1 Див.: Валицкий а. Нравственность и право в теориях русских либе-ралов// Вопросьі философии. — 1991. — № 8. — с. 28—29.

- 9.40 -

тер. Однак це приводило до заперечення цінності права в цілому. Представником цієї лінії був Лев Толстой. Нігіліс­тична лінія була також характерна для радикальної інте­лігенції й особливо для більшовиків. Російський правовий нігілізм був тим фактором, через який вони розглядали право у більш широкому філософському і культурному контексті, ніж це робили західні філософи права.

У творчості В. Соловйова та його послідовників у про­цес осмислення феномена права включалася релігійна фі­лософія, що знаходила в заповідях християнства обгрун­тування права і цінностей лібералізму. Однак цей процес не був однозначним. Релігійний універсалізм, з одного бо­ку, ускладнював засвоєння ідеї права, а з іншого — давав більш глибоке її обгрунтування і виправдання, адекватне національному характерові й світоглядові, заснованому на дусі православної цілісності і соборності, який протис­тоїть католицькому духові законності і протестантському духові надмірного індивідуалізму. Тому для Росії, як і для романтичної Німеччини, шлях предметного виправдання права лежить через екзистенціальні моделі особистості¹. Право розглядається як умова теоретичної і творчої само-реалізації особистості як найважливішої цінності. "Право, — вважав Микола Бердяєв, — має своїм джерелом не ту або іншу позитивну державу, а трансцендентну природу осо­бистості, людську волю². У вченнях російських лібераль­них філософів права (орієнтованих як на наукову, так і на релігійну філософію) тією або іншою мірою реалізується ця екзистенціально-романтична модель, що виражається у захисті творчої свободи особи, конкретної людської інди­відуальності, в обгрунтуванні суб'єктивних прав.

Таким чином, через релігійно-екзистенціональне ви­правдання права російською думкою був знайдений свій специфічний спосіб включення ідеї права у контекст ду­ховної культури (національного світогляду), що відкрив шлях для розвитку народної правосвідомості. Нагрома­джений нею досвід об'єднання цивілізаційно-універсаль-

Див.: Максимов С. І. Універсально-цивілізаційне та специфічно-культурне у правосвідомості // Грані. — 2000. — № 3 (2).

9

Власть и право: из истории русской правовой мьісли. — М., 1990. — С. 290.

16 — 2-2749

- 241 -ного і культурно-специфічного у правосвідомості має бути врахований як у нашій сьогоднішній боротьбі за право і правову культуру, так і при вирішенні інших насущних проблем.

Однією з таких проблем є Пошук шляхів, форм і засо­бів органічного поєднання і розвитку ідеї права й особли­востей національного світогляду українців. Як відправний пункт аналізу міри переплетіння українського національ­ного характеру й ідеї права може бути прийнята концеп­ція рис українського національного характеру Дмитра Чи-жевського¹.

Перша риса — "емоціоналізм" — означає перевагу емоційно-почуттєвого елемента над раціональним (пріори­тет "серця" над "головою"), що виявляється і в артистизмі української натури, і в емоційно наповненому ставленні до життя, і в ліричному сприйнятті зовнішнього світу. Оче­видно, що ця риса значною мірою ускладнює формування правосвідомості, оскільки праву ближче тембр логічних міркувань. Проте вона ж веде до акценту на "внутрішньо­му", до розвитку здатності до самообмеження, моральної автономії як "клітинки правосвідомості".

Друга риса — "індивідуалізм і прагнення до волі" — є вираженням вольового моменту. Але при зближенні волі з рівністю "воля до волі" веде не тільки до неприйняття дес­потизму (вимога обмежень влади є відмітною рисою пра­восвідомості), а й до негативного ставлення до твердої влади взагалі, що межує з анархізмом (це робить правосві­домість майже неможливою). Прагнення до індивідуальної волі найбільшою мірою відповідає ідеї права, тим більше, що з цією рисою пов'язується "почуття власної гідності і повага до чужої гідності". Таким чином, для української правосвідомості характерно визнання великої цінності суб'єктивного права, безпосередньо не пов'язаного з вла­дою. Прагнення віддалятися від влади існує як стійка тен­денція.

Третя риса — "неспокійність і рухливість" — слідом за Д. Чижевським може бути розглянута як похідний резуль­тат взаємодії (синтезу) перших двох: емоціоналізму, з його