Індивідуальне завдання 3.

МЕТА ЗАВДАННЯ: засвоїти основні поняття теми "кадри та продуктивність праці" та методи розрахунку чисельності персоналу підприємства, трудомісткості продукції, продуктивності праці.

ЗАВДАННЯ: На підприємстві виготовляються три види виробів: А, Б, В. Трудомісткість виготовлення виробу А - t_А год., виробу Б - t_Б год./од., виробу В - t_В год./од. За місяць може бути виготовлено виробів А - n_A од., Б - n_Б од., В - n_В од. Ринкова цина складає відповідно Ц_А грн., Ц_Б грн., Ц_В грн. До фонду оплати праці спрямовується Х % виручки (таблиця 4.2).

Таблиця 4.2 – Початкові дані для розв'язання індивідуального завдання

Варіант	Показники
	tА	tБ	tВ	nA	nБ	nВ	ЦА	ЦБ	ЦВ	Х
1,11,21	6	8	10	100	120	80	90	70	100	48
2,12,22	6	5	12	50	100	200	100	150	80	35
3,13,23	6	5	4	150	100	130	60	80	50	30
4,14,24	6	8	5	120	100	80	60	10	70	45
5,15,25	8	10	15	90	120	150	70	90	100	40
6,16,26	4	5	7	70	60	90	120	80	90	45
7,17,27	5	7	12	120	200	150	30	75	45	50
8,18,28	4	8	6	50	90	120	100	130	150	50
9,19,29	8	10	15	100	80	150	50	100	90	48
10,20,30	5	7	4	150	200	120	60	80	50	50

Необхідно розрахувати чисельність робітників, фонд оплати праці, середню заробітну працю, продуктивність праці. Яким чином підприємство може покращити результати господарювання (виручку від реалізації, продуктивність праці, середню заробітну плату) за умов, що потреба у продукції необмежена, а чисельність персоналу і трудомісткість продукції незмінні.

У місяці 22 робочих зміни, що тривають по 8 годин.

Методичні вказівки до виконання завдання 3.

1. Визначається загальна трудомісткість виробничої програми, Т, год.

(4.4),

де ti – трудомісткість виготовлення і-го виробу, год/од.,

ni – виробнича програма і-го виробу, од.

2. Розраховується необхідна чисельність робітників, Ч, чол.:

(4.5),

де Fеф – ефективний фонд праці робітників (кількість робочих днів у місяці приймаємо рівним 22, тривалість зміни – 8 годинам), год.

3. Виручка від реалізації:

(4.6),

де Ці – ціна і-го виробу, грн./од.

4. Фонд оплати праці визначається у відсотках до виручки від реалізації.

5. Середня заробітна плата визначається як відношення фонду оплати праці до чисельності працівників підприємства.

6. Продуктивність праці визначається як відношення виручки від реалізації та чисельності працівників підприємства.

Тема 5. Собівартість продукції

Витрати та собівартість продукції. Класифікація витрат. Сукупні витрати та собівартість продукції (послуг). Собівартість окремих виробів.

Метою цього розділу є поглиблене ознайомлення студентів із змістом поняття витрати, собівартість, надання їм рекомендацій, щодо практичної частини цього розділу. А саме: складання кошторису та калькулювання.

Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним та принциповим є їх поділ на інвестиції (постійні витрати) та поточні (операційні витрати). Витрати мають натуральну та грошову форми.

Поточні витрати бувають циклічними та безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробників, інструмент та ін.), другі існують постійно й незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та збут продукції. Собівартість є одним із важливіших показників ефективності виробництва.

У собівартість продукції включають витрати на:

• дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;

• підготовку й освоєння нової продукції;

• виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу;

• обслуговування виробничого процесу та управління ним;

• збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т. п.);

• розвідку, використання й охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);

• набір і підготовку кадрів;

• поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Але існує багато нюансів, щодо розрахунку собівартості продукції. Так, наприклад, непродуктивні витрати, пов'язані з виробничою діяльністю (витрати від браку, недостач і псуванню матеріалу, від простоїв тощо), у межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а витрат від порушення вимог (умов) договорів з іншими підприємствами та організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Загальні витрати -- витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їхня сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції – обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

За ступенем однорідності витрати поділяють на елементні та комплексні.

Елементні витрати – однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці,відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування тощо.

Комплексні витрати – різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління. Це витрати на утримання й експлуатацію устаткування, загальновиробничі і загальногосподарські витрати, утрати від браку та ін.

За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі.

Прямі витрати – безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Якщо виготовляється один вид продукції, то усі витрати є прямими.

Непрямі витрати – не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції, бо вони зв'язані не з виготовленням конкретного виробу, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо

На підставі зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні.

Постійні витрати – є функцією часу, а не обсягу продукції. Їхня загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції (зрозуміло, у певних межах). до постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до них ще відносять витрати, які змінюються в залежності від обсягів виробництва, але не істотно (умовно-постійні витрати).

Змінні витрати – витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу їх можна поділити на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні витрати – змінюються пропорційно обсягу виробництва. До них належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників.

Непропорційні витрати – поділяються на прогресуючі та дегресуючі.

Прогресуючі витрати зростають у більшій мірі, ніж пропорційні витрати. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це витрати на відрядно-прогресивну систему оплати праці, додаткові рекламні та торгові витрати тощо.

Дегресуючі витрати – зростають меншій мірі, ніж пропорційні витрати. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, на ремонт, на інструменти тощо.

Сукупні витрати підприємства виражаються наступними показниками: кошторис виробництва, собівартість валової, товарної та реалізованої продукції.

Кошторис виробництва – витрати підприємства, зв'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції у цьому періоді чи ні. Кошторис складають за наступними економічними елементами:

• матеріальні витрати;

• заробітна плата;

• відрахування на соціальні потреби;

• амортизація основних фондів і нематеріальних активів;

• інші витрати.

Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на:

• сировину й основні матеріали, які є матеріальною субстанцією продукції;

• вироби, що їх треба купити для укомплектування продукції (двигуни прилади тощо);

• покупні напівфабрикати;

• виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, необхідні для виготовлення продукції;

• допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі (кріпильні деталі, фарби, інструмент і т.п.) або потрібні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування та ін.), на господарські потреби (утримування будівель, канцелярські товари тощо);

• паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пар, гас тощо). Витрати на власне виробництво енергії включаються в кошторис за окремими елементами;

• пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за деревину та ін.).

З вартості матеріалів віднімають вартість відходів за ціною використання чи продажу.

Заробітна плата – включає всі форми оплати праці штатного та позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються із прибутку або з інших джерел спеціального призначення.

Відрахування на соціальні потреби – містять відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний фонд та інші подібні заходи.

Амортизація основних фондів – обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних активів здійснюється за рівномірно-лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів у межах до 10 років.

Інші витрати – оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів та ін.

Приклад складання кошторису виробництва наведений у таблиці 5.1.

Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Синтетичний ґрунтується на кошторисі виробництва. Від перших п'яти статей кошторису (таблиця 4.1) віднімається сьома стаття (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються із прибутку, позавиробничі витрати, відшкодування витрат від браку). Далі отримане значення коригується на восьму та дев'яту статті. Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків НЗВ за собівартістю одержуємо виробничу собівартість товарної продукції.

Інший спосіб полягає в підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів:

, (5.1)

де – собівартість товарної продукції,

–собівартість одиниці i-ої продукції (послуги),

–виробництво і-ої продукції (послуг) у натуральному вимірі.

Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції, який використовується як допоміжний. Це факторний метод. Згідно з ним:

, (5.2)

де –собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду (розрахункова собівартість),

m – кількість факторів впливу на собівартість продукції у плановому періоді;

–зміна собівартості в плановому (прогнозному) періоді під впливом j-го фактора.

Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу:

, (5.3)

де – витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу,

–обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді.

Також слід урахувати такий фактор, як відносна зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді ():

, (5.4)

де – абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді,

–зміна у плановому періоді відповідно умовно-постійних витрат та обсягу виробництва, %.

Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції.

Калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів.

Найбільш поширеними методами калькулювання: калькулювання за повними та неповними витратами.

Калькулювання за повними витратами – усі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Цей метод є традиційним для вітчизняних підприємств.

Метод калькулювання за неповними витратами – частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Наприклад, "direct-cost", коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі – на певний період.

Орієнтовно номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств є такою:

1. Сировина та матеріали (включаючи транспортно-заготівельні витрати. Ці витрати можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі витратних норм і цін. З вартості сировини та матеріалів віднімають вартість відходів за ціною їх можливого використання).

2. Енергія технологічна (витрати на енергію, яка безпосередньо використовується в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці: плавлення, нагрівання, зварювання, сушіння і т.п. Обчислюється за нормами витрат та тарифами на енергію).

3. Основна заробітна плата виробників (витрати на оплату праці робітників безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції.).

4. Додаткова заробітна плат виробників (оплата відпусток, часу виконання державних обов'язків, доплати за виконання додаткових функцій та ін. Обчислюється у відсотках до основної зарплати).

5. Відрахування на соціальні потреби виробників (розраховується у відсотках до суми попередніх двох статей).

6. Утримання та експлуатація машин та устаткування (амортизаційні відрахування стосовно машин та устаткування, котрі належать до основних фондів, витрати на електроенергію, пальне для приведення їх у дію, технологічний інструмент, ремонт, оплата праці та соціальні відрахування робітників, які обслуговують машини: наладчики, електрики, слюсарі тощо. На ці витати складається кошторис для кожного цеху на рік (квартал). Існує декілька способів відношення цих витрат на собівартість окремого виробу.

Найбільш поширеним на наших підприємствах є розподіл цих витрат пропорційно основній зарплаті виробничників:

, (5.5)

де – витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування на одиницю продукції, грн.,

– основна заробітна плата робітників на одиницю продукції, грн.,

–основна заробітна плата робітників (по цеху, виробництву), грн.,

–витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування, грн.

Інший спосіб полягає у обчисленні витрат залежно від часу обробки виробу та нормативних витрат на одиницю часу:

, (5.6)

де m – кількість машин, на яких обробляється виріб,

–витрати на утримання та експлуатацію і-ої машини за одну годину, грн.,

–тривалість обробки на і-й машині, годин).

7. Загальновиробничі витрати (витрати на управління, виробниче й господарське обслуговування в межах цеху. Це витрати на зарплату з відрахуваннями на соцстрах працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їхнє утримання, ремонт, на охорону праці та ін.).

8. Загальногосподарські витрати (ті ж самі види витрат, що і в пункті сім, але на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають витрати на набір та підготовку кадрів, відрядження, обов'язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення повітря тощо), виплату відсотків за кредити та ін.

Розподіл загальновиробничіх та загальногосподарських витрат здійснюється здебільшого однаково: пропорційно основній зарплаті виробників).

9. Підготовка та освоєння виробництва (витрати на освоєння нових підприємств, виробництв, цехів, агрегатів (пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їхнього відшкодування).

10. Позавиробничі витрати (витрати на маркетинг: витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції. Деякі з цих витрат є прямими: витрати на тару, пакування, рекламу, транспортування в певний район ринку. Непрямі ж витрати (на аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків тощо) розподіляються між виробами пропорційно їхній виробничій собівартості).

Сума перших семи статей становить цехову, дев'яти – виробничу і всіх статей – повну собівартість.

В зарубіжній практиці прийнято здійснювати калькулювання тільки за змінними витратами. Сумарні постійні витрати розподіляються між виробленою продукцією за наступними принципами: пропорційно кількості виробленої продукції, пропорційно виручці від реалізації продукції та пропорційно змінним витратам.

Приклад розв'язання типового завдання з теми 5.

Приклад складання кошторису виробництва

Таблиця 5.1 Кошторис виробництва

Елементи витрат	Сума, тис. грн.
	звіт за минулий рік	план на наступний рік
1	2	3
1. Матеріальні витрати	5210	5400
2. заробітна плата	2050	2300
3. Відрахування на соціальні потреби	890	1000
4. Амортизація основних фондів і нематеріальних активів	800	800
5. Інші витрати	450	500
6. Витрати на виробництво – усього	9400	10000
7. Витрати, які не включаються у виробничу собівартість продукції	-400	-450
8. Зміна залишків витрат майбутніх періодів (приріст віднімається, зменшення додається)	-	+300

Продовження таблиці 5.1

1	2	3
9. Зміна залишків резерву майбутніх платежів (приріст додається, зменшення віднімається)	+10	-
10. Собівартість валової продукції	9010	9250
11. Зміна залишків незавершеного виробництва (приріст віднімається, зменшення додається)	+50	-200
12. Виробнича собівартість товарної продукції	8960	9450
13. Позавиробничі (комерційні) витрати	340	350
14. Повна собівартість товарної продукції	9300	9800

Завдання.

1. За звітний період витрати металургійного заводу на товарну продукцію склали 22000 тис. грн. На поточний рік витрати заплановано у розмірі 20000 тис. грн. Товарна продукція в діючих оптових цінах склала 23000 тис. грн., заплановано – 21000 тис. грн. Визначити заплановане зниження собівартості на одну гривню товарної продукції.

2. У звітному році собівартість товарної продукції металургійного заводу склала 450 млн. грн. Це визначило витрати на 1 грн. товарної продукції у розмірі 90 копійок. У плановому році витрати на 1 грн. товарної продукції заплановані у розмірі 85 копійок, при цьому обсяг виробництва зростає на 10 %. Якою буде собівартість товарної продукції планового року?

3. Собівартість товарної продукції за звітний період склала 2500 тис. грн. А за середньорічною собівартістю минулого року – 2700 тис. грн. Заготівельні ціни за матеріали після складання плану знижено у порівнянні з минулим роком на 8,5 %. Загальна сума витрат на матеріали у звітному періоді 1120 тис. грн. Розрахувати на скільки відсотків зменшилась собівартість товарної продукції у порівнянні із собівартістю минулого року (без урахування матеріальних витрат).

4. У другому кварталі року було змінено обсяг реалізації та виробництва продукції при цьому витрати на сировину та матеріали зросли у відношенні до першого кварталу на 40 %. Інші складові питомих змінних витрат залишились незмінними. Питомі сукупні витрати зросли на 22800 грн. Загальна сума постійних витрат не змінилася. У першому кварталі питомі сукупні витрати дорівнювали 98200 грн., питомі постійні витрати – 30200 грн. Частка витрат на сировину та матеріали у першому кварталі склала 70 % від частки змінних витрат. Визначити на скільки відсотків було змінено обсяг виробництва.

5^*. Визначити середньогалузеву собівартість та середні витрати на одну гривню товарної продукції, якщо до галузі входять п’ять підприємств (таблиця 5.2).

Таблиця 5.2 Початкові дані для розв'язання завдання

Показники	Підприємства
	1	2	3	4	5
Повна собівартість виробу, грн.	75	75	70	70	75
Оптова ціна виробу, грн.	90	90	90	90	90
Річний випуск, шт.	400	430	425	370	400

6^*. Визначити суму умовно-постійних витрат, її питому вагу у собівартості, питому вагу у товарній продукції поточного періоду та зниження собівартості товарної продукції за рахунок відносної економії на умовно-постійних витратах при збільшенні обсягів виробництва у плановому періоді.

Обсяг товарної продукції у поточному періоді – 80 тис. грн., собівартість – 75,0 тис. грн. Темп зростання товарної продукції – 5 %, а також дані таблиці 5.3.

Таблиця 5.3 Початкові дані для розв'язання завдання

Показники	Елементи витрат
	Допоміжні матеріали	Паливо	Електро- енергія	Заробітна платня	Інші
Собівартість товарної продукції поточного періоду, грн.	1900	1460	1788	17382	3790
Питома вага умовно-постійних витрат, %	25	14	9	28	40

7^*. Визначити відсоток зниження витрат на 1 гривню товарної продукції на плановий період за рахунок зниження технологічного браку (на основі даних таблиці 5.4).

Таблиця 5.4 Початкові дані для розв'язання завдання

Показники	Вироби
	1	2	3
1. Повна собівартість виробів по звіту, грн.	25	35	80
2. Питома вага витрат на браковані вироби за повною собівартістю за звітом, %	5	10	5
3. Завдання на зниження витрат на технологічний брак, %	30	35	40
4. Оптова ціна виробу, тис. грн.	30	40	85
5. Обсяг випуску на плановий період, шт.	5000	15000	12000

8. Визначити повну собівартість виробу (деталі) до і після введення заходів, що спрямовані на зниження її маси й трудомісткості виготовлення (таблиця 5.5).

Таблиця 5.5 Початкові дані для складання калькуляції продукції

Показники	До впровадження заходів	Після впровадження заходів
Маса виробу, кг./дет.	10,0	9,0
Зворотні відходи, кг./дет.	1,5	1,0
Ціна матеріалу, грн./дет.	120,0
Ціна зворотних відходів, грн./дет.	4,0
Норма штучно-калькуляційного часу, год./дет.	3,8	3,2
Тарифна ставка, грн./дет.	0,75
Додаткова ЗП, %	10,0
Відрахування на соцстрах, %	?
ВУЕО, грн./ год.	46,0
Технологічна собівартість, грн./ дет.	?	?
Загальновиробничі витрати, % від ОЗП	300
Цехова собівартість, грн./ дет.	?	?
Загальногосподарські витрати, % від ОЗП	90
Виробнича собівартість, грн./ дет.	?	?
Позавиробничі витрати, %	2,0
Повна собівартість, грн./ дет.	?	?

9^*. Підприємство виробляє та реалізує чотири види продукції. Товар А у обсязі 30000 од. за ціною 40 грн. за од. Товар Б – 40000 од. (ціна 50 грн./од.), В – 80000 од. (ціна 30 грн./од.) та товар Г – 35000 од. (ціна 70 грн./од.).

Постійні витрати підприємства склали 3440 тис. грн.

У таблиці 5.6 показано структуру змінних витрат.

Таблиця 5.6 Структура змінних витрат

Показники	Товар
	А	Б	В	Г
Сировина та матеріали, грн./од.	12	18	8	20
Заробітна плата, грн./од.	4	6	5	10
Змінні виробничі витрати, грн./од.	2	3	1	4
Змінні реалізаційні витрати, грн./од.	2	2	2	2

Розподілити постійні витрати пропорційно кількості виробленої продукції, виручці від реалізації продукції та змінним витратам.