47. Міжнародна торгівля: модель “технологічного розриву”.

Практично всі теорії, які розглядають технологію як фактор виробництва, пояснюють за допомогою відмінності в забезпеченості технологією міжнародну торгівлю товарами, які вироблені на її основі, чи міжнародну торгівлю цією технологією у виді патентів, ліцензій, ноу-хау, які також є специфічними товарами. Теорії абсолютних і порівняльних переваг припускали відмінність у технології виробництва товарів між країнами, що призводило до різних рівнів продуктивності праці і слугувало основою торгівлі.

Теорія співвідношення факторів виробництва виходила з того, що товари виробляються в різних країнах за допомогою однакової технології. Якщо технологію розглядати як один з факторів виробництва, то більш наближене до дійсності припущення про те, що країни використовують відмінну технологію для виробництва товарів, якими вони торгують, може також вписатися в класичну теорію співвідношення факторів виробництва.

Однак питання про те як зміна технології з плином часу впливає на міжнародну торгівлю, залишається відкритим.

Відповіддю на це питання стала група моделей динамічних технологічних відмінностей між країнами, за допомогою яких пояснюється якщо не вся між. торгівля, то хоча б її частина, пов’язана з торгівлею новими технологічно ємними товарами. У 1961р. американський економіст Майкл Познер розробив модель технологічного розриву, який є причиною міжнародної торгівлі. За цією моделлю розробка нової технології чи нового технологічного процесу, дає країнам тимчасову монополію у виробництві та експорті основаного на ній товару. Країна, яка перша створила нову технологію і почала виробляти на її основі товари, стає експортером цих товарів і технології, яка міститься в них, в інші країни, навіть якщо у цієї країни нема відносної переваги перед іншими країнами по іншим факторам виробництва. По мірі того, як товари , які вироблені за допомогою нової технології, розповсюджуються по світу, країна-винахідник втрачає монополію на володіння нею, оскільки технічний прогрес в ін. країнах також не стоїть на місці.

Модель “технологічного розриву” пов'язує торгівлю між країнами із існуванням відмінностей у рівнях їхнього технологічного розвитку. Згідно з цією теорією саме прогресивні технології дають країні переваги у боротьбі за експорті ринки. У розвиток цієї теорії М. Познер включив концепцію імітаційного лага, що складається з лага попиту і лага реагування. Лаг попиту являє собою час, необхідний для розвитку попиту на новий експортний продукт. Лаг реагування пов’язаний із часом, який необхідний виробникам країни-імпортера для реагування на конкуренцію із-за кордону, розпочавши місцеве виробництво. Різниця між цими 2-ма лагами і обумовлює міжнародну торгівлю (експорт в іншу країну можливий, коли лаг попиту коротший від лага реагування). Технолог. розрив можна подолати через копіювання нововведень, але “потік” нововведень, як правило, забезпечує умови стабільної технолог. переваги і відповідної спеціалізації країни.

48. Міжнародна торгівля: парадокс Леонтьєва.

Результати емпіричних тестів як підтверджували, так і спростовували теорію Хекшера-Оліна. Найбільш відоме дослідження, що не підтвердило висновки Хекшера-Оліна-Семюельсона, було виконане в 1953 році американським вченим Василем Леонтьєвим.

Він шляхом декількох емпіричних тестів довів, що умови теорії Хекшера-Оліна на практиці не додержувалися. Після Другої світової війни США вважались однією з найбагатших і капіталонасичених країн з відносно високим рівнем оплати праці, тому згідно теореми вони повинні були експортувати капіталомісткі товари. Щоб перевірити цю гіпотезу, Леонтьєв підрахував, скільки необхідно капіталу і робочої сили, щоб випустити товари для експорту вартістю 1 млн. доларів і товари також вартістю 1 млн. доларів, які прямо конкурують з імпортними товарами. Для кожної галузі промисловості він розрахував витрати капіталу і праці на одиницю товару, причому не обмежився тільки готовою продукцією, але й дав розрахунки для проміжної продукції. Потім, використавши структуру експорту США в 1947 році, він вирахував співвідношення затрат капіталу і праці, необхідне для виробництва експортних товарів на 1 млн. доларів. За структурою імпорту США за той же рік, з якої він виключив товари, що не вироблялись в країні, Леонтьєв визначив співвідношення капіталу і праці, необхідне для виробництва американських товарів, які могли б прямо заміщувати імпортні.

Фактично він порівняв співвідношення капіталу і праці, необхідне для виробництва одиниці американського імпорту , з співвідношенням капіталу і праці, необхідних для виробництва одиниці американського експорту. Згідно цього співвідношення, що отримало назву “статистики Леонтьєва”, країна може вважатися капіталонасиченою, якщо; і країна може вважатися праценасиченою, якщо.

Леонтьєв очікував, що у відповідності з теорією Хекшера-Оліна розрахунки покажуть, що експортні американські товари потребують більше капіталу на одного зайнятого, ніж американські товари, що прямо заміщують імпорт. Результат, однак, виявився прямо протилежним: капіталомісткість американського імпорту на 30% переважала експорт, що означало, що США зовсім не є капіталонасиченою країною, а, навпаки, праценасиченою, що ніяк не вписувалось в існуючі уявлення.

Парадокс Леонтьєва – теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна не підтверджується на практиці: праценасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді як каіталонасичені – трудомістку.

Проти парадоксу Леонтьєва приводилися ряд аргументів:

• Необхідно ділити робочу силу на кваліфіковану і некваліфіковану і розраховувати питомі затрати на виробництво експортних товарів кожної з груп окремо. Тому США експортують продукти кваліфікованої праці, яку, враховуючи затрати на її підготовку та навчання, можна розглядати як капітал.

• США імпортують велику кількість сировини, добування якої потребує великих затрат капіталу. Тому, якщо експортні товари потребують великої кількості капіталомісткої сировини, що робить американський експорт капіталомістким.

• Тест Леонтьєва не враховував факту існування американського імпортного тарифу, який створювався для того, щоб захистити від іноземної конкуренції трудомісткі галузі американської промисловості, заважаючи тим самим імпорту трудомістких товарів.

• Смаки та уподобання американців традиційно спрямовані на капіталомістку технологічну продукцію, яку вони і купують закордоном, не дивлячись на те, що країна і сама добре забезпечена капіталом.

• Реверс факторів виробництва: один і той же товар може бути трудомістким в праценасиченій країні і капіталомістким в капіталонасиченій, що може відбуватися в умовах високої еластичності взаємозаміщуючих факторів виробництва.