1 Сартр ж. П. Зкзистенциализм — зто гуманизм // Сумерки богов. — м., 1991. - с. 327.

- 187 -стійкі людські характеристики, належать до групи фактів вибору, що включають до свого складу водночас суб'єк­тивні й об'єктивні елементи¹.

Перші подано певним набором засобів якостей людя­ності, другі — ціннісними перевагами, від яких залежить остаточний вибір. Так, в основі визнання універсальності прав людини лежить ціннісна перевага сьогоднішнього ци­вілізованого людства, що полягає в звеличенні подібності між людьми і відхиленні розходжень як неістотних.

У цьому зв'язку концепція множинності людської при­роди перебуває у рамках здорового плюралізму. Вона орієнтує на толерантне ставлення до проявів людської своєрідності (як індивідуальної, так і культурної), але ця терпимість не безмежна, а обмежується ідеєю права. Тому що виходячи з визнання множинності людської природи ми повинні забезпечити повне виправдання людської від­мінності, однак лише тією мірою, у якій ця своєрідність не завдає нам шкоди.

Незважаючи на те, що "образ людини" залежить від нашого вибору, ми можемо вказати на спосіб дії, що дає можливість виділити людину з усіх інших живих істот. Та­ким способом дії є "належність". Як підкреслює Евандро Агацці, "кожна людська дія пов'язана з деякою "ідеаль­ною моделлю", того, "як належить бути"². Тому людина — це істота "належнісна", що постійно співвідносить свої дії з ідеальними зразками і тим самим спрямовується до цих зразків, трансцендуючи до них. Саме ціннісною орієнтова­ністю поведінка людини відрізняється від простої ціле­спрямованості поведінки тварин.

Оскільки ж сфера "належного" є особливістю власне людської дії, то і мораль, і право як найбільш розвинені нормативно-ціннісні системи, без яких людина не може бути людиною, виявляються характеристиками її способу буття. Трактування специфіки людського буття як буття істоти, що орієнтується на "належне", розкриває нові обрії перед правовою антропологією.

ЛаксДж. О шіюрализме человеческой природи // Вопросьі филосо­фии. - 1992. - № 10. - С. 106.

2

Агацци 9. Человек как предмет философии // Вопросьі филосо­фии. - 1989. - № 2. - С. 26.

- 188 -

Традиційно одним з основних завдань правової антро­пології є обгрунтування ідеї права як особливого норма­тивного порядку, виходячи з уявлень про сутність людини чи людську природу. Це передбачає відповідь на питання про те, чому сфера політичного в людському житті (що розуміється як громадянське, загальне з іншими людьми існування) обов'язково вимагає права і чому, завдяки яким модусам людського буття, таке правове оформлення даної сфери виявляється можливим. Тут потрібно виправдання того факту, що людей зв'язують відносини панування, у рамках яких вони підкоряються певним правилам і можуть бути примушені до їх виконання.

При цьому обгрунтування права, хоч і з різним ступе­нем переконливості, може здійснюватися з різних методо­логічних позицій. Прихильники деонтологічного підходу відмовляються від пошуків метафізичних, чи онтологічних, основ для ствердження моральних і правових суджень, вважаючи слідом за Д. Юмом, що будь-які спроби виводи­ти зміст моральних і правових норм із фактів людської природи є неспроможними. Критерій же істинності поло­жень у нормативній етиці й політичній теорії вони вба­чають у їх самоочевидності. Прихильники онтологічного підходу, навпаки, вважають, що справжня природно-пра­вова етика виводить моральні та правові норми з метафі­зично вихідного пізнання природи людини у світі.

Обидва підходи є певною мірою крайностями. Слід враховувати, що багато непорозумінь виникають через не­розрізнення двох моментів. По-перше, тієї очевидної істи­ни, що мораль і право безперечно засновані на людській природі; по-друге, того, що основні цінності та норми не можуть бути виведені безпосередньо з людської природи. Тому ми можемо лише констатувати зв'язок людської природи й етичних (морально-правових) норм, але не мо­жемо прямо виводити їх з людської природи. Спробою по­долати односторонність, що характерна для розглянутих позицій, є правова антропологія, заснована на парадигмі інтерсуб'єктивності, що формується у рамках політичної антропології¹.