1,1.Проблема утворення українського народу в історичній літературі

Питання про окреме існування українського народу вперше в українській історіографії поставив М. А. Маркевич, автор „Історії Малоросії”, написаної на рубежі ХVІІІ − ХІХ століть. Маркевич розглядає великоросів як „молодших братів” українців, оскільки, на його думку, малоруський народ сформувався в незапам'ятні часи, а великоруський був утворений пізніше переселенцями з території України

Схожі погляди висловлював М. І. Костомаров. У своїй праці "Дві руські народності" він теж виходив з ідеї про неодночасність утворення українського й російського народів. На його думку, український народ існував уже в ІХ ст. Приблизно на таких же позиціях стояли й інші українські дослідники ХІХ ст. (Костомаров, Куліш, Драгоманов, Антонович, Грушевський) 

Головною в концепції Грушевського є думка про те, що „общерусской” історії не було й не може бути, як нема „общерусской” народності. Може бути історія всіх „русских народностей”, або історія східного слов'янства. Початком історичних часів для українського народу Грушевський вважав V ст. н.е., наполягаючи на існуванні безпосередньої лінії етногенетичного розвитку від антів до XX ст. Предків українців, слід шукати не тільки в старожитностях Подніпров'я, залишених антами, а й на території Верхнього Подніпров'я й Волині, де відкриті численні поселення склавинів.  Грушевський першим в історіографії представив український народ цілком сформованим ще за часів складання Київської держави, тобто в ІХ ст.

1,2.Переяславська Рада.

8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася генеральна військова рада, на якій були присутні представники різних верств українського населення (міщани, селяни, духовенство). На раді були при сутніми 12 полковників та 5 генеральних старшин на чолі з гетьманом. Не прибули 5 полковників та митрополит С. Косів. Не було на раді представників від Белзького, Волинського, Подільського і Руського воєводств. На раді Б. Хмельницький запропонував прийняти підданство російського царя,часники ради підтримали його. Проте після цього виник конфлікт між царськими послами і козацькою старшиною. Присягаючи царю, старшина вимагала, щоб і посли присягнули від імені царя, що зберігатимуть вольності козацькі, не видаватимуть їх Польщі. Але посли відмовилися, пояснюючи, що цар — самодержець і нікому не присягає.У січні-лютому 1654 р. присягу прийняли у 177 містах і містечках. Всього у книгах присяги записано 127338 чол. У цілому народ віднісся до присяги схвально. Але відмовилися від присяги Уманський та Брацлавський полки на чолі з Іваном Богуном та Іваном Сірком,а також київський митрополит Косів.Документально рішення Переяславської Ради було закріплено так званими Березневими статтями (затверджені царем і Боярською думою в березні 1654 p.). Москва зобов'язувалася вступити у війну проти Польщі. Україна переходила «під руку» московського царя як самостійна держава на чолі з гетьманом, своїм політичним устроєм та територією. Реєстр установлювався в 60 тис. чол., козаки могли жити і судитись за своїми законами. Гетьман міг вступати у між народні відносини з іншими державами, крім Польщі і Туреччини. Гетьмана мало обирати військо і лише повідомляти про це царя. Збір податків залишався за українськими урядовцями, але вони повинні були передавати частину їх московським. Таким чином, суверенітет

Української держави частково обмежувався у міжнародній та фінансових сферах.