1 Бахтин м. М. Зстетика словесного творчества. — м, 1986. — с. 120.

- 01.4 . як самодостатні, замкнуті у собі. Людська свідомість, особливо в її ціннісних (духовно-практичних) формах, ми­нає існуюче, спрямовуючись до майбутнього, до зміни, вдосконалення дійсності.

Таким чином, правові цінності похідні від поняття осо­бистості. Вони становлять образ права у взаємозалежному і взаємодоповнюючому полярному моментах. У сучасному цивілізованому суспільстві право являє собою не тільки інструментальну цінність — цінність "інструмента" і "засо­бу" розв'язання різних соціальних суперечностей у різних сферах суспільства, воно також емансипує, розвиває засіб і силу особистості, що виступає як власна цінність права. Правові цінності за своїм характером є деонтичними, що служать для створення, відтворення та зміцнення соціаль­ного порядку і дисципліни з метою гармонізації інтересів різних соціальних груп людей. Право у життєдіяльності суспільства і людини виступає і як основа його самотво-рення в історії, і як форма реалізації творчості людини, і як гарантія свободи й відмежування від варварства та несправедливості. Аналіз природи ієрархії правових цін­ностей, а також виявлення цінності права, дає можливість перейти до обгрунтування ідеї права як ідеї волі і до роз­гляду права як форми волЬ

§ 2. Свобода як цінність. Право як форма свободи

Тривала історія досліджень, присвячених свободі і по­неволенню, праву як свободі, знає безліч підходів до роз­в'язання цієї проблеми. Свобода при всій своїй удаваній простоті й легкості сприйняття — предмет складний для розуміння, тим більше для втілення у формах, нормах, ін­ститутах, процедурах і відносинах людей.

Ідея свободи, за відомою думкою філософів (ПІ. Мон-теск'є, Г. Гегеля, М. Бердяєва), багатозначна, вона поро­джує сплетіння безлічі непорозумінь. Тому спочатку по­трібно обумовити, в якому розумінні можна вживати це слово, починаючи від найпростіших і доступних для піз­нання значень.

По-перше, насамперед слід відокремити "юридичну" свободу від "фактичної" свободи.

01 А _

Правова свобода — це дозвіл робити певні дії, не пік-луючись про те, чи відповідає цей дозвіл діяти реальній можливості, тобто юридичне визначення залишається формальним, абстрагуючись від реальних умов її здійснен­ня. Фактична свобода зводиться до можливості робити й обирати те, що хочеш. Це визначення має на увазі необхід­ність розгляду засобів, необхідних для реалізації свободи і, зокрема, волю користування нашим тілом і речами, що перебувають у нашій владі. Звичайно вважають, що якщо у людини є свобода вибору, то свободою називається, по-перше, сам факт вибору, і, по-друге, непередбачуваність того, що саме вона вибере. І чим більший вибір вона має, тим більше свободи. Але філософи говорять щось зовсім інше, більш правильне.

Російський філософ Микола Бердяєв писав: "Визначен­ня свободи як вибору є ще й формальне визначення свобо­ди. Це лише один з моментів свободи. Дійсна свобода ви­являється не тоді, коли людина повинна вибирати, а тоді, коли вона зробила вибір. Звідси ми приходимо до нового визначення свободи, свободи реальної. Свобода є внутріш­ньою, творчою енергією людини. Через неї людина може творити зовсім нові форми життя, нове життя суспільства і світу. Але було б помилкою при цьому розуміти свободу як внутрішню причинність. Свобода знаходиться поза при­чинними відносинами, тобто свобода не припускає при­чинних пояснень, тому що сама є причиною"¹.

Таким чином, у структуру свободи особи входить вибір як момент і елемент, поряд з "внутрішньою свободою" і свободою, що включає у себе два основні компоненти: по­чуттєвий і раціональний. Однак сама ситуація вибору — це не свобода, а лише передумова вільної дії. По-друге, необ­хідно враховувати умовний характер відмінності "внутріш­ньої" свободи від "зовнішньої". Внутрішня свобода — це не схована, не підпільна свобода (ні в соціальному розу­мінні, ні у значенні щиросердечного підпілля). Вона реаль­но існує у розумінні звільнення людини усередині себе від оков власних упереджень, уявлень та образів.