

7. Чому Фому Аквінського характеризують як великого схоласта середньовіччя?

8. Чим характеризуються реалізм і номіналізм?

Бібліографічний список

Основна література: 3, 5, 6, 8, 9, 13, 14, 15, 16, 17.

Додаткова література: 2, 5, 13, 36, 43, 47, 51, 60.

Тема 4. Філософія Відродження та Реформації

Мета:засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

• соціально-економічні і культурні особливості епохи Відродження;

• сенс поняття гуманізму;

• філософію епохи Відродження, її особливості;

• основні концепції і напрямки філософії епохи Відродження і Реформації.

План вивчення теми

1. Відродження (Ренесанс) епоха найбільших змін соціально-економічного і культурного життя Західної і Центральної Європи.

2. Гуманістичний характер філософії відродження.

3. Головні напрями та риси філософії епохи Відродження.

4. Геліоцентрична теорія М. Коперніка.

5. Пантеїстична філософія природи Джордано Бруно.

6. Нові концепції держави і права у філософії Відродження.

7. Значення філософії Відродження.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При підготовці першого питання необхідно звернути увагу, що:

• у соціально-економічному відношенні епоха Відродження визначається такими моментами:

• зародження капіталістичного способу виробництва;

• первісне нагромадження капіталу;

• у культурну житті епохи Відродження відбулося:

• звернення до античної культури і філософії;

• формування нової буржуазної культури, філософії, світогляду.

При вивченні другого питання доцільно підкреслити, що початок гуманістичного руху відносять до кінця ХІІІ – початку ХІV ст. Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Колюччо Салютаті, Леонардо Бруні, Джаноццо Манатті, Леон Батіста Альберті посідали позиції своєрідного антропологізму, який поряд з богом звеличує людну як творця світу культури, обожнює людну як суб’єкта творчої діяльності, зближуючи її з богом.

Одним з центральних моментів антропологізму перших гуманістів є ставлення до людської діяльності як діяльності принципово творчої. Така увагу до людської діяльності стимулює дослідницький пошук гуманістів у питаннях свободи волі в її ставленні до божественного провидіння.

Першим гуманістам властиві «платонівські», антиаристотелівські настрої, у першу чергу тут треба відзначити Миколу Кузанського, Марсіліо Фічіно.

Розкриваючи зміст третього питання треба звернути увагу на суть Відродження, яка полягає в утвердженні гуманізму: на перший план висувається яскрава, мужня постать людини-творця, енергійного діяча своєї епохи.

Для філософії епохи Відродження характерні такі періоди:

1. Перехідний період (друга половина ХІІІ – початок ХІV ст.).

2. Раннє (Італійське) Відродження, гуманізм (кінець ХІІІ – ХV ст.).

3. Пізнє (північне) Відродження (кінець ХV-ХVІ ст.).

Головні риси епохи:

• перехід від теоцентризму до антропоцентризму в розумінні світу;

• визнання творчої здатності людського розуму;

• прагнення до земного щастя;

• відкриття людської особистості в її цілісності;

• звернення уваги на внутрішню земну богоподібність людини і відмова від зовнішньої «інституальної істоти божої»;

• повернення людини до життєвої активності й утвердження її віри в себе;

• обґрунтування основних принципів протестантської етики з її сакралізацією праці та принципом «Хочеш жити – вмій працювати»;

• освоєння досягнень культури та оволодіння багатством древньої філософії.

Звертаючи увагу на четверте питання, необхідно підкреслити, що у поглядах на світобудову Миколи Коперніка (1473 – 1543) проявився справжній світоглядний переворот епохи Відродження.

Геліоцентрична теорія створена і обґрунтована М. Коперніком, повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії.

Аналізуючи п’яте питання необхідно звернути увагу на пантеїстичну філософію Джордано Бруно (1548 – 1600). Згідно з Дж. Бруно:

• природа є матеріальною, а матерія тлумачиться як «початок», що все породжує з власного лона;

• природа – всезагальна «одухотвореність» буття, «світова душа», «розлитий» у реальності Бог (Бог в усій природі);

• Всесвіт безкінечний та світи множинні;

• Всесвіт єдиний, безкінечний; він не породжується і не знищується, не може зменшуватися або збільшуватися.

При підготовці шостого питання доцільно звернути увагу на нові концепції держави і права у філософії Нікколо Макіавеллі (1469 – 15227), Томаса Мора (1478 – 1535 ), Томмазо Кампанелли (1568 – 1639).

Нікколо Макіавеллі (1469-1527):

• звертає увагу на проблему необхідності свободи волі. Серед різноманітних стимулів людської діяльності називає інтерес (провідні інтереси – збереження і примноження майна).

• обґрунтовував необхідність сильної монархічної влади, абсолютизму, хоча ідеальним устроєм вважав республіку як виразника народного суверенітету.

Ідеї утопічного соціалізму Томаса Мора (1478-1535) – твір «Утопія», Томазо Кампанелли (1568-1639) – твір «Місто Сонця»:

• переконані, що приватна власність спричиняє всі суспільні негаразди та злиденність абсолютної більшості народу

• сформулювали основні принципи майбутнього суспільства, що базується на розумних «природних» засадах: планове суспільне господарство; обов’язкова для всіх праця, результати якої розподіляються за потребами; всі дорослі члени суспільства беруть участь у політичному управлінні; всі діти мають право на безплатну освіту, яка має бути тісно пов’язана з трудовим вихованням та ін.

Розкриваючи сьоме питання необхідно підкреслити, що роздуми про людяність, створення умов життя, гідних людини, у епоху відродження набули конкретно-історичного і соціального контексту і виміру. У реальних умовах епохи це проявилось у створенні високих зразків художньої, літературної творчості, вимогах перебудови суспільства шляхом розвитку світської культури, науки, де все людське повинно бути підпорядковане людському розуму. Ідеї гуманізму мали значну історичну цінність у плані розвитку духовної культури, самосвідомості людини.