Основи теорії права

Галузь права - сукупність правових норм (приписів), інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета і методу правового регулювання з урахуванням принципів, завдань і цілей такого регулювання.

Джерела права – це:

1 - спосіб зовнішнього вияву правових норм, який засвідчує їх обов’язковість;

2 - спосіб юридичного виразу права, його організація в належну юридичну оболонку, розрізняють кілька видів джерел права.

Законність - правовий режим точного і неухильного виконання законів та інших нормативних актів всіма суб’єктами суспільних відносин як на стадії правотворчості, так і на стадії право реалізації.

Інкорпорація - вид систематизації нормативних актів, що полягає у зведенні їх у збірниках за певним критерієм без зміни змісту.

Інститут права - частина галузі права, яка складається із сукупності

правових норм, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини певного виду чи роду.

Кодифікація - вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає у їх змістовній переробці шляхом усунення розбіжностей і суперечностей та створенні зведеного нормативного акта.

Норма права - загальнообов’язкове, формально визначене правило поведінки людей, що має загальний характер, встановлюється чи санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин.

Об’єкти правовідносин - матеріальні та духовні цінності, дії, наслідки людської діяльності, процеси, стани, для досягнення або захисту яких суб’єкти права вступають у правові відносини.

Об’єктивне юридичне право - система всіх правових приписів, що установлені, охороняються, захищаються державою, мають загальнообов’язковий характер і є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки, існують незалежно від індивідуальної свідомості суб’єкта права .

Позитивна юридична відповідальність - добросовісне виконання своїх обов’язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей і окремою особою.

Правовий статус - юридично закріплене положення людини і громадянина в суспільстві, яке визначає межі можливої та зобов’язальної поведінки.

Правовідносини - особливий вид суспільних відносин, що виникають на підставі права, а їх учасники є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Правопорушення - суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта, за яке передбачається чинним законом юридична відповідальність.

Правопорядок - стан суспільного порядку, що склався в результаті реалізації правових норм.

Правотворчість - діяльність компетентних державних органів, посадових осіб, уповноважених громадських організацій, або всього народу, що полягає у створенні, зміні або скасуванні нормативно-правових актів.

Принципи права - закріплені в праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, закріплені в ньому закономірності суспільного життя.

Система законодавства - цілісна сукупність всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що являє собою зовнішній вираз системи права.

Система права - об’єктивно зумовлена внутрішня організація певного суспільства, яка полягає у єдності і погодженості всіх юридичних норм та диференціації їх за галузями, підгалузями та інститутами.

Систематизація нормативно-правових актів - діяльність компетентних органів або осіб, що полягає у впорядкуванні та вдосконаленні нормативних актів, приведенні їх до певної внутрішньої узгодженості.

Соціальні норми - загальні правила поведінки людей у суспільстві, що зумовлені об’єктивними закономірностями, є результатом свідомо-вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Структура права - внутрішня побудова, спосіб організації взаємообумовлених та взаємодіючих елементів.

Суб’єкти правовідносин - фізичні або юридичні особи, які на підставі юридичних норм можуть бути учасниками правових відносин, виступати носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Сутність права - головна ідея права, яка виражає його соціальне призначення та цілеспрямованість, що зумовлюється об’єктивними умовами життя суспільства і знаходить своє відбиття у змісті права.

Функції права - основні напрями його впливу на суспільні відносини.

Юридичне право - свобода і обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права.

Юридичне суб’єктивне право - певні можливості, міра свободи, що належить суб’єктові, який сам вирішує, використовувати чи не використовувати йому своє право.

Юридичні факти - конкретні життєві обставини, умови суспільного життя, передбачені правом, з настанням яких норма права пов’язує можливі правові наслідки.

ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Громадянство України - стійкий, необмежений в просторі правовий зв’язок особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов’язків в обсязі, передбаченому Конституцією і законами України.

Громадянське суспільство - поняття, що характеризує систему автономних щодо державної влади суспільних відносин у сфері соціально-економічного , духовного та культурного життя.

Державний лад - система основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими; конституційно-правовими-нормами.

Державний устрій - політико- теріторіальна організація державної влади, що характеризується статусом її територіальних одиниць, формою їх правових відносин між собою та з державою в цілому.

Джерелами науки конституційного права є:

1) праці вчених та зарубіжних вчених, які безпосередньо або опосередковано стосуються проблем, пов’язаних з предметом науки конституційного права;

2) правові акти - чинні і такі, що втратили чинність, які містять конституційно-правові норми.

Конституційна держава - держава, що характеризується, по-перше, обмеженістю (підпорядкованістю) державної влади правом і народним суверенітетом, по-друге, забезпеченням такої обмеженості відповідними гарантіями.

Конституційне право України - провідна галузь національного права України, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють основні відносини владарювання у суспільстві, встановлюючи при цьому належність публічної влади (державної влади та місцевого самоврядування), її організацію та гарантії основних прав і свобод людини і громадянина.

Конституційний лад - цілісна система основних політико-правових, економічних та соціальних відносин, які встановлюються та захищаються конституцією.

Конституційно-правова відповідальність - особливий вид юридичної відповідальності, що не має репресивного чи матеріального характеру, а передбачається конституційно-правовими нормами і поширюється лише на орган публічної влади та посадових осіб.

Конституційно-правова норма - загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання певних суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права.

Конституційно-правовий інститут - відносно відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин.

Конституційно-правові відносини - суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб’єкти яких наділяються взаємними правами і обов’язками згідно із приписом конституційно-правової норми.

Конституція - політико-правовий акт, в якому знайшли свій концентрований офіційний вираз та закріплення головні, базові принципи суспільного і державного устрою; приналежність державної влади, територіальний устрій, система і принципи механізму відтворення повновладдя народу.

Матеріальна конституція - складається з великої кількості писаних нормативних актів та конституційних звичаїв, наприклад, Конституція Великої Британії.

Обов’язок - об’єктивно обумовлена вимога держави до особи діяти чином, чітко визначеним у законі, або утримуватися від здійснення певних дій.

Права людини - це її соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид та міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних матеріальних та духовних потреб шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.

Правовий статус особи - юридично закріплене становище особи в державі і суспільстві - становить частину її суспільного статусу, стосується якості як людини і громадянина і характеризує зв’язки особи з державою та державно організованим суспільством.

Предмет галузі конституційного права- особливе коло суспільних відносин, які виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні.

Представницька демократія - здійснення влади через вільно обрані народом представницькі органи.

Принципи громадянства - вихідні положення, які визначають істотні риси відносин громадянства.

Принципи правового статусу людини і громадянина - вихідні начала, на основі яких визначається зміст і умови реалізації прав, свобод і обов’язків людини і громадянина.

Пряма (безпосередня) демократія - пряме здійснення влади народом у загальнодержавному або місцевому масштабах-вибори, референдум.

Суверенітет державний - властивість держави самостійно і незалежно від влади інших держав здійснювати свої функції всередині держави і у відносинах з іншими державами.

Суверенітет народний - повновладдя народу, тобто володіння народом, який є єдиним джерелом влади, політичними та соціально-економічними засобами для реальної участі у здійсненні державної влади та місцевого самоврядування, в управлінні державними та суспільними справами.

Суверенітет національний - повновладдя нації, її політична свобода, наявність можливості самостійно визначати спосіб свого національного життя, включаючи здатність самовизначатися й утворювати незалежну державу.

Фактична конституція - реальний стан суспільних відносин, які становлять предмет конституційного регулювання.

Форма правління - спосіб організації верховної влади в державі, який характеризується структурою, порядком формування, компетенцією вищих органів державної влади, встановленим порядком взаємовідносин між ними, ступенем участі населення у їх формуванні.

Формальна конституція – закон (або кілька законів), який приймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших законів.

Функції конституції - основні напрями її впливу на суспільні відносини, які обумовлені соціальним призначенням конституції.

Юридична конституція - система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації і функціонування органів публічної влади, встановлюють територіальний устрій держави.

Юридичні факти - конкретні життєві обставини, з якими конституційно-правові норми пов’язують виникнення, зміну чи припинення конституційно-правових відносин.