Зарубіжна література (3 курс) / зарубіжка / смерть героя

Дія відбувається в 1890—1918 рр. Твір написаний у формі спогадів автора про свого однолітка, молодого англійського офіцера, загиблого у Франції в самому кінці першої світової війни. Його ім'я з'явилося в одному з останніх списків полеглих на полі битви коли військові дії давно вже припинилися, але газети все ще продовжували публікувати імена убитих: «Уинтерборн, Едуард Фредерік Джордж, капітан другої роти дев'ятого батальйону Фодерширского полку».

Джордж Уинтерборн вважав, що його можлива загибель заподіє біль чотирьом людям: матері, батьку, дружині Елізабет і коханці Фані, і тому їх реакція на звістку про його смерть уразила б його самолюбність, хоча в той же час і полегшило б душу: він зрозумів би, що в цьому житті за ним не залишилося боргів. Для матері, що проводила час в компанії чергового коханця, трагічна звістка стала лише приводом розіграти з себе жінку, убиту горем, щоб надати партнерові можливість себе утішати, тамуючи підстебнуту сумною подією чуттєвість. Батько, який на той час розорився і ударився в релігію, схоже, загубив інтерес до усього мирського, — дізнавшись про загибель сина, він став лише ще истовее молитися, а скоро і сам пішов у світ інший, потрапивши під машину. Що ж до дружини і коханки, то, поки Джордж воював у Франції, вони продовжували вести богемний спосіб життя, і це допомогло їм швидко тішитися.

Не виключено що, заплутавшись в особистих проблемах, втомившись від війни, знаходячись на межі нервового виснаження Джордж Уинтерборн покінчив життя самогубством: адже командирові роти не обов'язково пускати собі кулю в лоб — досить піднятися на повний зріст під кулеметним вогнем. «Який бовдур», — сказав про нього полковник.

Потім події в романі повертаються майже на три десятиліття назад, до часів молодості Джорджа Уинтерборна-старшого, батька головного героя, що походив з благополучної буржуазної сім'ї. Його мати, владна і примхлива жінка, подавила в синові усі зачатки мужності і самостійності і постаралася міцніший прив'язати до своєї спідниці. Він вивчився на адвоката, але мати не відпустила його у Лондон, а змусила практикувати в Шеффилде, де у нього майже не було роботи. Усе йшло до того, що Уинтерборн-старший залишиться холостяком і житиме біля найдорожчої матусі. Але в 1890 р. він вчинив паломництво в патріархальний Кент, де без пам'яті закохався у одну з численних дочок відставного капітана Хартлі. Ізабелла підкорила його своїй жвавістю, яскравим рум'янцем і помітною, хоч і небагато вульгарною красою. Уявивши собі, що жених багач, капітан Хартлі відразу дав згода на брак. Матінка Джорджа теж особливо не заперечувала, можливо, вирішивши, що тиранити двох людей куди приємніше, ніж одного. Проте після весілля Ізабеллу чекали відразу три гіркі розчарування. У першу шлюбну ніч Джордж був занадто неумел і грубо згвалтував її, доставивши багато зайвих страждань, після чого вона усю життя намагалося звести до мінімуму їх фізичну близькість. Другий удар вона випробувала при виді непоказного будиночки «багачів». Третій — коли дізналася, що адвокатська практика чоловіка не приносить ні гроша і він знаходиться на утриманні батьків, які навряд чи багатьом багачі її батька. Розчарування в подружньому житті і постійні причіпки свекрухи змусили Ізабеллу обернути усю свою любов на первісток Джорджа, тоді як його батько плював у стелю у себе в конторі і марно закликав матір і дружину не сваритися. Остаточний крах адвокатської практики Джорджа Уинтерборна-старшого настав в той момент коли його колишній однокашник Генрі Балбери, повернувши шись з Лондона, відкрив в Шеффилде власну юридичну фірму. Джордж, схоже, був цьому тільки радий — під впливом бесід з Балбери неудачливий адвокат вирішив присвятити себе «служінню літературі».

Між тим терпець Ізабелли увірвався, і вона, узявши дитину, втекла до батьків. Що приїхало за нею чоловіка зустріло дуже ображене сімейство Хартлі, яке не могло пробачити йому того, що він виявився не багачем. Хартлі настояли на тому, щоб молода пара зняла будиночок у Кенте. В якості компенсації Джорджу було дозволено продовжити свою «літературну діяльність». Деякий час молоді блаженствували: Ізабелла могла вити власне гніздечко, а Джордж — вважатися літератором, але скоро матеріальне становище сім'ї стало настільки хистким, що від катастрофи їх врятувала тільки смерть батька Джорджа, що залишив ним невеликий спадок. Потім почався процес над Оскаром Уайльдом, що остаточно відвернув Уинтерборна-старшого від літератури. Він знову зайнявся адвокатською практикою і скоро розбагатів. У них з Ізабеллою народилося ще декілька дітей.

Між тим Джордж Уинтерборн-молодший задовго до того, як йому виповнилося п'ятнадцять років, почав вісті подвійну життя. Утямивши, що справжні рухи душі слід приховувати від дорослих, він старався виглядати отаким здоровим хлопченям-дикуном, використовував жаргонні слівця, робив вигляд, що захоплюється спортом. А сам був при цьому чутливою і тонкою натурою і зберігав у своїй кімнаті том віршів Китса, викрадений з батьківської книжкової шафи. Він із задоволенням малював і витрачав усі кишенькові гроші на купівлю репродукцій і фарб. У школі, де надавали особливе значення спортивним успіхам і військово-патріотичному вихованню, Джордж був на поганому рахунку. Проте дехто вже тоді бачив в нім натуру неординарну і вважав, що «світ про нього ще почує».

Відносне благополуччя сімейства Уинтерборнов кінчилося того дня, коли несподівано зник батько: вирішивши, що розорився, він втік від кредиторів. Насправді поділа його були не так вже погані, але втечу усе згубило, і воднораз Уинтерборны перетворилися з майже багачів в майже бідняків. Відтоді батько і став шукати притулок у Богу. У сім'ї склалася важка атмосфера. Одного разу, коли Джордж, пізно повернувшись додому хотів поділитися з батьками радістю — своєю першою публікацією в журналі, — ті накинулися на нього з докорами, і врешті-решт батько велів йому забиратися з будинку. Джордж поїхав в Лондон, зняв студію і почав займатися живописом. На життя він заробляв в основному журналістикою; у нього з'явилися великі знайомства у богемному середовищі. На одній з вечірок Джордж зустрів Елізабет, теж вільну художницю, з якою у нього відразу встановилася духовна, а потім і фізична близькість. Як пристрасні супротивники вікторіанських засад, вони вважали, що любов має бути вільною не обтяженою брехнею, лицемірством і вимушеними зобов'язаннями вірності. Проте ледве у Елізабет, головною поборницы вільної любові, з'явилися підозри в тому, що вона чекає дитини, як вона тут же зажадала зареєструвати брак. Втім, підозри виявилися марними, і в їх житті нічого не змінилося: Джордж залишився жити у своїй студії Елізабет — у своїй. Незабаром Джордж зійшовся з Фані (більше за ініціативою останньої) а Елізабет, ще не знаючи про це, теж знайшла собі коханця і відразу ж розповіла про усім Джорджу. Саме тоді йому і слід було б признатися дружині у своєму зв'язку з її близькою подругою, але за порадою Фані він цього не зробив, про що згодом пошкодував. Коли «сучасна» Елізабет дізналася про «зраді», вона посварилася з Фані і в її стосунках з Джорджем теж настало охолодження. А він кидався між ними оскільки любив обох. У цьому стані і застала їх війна.

Заплутавшись в особистій життя, Джордж пішов в армію добровольцем. Він випробував на собі грубість унтер-офіцерів муштру в учбовому батальйоні. Фізичні поневіряння були великі, але ще важче були муки моральні: з середовища, де над усе ставили духовні цінності, він потрапив в середу, де ці цінності зневажали. Через деякий час його у складі саперного батальйону направили у Францію на германський фронт.

Взимку в окопах панувало затишшя: солдати супротивних армій боролися з одним ворогом — холодом; вони хворіли на запалення легенів і марно намагалися зігрітися. Але з настанням весни почалися бої. Б'ючись на передовій, Джордж десятки разів знаходився на волосок від загибелі — потрапляв під вогонь ворожих батарей піддавався хімічним атакам, брав участь у боях. Щодня він бачив навколо себе смерть і страждання. Ненавидячи війну і не розділяючи настроїв ура-патріотизму своїх товаришів по зброї, він проте чесно виконував свій військовий обов'язок і був рекомендований в офіцерську школу.

Перш ніж приступити до занять, Джордж отримав двотижнева відпустка, яка провела в Лондоні. Саме у цей момент він відчув, що став чужим в звичній колись середовищу столичних інтелектуалів. Він порвав свої старі ескізи знайшовши їх слабкими і учнівськими. Спробував малювати, але не зміг навіть провести упевненій олівцевій лінії. Елізабет, захоплена своїм новим другом, не приділяла йому особливого уваги, та і Фані, що як і раніше вважала Джорджа прекрасним коханцем, теж насилу викроювала для нього минутку-другую. Обидві жінки вирішили, що він сильно деградував відколи потрапив в армію, і усе, що було в нім привабливого, померло.

По закінченні офіцерської школи він повернувся на фронт. Джорджа обтяжувало те, що його солдати погано навчені, положення роти уразливе, а його безпосередній начальник мало що розуміє у військовому ремеслі. Але він знову упрігся в лямку і, намагаючись уникати зайвих втрат керував ротою, що обороняється, а коли прийшла пора, повів її в настання. Війна підходила до кінця, і рота вела свій останній бій. І ось коли солдати залягли, притиснуті до землі кулеметним вогнем, Уинтерборну показалося, ніби він божеволіє. Він схопився. Кулеметна черга вшкварила його по грудях, і усе поглинула пітьма.