Зарубіжна література (3 курс) / зарубіжка / Доктор Фаустус
.docxРозповідь ведеться від імені доктора філософії Серенуса Цейтблома. Народившись в 1883 р. він закінчує гімназію містечка Кайзерсашерна, потім університет, стає викладачем класичних мов і обзаводиться сім'єю.
Адріан Леверкюн на два роки молодший. Раннє дитинство він проводить у батьківському маєтку недалеко від Кайзерсашерна. Увесь життєвий сім'ї, в якій ще двоє дітей, устрій утілює доброчесність і міцну прихильність традиції.
У Адриане рано проявляються здібності до наук, і його віддають в гімназію. У місті він живе у будинку дядечка, який тримає магазин музичних інструментів. Незважаючи на блискучі успіхи в навчанні, хлопчик відрізняється дещо зарозумілою і потайною вдачею і не по роках любить самотність.
У чотирнадцятирічному віці Адріан уперше виявляє інтерес до музики і за порадою дядька починає брати уроки у музиканта Венделя Кречмара. Той, незважаючи на сильне заїкання, читає захоплюючі публічні лекції з теорії і історії музики і прищеплює молодим людям тонкий музичний смак.
Після закінчення гімназії Адріан Леверкюн вивчає богослов'я в університеті міста Галле куди перебирається і Цейтблом. Серед професорів виявляється немало цікавих людей: так викладач психології релігії Шлепфус викладає своїм учням теорію про реальний присутності магії і демонізму в людському житті. Спостерігаючи Адріана в суспільстві однолітків, Цейтблом усе більш переконується в непересічності його натури.
Леверкюн продовжує підтримувати зв'язок з Кречмаром і, коли того запрошують у консерваторію в Лейпцігу, переїжджає теж. Він розчаровується у богослов'ї і тепер вивчає філософію, але сам все більше тяжіє до музики. Проте Кречмар вважає що атмосфера такого учбового закладу, як консерваторія, для його таланту може виявитися згубною. В день приїзду в Лейпціг Адріана замість харчевні приводять в публічний будинок. До чужого розпуста юнакові підходить дівчина з мигдалеподібними очима і намагається погладити по щоці; він кидається геть. Відтоді її образ не покидає його, проте проходить рік, перш ніж юнак наважується її знайти. Йому доводиться їхати за нею у Братиславу але, коли Адріан нарешті знаходить дівчину, та попереджає його, що хвора на сифіліс; тим не менше він наполягає на близькості. Повернувшись в Лейпціг, Адріан поновлює заняття але незабаром виявляється вимушений звернутися до лікаря. Не довівши лікування до кінця, лікар несподівано помирає. Спроба знайти іншого лікаря також закінчується безуспішно: лікаря заарештовують. Більше юнак вирішує не лікуватися.
Він захоплено вигадує. Найзнаменнішим його творінням того періоду стає цикл пісень на вірші поета-романтика Брентано. У Лейпцігу Леверкюн зводить знайомство з поетом і перекладачем Шильдкнапом, якого умовляє вигадати оперне лібретто по п'єсі Шекспіра «Безплідні зусилля любові».
У 1910 р. Кречмар отримує пост головного диригента Любекского театру, а Леверкюн переїжджає у Мюнхен, де знімає кімнату у вдови сенатора по прізвищу Родде і двох її дорослих дочок — Инесы і Клариссы. У будинку регулярно влаштовуються звані вечори, і серед нових знайомих Леверкюна багато артистичної публіки, зокрема талановитий молодий скрипаль Рудольф Швердтфегер. Він наполегливо шукає дружби Адріана і навіть просить написати для нього скрипковий концерт. Незабаром в Мюнхен переїжджає і Шильдкнап.
Ніде не знаходячи собі спокою, Леверкюн від'їжджає в Італію удвох з Шильдкнапом. Жарке літо вони коротають в гірському поселенні Палестрина. Там його відвідує подружжя Цейтблом. Адріан багато працює над оперою, і Цейтблом знаходить його музику вкрай дивовижною і новаторською.
Тут з Леверкюном відбувається епізод, детальний опис якого багато пізніше виявляє у його нотному зошиті Серенус Цейтблом. Йому являється сам диявол і оголошує про свою причетності до таємної хвороби Адріана і невпинній увазі до його долі. Сатана готує Леверкюну видатну роль в культурі нації, роль провісника нової ери, названої ним «ерою новітнього варварства». Диявол заявляє, що, усвідомлено заразившись нехорошою хворобою, Адріан уклав угоду з силами зла, відтоді для нього йде відлік часу і через двадцять чотири роки сатана призве його до себе. Але є одно умова: Леверкюн повинен назавжди відмовитися від любові.
Осінню 1912 р. друзі повертаються з Італії, і Адріан знімає кімнату в маєтку Швейгештилей, недалеко від Мюнхена, яке примічає ще раніше, під час своїх заміських прогулянок: це місце напрочуд схоже на хутір його батьків. Сюди до нього починають навідуватися мюнхенські друзі і знайомі.
Закінчивши оперу, Леверкюн знову захоплюється твором вокальних п'єс. Через своє новаторства вони не зустрічають визнання широкої публіки, але виконуються у багатьох філармоніях Німеччини і приносять авторові популярність. У 1914 р. він пише симфонію «Чудеса Всесвіту«. Світова війна Леверкюна, що почалася, ніяк не зачіпає, він продовжує жити у будинку Швейгештилей і як і раніше багато працює.
Инеса Родде Тим часом виходить заміж за професора по прізвищу Инститорис, хоча згорає від невисловленої любові до Швердтфегеру, в чому сама признається авторові. Незабаром вона вступає у зв'язок із скрипалем, мучившись, проте, свідомістю неминучості розриву. Її сестра Кларисса теж покидає рідний будинок, щоб неподільно присвятити себе сцені, а старіюча сенаторша Родде перебирається в Пфейферинг і селиться недалеко від Леверкюна, який в цей час вже Береться за ораторію «Апокаліпсис». Він замислює своєю демонічною музикою показати людству ту рису, до якої воно Наближається.
Весною 1922 р. в Пфейферийг до матері повертається Кларисса Родде. Переживши творчий крах і крах надій на особисте щастя, вона кінчає рахівниці з життям, випиваючи отруту.
Леверкюн нарешті слухає прохання Швердтфегера і присвячує йому концерт, який має шумний успіх. Повторне його виконання проходить в Цюріху, де Адріан і Рудольф знайомляться з театральною художницею Мари Році. Через декілька місяців вона приїжджає в Мюнхен а через лічені дні скрипаль просить Леверкюна його засватати. Той нехотя погоджується і признається, що і сам трохи закоханий. Через два дні усі вже знають про заручини Рудольфа з Мари. Весілля повинне відбутися в Парижі, де у скрипаля новий контракт. Але по дорозі з прощального концерту в Мюнхені він зустрічає смерть від руки Инесы Родде, яка в пориві ревнощів стріляє в нього прямо в трамваї. Через рік після трагедії нарешті публічно виконується «Апокаліпсис». Концерт проходить з сенсаційним успіхом але автор через велику душевну пригніченість на нім не є присутнім. Композитор продовжує писати чудові камерні п'єси, одночасно у нього зріє план кантати «Плач доктора Фаустуса«.
Літом 1928 р. до Леверкюну в Пфейферинг привозять погостювати молодшого племінника п'ятирічного Непомука Шнейдевейна. Адріан усім серцем прив'язується до привабливого і лагідному малюкові, близькість якого складає чи не найсвітлішу смугу в його життя. Але через два місяці хлопчик захворює менінгітом і в лічені дні в муках помирає. Лікарі виявляються безсилі.
Наступні два роки стають для Леверкюна роками напруженої творчої активності : він пише свою кантату. У травні 1930 р. він Запрошує друзів і знайомих прослухати його новий твір. Збирається людина тридцять гостей, і тоді він вимовляє сповідь у якій признається, що усе створене їм упродовж останніх двадцяти чотирьох років — промисел сатани. Його мимовільні спроби порушити заборону диявола на любов (дружба з юнаком-скрипалем, намір одружуватися і навіть любов до безневинної дитини) приводять до загибелі усіх, на кого спрямована його прихильність, ось чому він вважає себе не лише грішником, але і вбивцею. Шоковані, багато хто йде.
Леверкюн починає було грати на роялі своє творіння, але раптом Падає на підлогу, а коли опам'ятовується, починають проявлятися ознаки безумства. Після трьох місяців лікування в клініці матері дозволяють забрати його додому, і вона до кінця днів доглядає за ним, як за, малим дитиною. Коли в 1935 р. Цейтблом приїжджає привітати друга з п'ятидесятиріччям, той його не дізнається, а ще через п'ять років геніальний композитор помирає.
Оповідання перемежається авторськими відступами про сучасну йому Німеччину повними драматизму міркуваннями про трагічну долю «держави-чудовиська» про неминучий крах нації, що надумалася поставити себе над світом; автор проклинає владу що згубила власний народ під гаслами його процвітання.