Зарубіжна література (3 курс) / зарубіжка / Любов під в'язами

Дія відбувається в Новій Англії на фермі Эффраима Кеботу в 1850 р.

Навесні старий Кебот несподівано кудись від'їжджає, залишивши ферму на синів — старших, Сімеона і Пітера (ним під сорок), і Эбина, народженого в другому шлюбі (йому близько двадцяти п'яти). Кебот — грубий сувора людина, сини бояться і таємно ненавидять його, особливо Эбин, який не може пробачити батьку, що той винищив його улюблену матір, навантажуючи непосильною роботою.

Батько відсутній два місяці. Бродячий проповідник, що прийшов в сусіднє з фермою село приносить звістку: старий Кебот знову одружився. З чуток, нова дружина молода і гарна собою. Звістка спонукає Сімеона і Пітера, що давно марять каліфорнійським золотом, піти з будинку. Эбин дає їм на дорогу грошей за умови, що вони підпишуть документ, в якому відречуться від прав на ферму.

Ферма спочатку належала покійній матері Эбина, і той завжди думав про неї як про свою — в перспективі. Тепер з появою у будинку молодої дружини виникає загроза, що усе дістанеться їй. Абби Пэтнем — миловидна, повна сил тридцятип'ятирічна жінка, особа її видає пристрасність і чуттєвість натури, а також упертість. Вона в захваті від того, що стала хазяйкою землі і будинку. Абби із захватом вимовляє «моє», кажучи про усе це. На неї справляють велике враження краса і молодість Эбина, вона пропонує молодій людині дружбу, обіцяє налагодити його стосунки з батьком, говорить, що може зрозуміти його почуття: на місці Эбина вона теж насторожено зустріла б нову людину. Їй припало в житті нелегко: осиротівши, вона повинна була працювати на чужих людей. Вийшла заміж, але чоловік виявився алкоголіком, а дитина померла. Коли помер і чоловік, Абби навіть зраділа, думаючи, що знову набула свободи, але незабаром зрозуміла, що вільна тільки гнути спину чужих будинках. Пропозиція Кеботу здалася їй дивовижним порятунком — тепер вона може працювати хоч би у власному будинку.

Пройшли два місяці. Эбин по вуха закоханий в Абби, його тяжко тягне до неї, але він бореться з почуттям, грубить мачусі, ображає її. Абби не ображається: вона здогадується, яка битва розгортається в серці молодої людини. Ти опираєшся природі, говорить вона йому, але та бере своє, «примушує тебе, як ці дерева, як ці в'язи, прагнути до кого-небудь».

Любов в душі Эбина переплетена з ненавистю до непроханої гості, що претендує додому і ферму які він вважає своїми. Власник в нім перемагає чоловіка.

Кебот на старості років розцвів, помолодшав і навіть дещо лагіднів душею. Він готовий виконати будь-яке прохання Абби — навіть вигнати з ферми сина, якщо вона того побажає. Але Абби менше всього цього хоче, вона пристрасно прагне до Эбину, мріє про нього. Усе, що їй треба від Кеботу, — це гарантію що після смерті чоловіка ферма перейде до неї. Якщо у них народиться син, так і буде, обіцяє їй Кебот і пропонує помолитися про народження спадкоємця.

Думка про сина глибоко поселяється в душі Кеботу. Йому здається, що жодна людина не зрозуміла його за усе життя — ні дружини, ні сини. Він не гнався за легкою наживою, не шукав солодкого життя — інакше навіщо б йому залишатися тут, на каменях, коли він з легкістю міг влаштуватися на чорноземних лугах. Ні, бачить Бог, він не шукав легкого життя, і ферма його по праву, а усі розмови Эбина про те, що вона належала його матері, — нісенітниця, і якщо Абби народить сина, він з радістю усе залишить йому.

Абби призначає Эбину побачення в кімнаті, яку за життя займала його мати. Спочатку це здається юнакові блюзнірством, але Абби запевняє, що мати тільки хотіла б його щастя. Їх любов стане помстою матері Кеботу, який повільно вбивав її тут, на фермі, а помстившись, вона нарешті зможе спокійно відпочивати там, в могилі. Губи закоханих зливаються в пристрасному поцілунку.

Проходить рік. У будинку Кеботів гості, вони прийшли на свято на честь народження у хазяїв сина. Кебот п'яний і не помічає єхидних натяків і відвертих кепкувань. Селяни підозрюють, що батько малюка — Эбин: відколи у будинку оселилася молода мачуха, він зовсім закинув сільських дівчат. Эбина на святі немає — він прокрався в кімнату, де стоїть колиска, і з ніжністю дивиться на сина.

У Кеботу відбувається важлива розмова з Эбином. Тепер, говорить батько, коли у них з Абби народився син, Эбину треба подумати про одруження — щоб було де жити: ферма-то дістанеться молодшому братові. Він Кебот, дав Абби слово: якщо та народить сина, то усе після його смерті перейде до них, а Эбина він прожене.

Эбин підозрює, що Абби вела з ним нечесну гру і спокусила спеціально, щоб зачати дитини і відняти його власність. А він-то, дурень, повірив, що вона його дійсно любить. Усе це він обрушує на Абби, не слухаючи її освідчень і запевнень в коханні. Эбин присягається, що завтра ж уранці поїде звідси — до біса цю прокляту ферму, він все одно розбагатіє і тоді повернеться і відбере у них усе.

Перспектива втратити Эбина приводить Абби в жах. Вона готова на усе, аби лише Эбин повірив в ee любов. Якщо народження сина убило його почуття, відняло у неї єдину чисту радість, вона готова зненавидіти безневинне немовля, незважаючи на те що вона його мати.

На наступний ранок Абби говорить Эбину, що додержала слова і довела, що любить його найбільше на світі. Эбину нікуди не треба йти: їх сина більше немає, вона убила його. Адже коханий сказав, що якби дитини не було, усе залишилося б як і раніше.

Эбин приголомшений: він зовсім не бажав смерті малюка. Абби неправильно його зрозуміла. Вона вбивця продалася дияволові, і немає їй пробачення. Він зараз же йде до шерифа і усе розповість — нехай ee відведуть нехай замкнуть в камері. Ридаюча Абби повторює, що скоїла злочин заради Эбина, вона не зможе жити в розлуці з ним.

Тепер немає сенсу що-небудь приховувати, і Абби розповідає чоловікові, що прокинувся, про роман з Эбином і про том, як вона убила їх сина. Кебот в жаху дивиться на дружину, він уражений, хоча і раніше підозрював, що в будинку твориться недобре. Дуже вже тут було холодно, тому його так і тягнуло в хлів, до корів. А Эбин — слабак, він, Кебот, ніколи не пішов би доносити на свою жінку.

Эбин виявляється на фермі раніше шерифа — він всю дорогу біг, він страшно розкаюється у своєму вчинку, за останню годину він зрозумів, що сам в усьому винен і ще — що шалено любить Абби. Він пропонує жінці бігти, але та тільки сумно хитає головою: їй потрібно спокутувати свій гріх. Добре, говорить Эбин, тоді він піде у в'язницю разом з нею — якщо він розділить з нею покарання, то не почуватиме себе таким самотнім. Шериф, що під'їхав, відводить Абби і Эбина. Зупинившись на порозі, він говорить, що йому дуже подобається їх ферма. Відмінна земля!