Зарубіжна література (3 курс) / зарубіжка / сторонній
.docМерсо, дрібний французький чиновник, житель алжірського передмістя, отримує звістку про смерть своїй матері. Три роки тому, будучи не в змозі містити її на своє скромне платня, він помістив її у богадільню. Отримавши двотижневу відпустку, Мерсо в того же день вирушає на похорони.
Після короткої бесіди з директором богадільні Мерсо збирається провести ніч у труни матері. Проте він відмовляється поглянути на покійну востаннє, довго розмовляє із сторожем, спокійно п'є каву з молоком і палить а потім засинає. Прокинувшись, він бачить рядом друзів своєї матері з богадільні, і йому здається, що вони явилися судити його. На наступний ранок під пекучим сонцем Мерсо байдуже ховає матір і повертається в Алжір.
Проспавши не менше дванадцяти годин, Мерсо вирішує піти до моря викупатися і випадково зустрічає колишню друкарку зі своєї контори, Мари Кардону. Того вечора ж вона стає його коханкою. Скоротавши увесь наступний день біля вікна своєї кімнати, що виходить на головну вулицю передмістя, Мерсо думає про те, що в його житті по суті, нічого не змінилося.
Наступного дня, повертаючись додому після роботи Мерсо зустрічає сусідів: старого Саламано, як завжди, зі своїм собакою, і Раймона Синтеса комірника, що славиться сутенером. Синтес хоче провчити свою коханок, арабки, яка йому змінила, і просить Мерсо вигадати для неї лист, з тим щоб заманити на побачення а потім побити. Незабаром Мерсо стає свідком бурхливої сварки Раймона з коханкою у яку втручається поліція, і погоджується виступити свідком в його користь.
Патрон пропонує Мерсо нове призначення в Париж, але той відмовляється: життя усе рівно не зміниш. Того вечора ж Мари запитує у Мерсо, не збирається чи він одружуватися на ній. Як і просування по службі, Мерсо це не цікавить.
Воскресіння Мерсо збирається провести на березі моря разом з Мари і Раймоном в гостях у його приятеля Массона. Підходячи до автобусної зупинки, Раймон і Мерсо помічають двох арабів, один з яких — брат коханки Раймона. Ця зустріч їх насторожує.
Після купання і щедрого сніданку Массон пропонує друзям прогулятися по берегу моря. У кінці пляжу вони помічають двох арабів в синіх спецівках. Ним здається, що араби вислідили їх. Починається бійка, один з арабів ранить Раймона ножем. Незабаром вони відступають і рятуються втечею.
Через деякий час Мерсо і його друзі знову приходять на пляж і за високою скелею бачать тих же арабів. Раймон віддає Мерсо револьвер, але видимих причин для сварки немає. Світ неначе зімкнувся і скув їх. Друзі залишають Мерсо одного. На нього давить пекучу спеку, його охоплює п'яний одур. У струмка за скелею він знову помічає араба, Раймона, що поранило. Не у силах виносити нестерпну жару, Мерсо робить крок вперед, дістає револьвер і стріляє в араба, «неначе постукавши в двері нещастя чотирма короткими ударами».
Мерсо заарештований, його кілька разів викликають на допит. Він вважає свою справу дуже простою, але слідчий і адвокат дотримуються іншої думки. Слідчий, Мерсо, що показався, недурним і симпатичною людиною, не може зрозуміти мотиви його злочину«Він заводить з ним розмова про Бога, але Мерсо признається у своїй невірі. Власний же злочин викликає у нього лише досаду.
Слідство триває одинадцять місяців. Мерсо розуміє що тюремна камера стала для нього будинком і життя його зупинилося. Спочатку він подумки усе ще знаходиться на волі, але після побачення з Мари в його душі відбувається зміна. Терплячи від нудьги, він згадує минуле і розуміє, що людина, що прожила хоч би один день зможе провести у в'язниці хоч сто років — у нього вистачить спогадів. Поступово Мерсо втрачає поняття про час.
Справа Мерсо призначається до слухання на останній сесії суду присяжних. У задушливому залі набивається багато народу, але Мерсо не в змозі розрізнити жодної особи. У нього виникає дивне враження, ніби він зайвий, немов непрошений гість. Після довгого допиту свідків : директора і сторожа богадільні, Раймона, Массона Саламано і Мари, прокурор вимовляє гнівне укладення: Мерсо, жодного разу не заплакавши на похоронах власної матері, не побажавши поглянути на покійну, наступного дня вступає в зв'язок з жінкою і, будучи приятелем професійного сутенера, здійснює вбивство з нікчемного приводу, зводячи зі своєю жертвою рахунки. За словами прокурора у Мерсо немає душі, йому недоступні людські почуття, невідомі ніякі принципи моралі. У жаху перед бездушністю злочинця прокурор вимагає для нього страти.
У своїй захисній мові адвокат Мерсо, навпаки, називає»його чесним трудівником і зразковим сином, що утримував свою матір, поки це було можливо, і що згубило себе в хвилинному засліпленні. Мерсо чекає тяжка кара — невідбутне розкаяння і докори совість.
Після перерви голова суду оголошує вирок: «від імені французького народу» Мерсо відрубають голову публічно, на площі. Мерсо починає роздумувати про те чи вдасться йому уникнути механічного ходу подій. Він не може погодитися з неминучістю того, що відбувається. Незабаром, проте, він змиряється з думкою про смерть оскільки життя не коштує того, щоб за неї чіплятися, і раз вже доведеться померти те не має значення, коли і як це станеться.
Перед стратою в камеру Мерсо приходить священик. Але марно він намагається обернути його до Бога. Для Мерсо вічне життя не має ніякого сенсу, він не бажає витрачати на Бога час, що залишився йому, тому він виливає на священика обурення, що все накопичилося.
На порозі смерті Мерсо відчуває, як з безодні майбутнього до нього піднімається дихання мороку, що його обрала одна-єдина доля. Він готовий усе пережити наново і відкриває свою душу ласкавій байдужості світу.