3.4. Закінчення провадження в справі без винесення рішення

Як правило, розгляд справи закінчується винесенням рішення. Однак при наявності визначених у законі підстав можливе закінчення провадження в справі без винесення рішення.

По характері підстав і процесуальних наслідків виділяються дві форми закінчення справи без винесення рішення: 1) припинення провадження в справі; 2) залишення заяви без розгляду.

Припинення провадження в справі — це закінчення розгляду справи без винесення рішення по-суті спору унаслідок виявлення обставин, при яких подальший розгляд спору в господарському суді є неможливим або безцільним.

Згідно ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження в справі, якщо:

1) суперечка не підлягає розглядові в господарських судах України. Мається на увазі непідвідомчість спору судові і помилкове порушення справи по позову організації, що не є юридичною особою, а виходить, що не володіє процесуальною правоздатністю;

2) відсутній предмет спору.

Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/ 612 від 23.08.94 р. «Про деякі питання практики застосування статей 80 і 81 АПК України» закріпили, що господарський суд припиняє провадження в справі в зв'язку з відсутністю предмета спору в таких випадках: 1) припинення існування предмета спору (наприклад, здійснення у встановленому порядку скасування акта, що заперечується,), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неурегульованих питань;

2) суперечка урегульована самими сторонами шляхом перерахунку боргу (передачі майна або усунення перешкод у користуванні їм) після звернення кредитора з позовом з умовою надання доказів такого врегулювання;

3) визнання претензії боржником;

4) мається рішення господарського суду або іншого органа, що у межах своєї компетенції вирішив господарську суперечку між тими ж сторонами, про той же предмет і по тим же підставам.

У даному пункті мова йде про тотожність позову. Якщо в судді є сумніву в тотожності позову на момент прийняття позовної заяви, то він приймає заяву і питання про тотожність вирішує в ході судового розгляду, приймаючи відповідне рішення;

5) заявник не прийняв мір досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законом, і можливість такого врегулювання втрачена.

Так називаний претензійний порядок позасудового врегулювання спору обмежений спеціальними термінами, тому її пропуск веде до втрати можливості реалізації обов'язкового попереднього порядку вирішення спору, а виходить, і до повної втрати права на судовий захист;

6) позивач відмовився від позову і відмова прийнята господарським судом.

Відмовлення позивача від позову не складає підстави до безумовного припинення провадження. Усе залежить від конкретних обставин. Суд приймає відмову позивача від позову лише тоді, коли така право розпорядча воля не суперечить законові, не порушує або права й охоронювані законом інтереси. У противному випадку припинення провадження в справі було б протиправним;

7) сторони уклали угоду про передачу даної спору на вирішення третейського суду;

8) підприємство або організація, що є сторонами, ліквідовані;

9) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Мирова угода — розпорядницька дія сторін по взаємному врегулюванню виниклого матеріально-правового спору на взаємоприйнятих умовах і припиненню порушеної судом справи. Судова мирова угода може бути укладено тільки між сторонами і не може бути зроблено іншими особами, що беруть участь у справі.

Можливість мирового врегулювання господарських суперечок — найважливіша передумова рівноважного стану господарських відносин. Зокрема, цей процесуальний інститут: а) сприяє економії часу, сил і коштів суду й учасників процесу. Такий процесуальний інститут виступає фактором гармонізації судового провадження; б) засновує вирішення спору на соціально-економічних (суспільно-виробничих) факторах, усебічно враховуючі інтереси сторін, а не тільки на формалізованих установленнях; в) усуває конфліктний стан господарських відносин, тому що сторони, що сперечаються, що мирно дозволили господарську суперечку, у більшій мірі, чим при вирішенні спору судом, схильні до продовження господарського співробітництва.

Згідно ст. 78 ГПК України, умови мирової угоди сторін викладаються в адресованій господарському судові письмовій заяві, що прилучається до справи. Ця заява підписується відповідно позивачем, відповідачем або обома сторонами. До затвердження мировоїугоди сторін господарський суд роз'ясняє сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи маються повноваження на здійснення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися тільки прав і обов'язків сторін щодо предмета позову.

Однак діючим господарським процесуальним законодавством сьогодні не повною мірою урегульовані такі питання, як порядок примирення сторін, мотивування відмовлення господарського суду затвердити мирову угоду, розмежування мирової угоди й інститутів визнання боргу або відмовлення від позову, істотні умови мирової угоди, категорія справ, по яких мирова угода не допускається, і ін.

Передбачений ст. 80 ГПК України перелік підстав припинення провадження в справі є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

У випадку припинення провадження в справі повторне звернення в господарський суд по суперечці між тими ж сторонами, про той же предмет і по тим же підставам не допускається.

Про припинення провадження в справі виноситься ухвала, у якій повинні бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення державного збору з бюджету, а також можуть бути вирішені питання про стягнення штрафів, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Ухвала про припинення провадження в справі може бути оскаржено.

Почате в господарському суді справа не може закінчитися винесенням рішення також і в тому випадку, коли при її розгляді виявиться недотримання порядку пред'явлення позову або порушення позивачем деяких обов'язків у процесі. У цих випадках позов залишається без розгляду.

Залишення заяви без розгляду — закінчення провадження в справі без винесення рішення, не позбавляє можливості повторного звернення в суд з тотожною заявою.

Господарський суд залишає позов без розгляду, якщо:

1) позовна заява підписана особою, що не має права її підписувати, або особою, посадове положення якого не зазначено;

2) у провадженні господарського суду або іншого органа, що діє в межах своєї компетенції, мається справа по господарській суперечці між тими ж сторонами, про той же предмет і по тим же підставам;

3) позивач не прийняв заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законом, і можливість такого врегулювання не втрачена;

4) позивач не звертався в установу банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона, відповідно до законодавства, повинна бути отримана через банк;

5) позивач без поважних причин не представив витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився за викликом у засідання господарського суду і його неявка перешкоджає вирішенню спору.

Застосування даного пункту можливо тільки при наступних умовах: 1) додаткові документи вважаються витребуваними, тільки коли про це зазначено у відповідному процесуальному документі; 2) витребувані документи або явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору; 3) позивач не представив витребувані документи або не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин;

6) громадянин відмовився від позову, поданого в його інтересах прокурором.

Таким чином, у числі підстав залишення позову без розгляду в господарському процесі чітко виділяються випадки, коли позов повинний бути залишений без розгляду, і випадки, коли це питання вирішується на розсуду суду.

З урахуванням обставин кожного конкретного випадку суд може і не залишати позов без розгляду, а відкласти слухання справи на певний строк. Але по яких би підставах не залишався позов без розгляду, господарський суд не висловлює при цьому свого судження по питанню про відсутність у сторін яких-небудь матеріальних прав або права на пред'явлення позову. Він лише констатує неможливість при даних умовах розглянути справу по-суті в початому провадженні. Обставини, що служать підставою для залишення позову без розгляду, — це завжди недоліки процесу. Відповідно до цього визначаються процесуальні наслідки застосування даного інституту: позивач вправі знову пред'явити позов у загальному порядку, якщо умови, що послужили підставою для залишення позову без розгляду, будуть усунуті (ст. 81 ГПК України). Залишення позову без розгляду свідчить про неправомірне виникнення процесу внаслідок допущених позивачем порушень. Тому пред'явлення позову, по якому провадження закінчилося без винесення рішення, не впливає на перебіг терміну давності позову. Сторони повертаються в допроцесуальне положення, і плин терміну давності позову продовжується.

Про залишення заяви без розгляду виноситься ухвала, у якій можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення державного збору з бюджету, а також про стягнення штрафів, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Ухвала про залишення позову без розгляду може бути оскаржено.