§ 3. Універсально-цивілізаційне і специфічно-культурне у правосвідомості

Ідея права являє собою фундаментальну ціннісну ос­нову сучасної цивілізації. Однак світ не є культурним мо­нолітом, у ньому існує і взаємодіє безліч різних культур. Неминуче виникає питання: є ідеальні конструкції, з яких виведене право, єдині для всього людства чи вони зале­жать від особливостей того чи іншого культурного світу, тобто якою мірою універсальну ідею права реалізовано в рамках тієї чи іншої культури?

Для нас важливо усвідомити можливості й межі реалі­зації універсальної ідеї права в українській культурі у процесі модернізації суспільства і реформування правових систем на засадах волі та прав людини.

У розв'язанні проблеми співвідношення універсально-цивілізаційного і специфічно-культурного можна виділити дві основні орієнтації:

1) універсалістсько-ліберальну, яка стверджує, що ідея права універсальна, єдина для всіх культур (І. Кант, Дж. Роулз); у крайньому варіанті ця позиція приводить до поділу на цивілізовані народи, що освоїли цю ідею, і неци-

- 38-вшзовані народи, які відстають у своєму розвитку і цю ідею мають освоїти.

2) партикулярно-комунітаристську, що виходить з принципу множинності й різнорідності культур та праг­нення їх зберегти і захистити свою ідентичність і яка стверджує, що ідея права не універсальна і характерна ли­ше для західної культури, іншим же культурам вона не властива¹.

Друга концепція самобутності культур — саме акту­альна на даний час. Прихильники цієї концепції стверджу­ють, що кожна культура самодостатня. Треба дати жити всередині своєї культури і зробити усе заради збереження такої екології культури. Однак захист своєрідності вияв­ляється іноді відібранням прав на волю й інший світ. Уявляється, що ближче до істини помірковано-ліберальна позиція, яка, з одного боку, відстоює універсальність са­мої ідеї права, а з іншого — не забороняє необхідність об­ліку культурно-історичної специфіки, проте відносить цю специфіку не до місця ідеї права, а до проблеми її обгрун­тування. Право має єдиний раціональний фундамент, ос­кільки своєю суттю і підставою має волю.

Для функціонування у рамках певної культури право зобов'язане бути визнане, як таке, що має в ній значення і цінність, тобто виправдане. На цей процес впливають спе­цифічні риси національного характеру ("дух народу"), сис­тема цінностей ("національна ідея"), а також пов'язані з ними особливості філософського світогляду.

Доля ідеї права в українській культурі не була прос­тою. З одного боку, в історії соціально-філософської і по­літичної думки ми виявляємо деякий інтерес до теми пра­ва, насамперед у формі обгрунтування права українського народу на політичну, економічну, культурну незалежність, з іншого — в ній немає послідовної систематичної розроб­ки цієї теми, особливо в аспекті прав окремої особистості, принаймні, порівняно з західноєвропейською культурою вона представлена недостатньо. Чи обумовлена така си­туація лише особливостями історичної долі українського народу і за певного рівня розвитку власної державності