24.2. Україна на початку хх ст.

Початок XX ст. свідчив, що перебування України у складі царської Росії суттєво загальмувало і деформувало її соціально-економічний розвиток. Загальноєвропейські процеси індустріалізації відбувались тут повільніше, ніж у західноєвропейських країнах. До того ж рушійною силою цих процесів було некорінне (неукраїнське) населення. На економічній ситуації в Наддніпрянській Україні першого десятиліття XX ст. відбилася глибока економічна криза 1900—1903 рр. і застій, що прийшов їй на зміну, який тривав до 1909 р. Підприємці і банкіри, прагнучи подолати кризу, почали створювати монополістичні об'єднання, за допомогою яких вони ділили ринки збуту продукції, регулювали ціни, об'єднували дрібні фірми і закривали збиткові заводи і фабрики. Найбільш поширеною формою монополій у початковий період були синдикати — угоди самостійних у виробничому відношенні власників підприємств про спільну реалізацію продукції через спільно організовану систему збуту.

У 1909—1914 рр. економічна криза і застій змінилися прискореним підйомом української промисловості. При цьому роль і місце України в економічному організмі Російської імперії не змінились. Економічне зростання охопило головним чином вугільно-металургійну промисловість Донецько-Криворізького регіону, де працювали 50 % всіх робітників промисловості України. Як і раніше, на початку XX ст. царський уряд сприяв прогресу головним чином сировинних галузей народного господарства України і свідомо гальмував розвиток інших. Результатом цього стало те, що багато галузей промисловості, які були життєво важливі для українського суспільства, були у занепаді, і жителі України змушені були купувати російські або закордонні товари. Це спричиняло постійний відтік коштів з України.

24.3. Антифашистський рух опору на українських землях (1941-1944)

Антифашистський рух Опору став складовою частиною загальної боротьби з окупантами. В Україні він був представлений трьома політичними течіями:

–         керованим радянською владою партизанським і підпільним рухом;

–        двома польськими арміями: прорадянською Армією Людовою і підпорядкованою лондонському еміграційному уряду Армією Крайовою, що вели боротьбу з гітлерівцями, в тому числі на українських теренах.

На початку війни ЦК ВКП(б) орієнтував партійні організації і органи радянської влади на широкевикористання досвіду громадянської війни, що в умовах нової тактики і стратегії війни було малоефективним. Так, 30 червня 1941 р. секретар ЦК КПУ Бурмистенко, звертаючись до партійного активу Києва, наголошував на якнайскорішому розгортанні руху Опору в тилу ворога, залучаючи до цього ветеранів Громадянської війни, передових робітників, молодь.Влітку 1942 р. тільки 30% партизанських загонів мали зв'язок з «Великою землею». Необхідно було створити масовий партизанський рух. який би відтягував на себе значні сили ворога, створював йому труднощі та перешкоди в тилу.

З цією метою 30 травня 1942 р. при Ставці Верховного Головнокомандування було створеноЦентральний штаб партизанського руху (ЦШПР) на чолі з першим секретарем ЦК КП(б) БілорусіїП.Пономаренком. Услід за цим стали створюватися республіканські й обласні штаби партизанського руху.

У травні 1942 р. виникає Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі зі Т.Строкачем.

25.1. Культура та вірування східних слов’ян

Стародавні слов'яни були люди ведичної культури, тому давньослов'янське релігію правильніше було б іменувати не язичництвом, а ведизмом. Слово "веди" - співзвучно современоому російській «відати», «знати». Це мирна релігія висококультурного народу, споріднена інших релігій ведичного кореня - Стародавній Індії та Ірану, Стародавньої Греції. Основними пам'ятками культури слов'янської давнини є священні пісні, оповіді, міфи, хоча більшість вчених вважають, що тексти давньослов'янських священних пісень, міфів загинули при християнізації Русі. У вітчизняній історичній науці навіть те небагато, що залишилося - Велесову книгу, переважно написану новгородськими жерцями не пізніше, IX ст., Вважають підробкою. 1До цих пір ведуться суперечки про сутність згадуються в літописах слов'янських богів. І тим не менше висловлена ​​думка, що найдавніший пласт слов'янських міфів зберігся краще грецьких, індійських чи біблійних. Причина тому - особливий шлях розвитку слов'янської культури. Міфічні оповіді інших народів спотворювалися при записі і обробці вже в найдавніше час. Слов'янський фольклор - це жива усна традиція, меншою мірою зазнали змін під впливом писемної культури.Скарби слов'янського фольклору - народні пісні, казки, билини, духовні вірші - починають інтенсивно збирати й записувати тільки в першій половині XIX ст.Велесова книга - пам'ятник складний і ємний. Вона дозволяє давня суперечка про походження слов'ян. Вона описує долі різних племен, які брали участь у слов'янському етногенезі. Велесова книга описує події міфічної і найдавнішої історії слов'ян кінця II тисячоліття до н.е. - Кінця I тисячоліття н.е.