16,1 Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки

Літопис Григорія Грабянки» описує історію з часів виникнення козацтва і до 1709 року. У тексті літопису подається багато державних документів, гетьманських універсалів, актів, грамот. «Літопис Григорія Граб’янки» аналіз Автор «Літопис Григорія Граб’янки» Г. Грабянка походить з козацького роду, вчився у Києво-Могилянській академії. Спочатку був гадяцьким сотником, пізніше — полковником.

Основна думка: народ підтримує, висловлює свою вдячність, пошану тому вождеві, який уболіває за них і відстоює їх інтереси, а не навпаки, змушує поневірятися, терпіти гноблення і приниження.

Сюжет «Літопис Григорія Граб’янки» Особливе місце в сюжетній структурі твору надається сказанням про Б. Хмельницького, які описують його розум, політичну поміркованість, хоробрість і віру в український народ (наприклад, викрадення в Барабаша листів польського короля джурою Хмельницького). Істинною причиною війни між Україною і Польщею Г. Граб’янка називає загарбницькі наміри польської шляхти щодо України, а ніяк не сварку між Хмельницьким та шляхтичем Чаплинським. Уміння аналізувати й мудро тлумачити історичні події підвищує ідейну вагому цінність літопису. Важливою сюжетною лінією у літописі є опис одностайної підтримки народом Визвольної війни, розпочатої Хмельницьким. І все-таки центральне місце в ідейно-тематичній структурі літопису займає війна. Цікаво, що автор охоче описує подвиги безіменних героїв війни. Найважливішим битвам присвячені цілі глави-сказання (битви під Жовтими Водами, Корсунем). Головними героями літопису поруч з Хмельницьким і простими козаками стають хоробрі ватажки козацького війська І. Богун, М. Кривонос та ін. Возз’єднання України з Росією автор оцінює позитивно, зображуючи радість українців.

Історія написання «Літопис Григорія Граб’янки» Цей літопис присвячений воєнним діям, що відбувалися у 1648–1654 рр. Уперше він був надрукований у Києві 1854 р. Відомо, що Г. Грабянка — людина книжна, добре обізнана з літописами польськими й українськими. Головним завданням твору автор вважає докладне висвітлення подій Визвольної війни, зберегти для нащадків опис героїчних справ українського козацтва. У творі наводяться тексти багатьох державних актів, гетьманських універсалів, грамот, договорів.

16,2 Культура України в хіх ст.

Розвиток промисловості, необхідність упровадження і використання нової техніки і технології сприяли розвитку освіти і культури. Велике значення мала поява різних організацій, які займалися культурно-освітньою діяльністю, відчутним став вплив національно-визвольного руху, помітно зростала національна самосвідомість народу. Суттєві зрушення відбувалися в системі освіти. У 1803 р. були прийняті «Попередні правила народної освіти», за якими вводилися 4 типи шкіл: парафіяльні, повітові, гімназії, університети. Парафіяльні школи створювались при церковних парафіях, давали початкову освіту за півроку-рік. Повітові школи з 1828 р,. були трикласними — завершальними в початковій освіті. Сере дню освіту давали гімназії з 7-річним навчанням. Тут вивчали французьку, німецьку, грецьку, латинську мови, історію, географію, «закон божий». В основному навчалися діти дворян. У середині XIX ст. на Східній Україні було 19 гімназій, а наприкінці століття — 129. У філософії домінував ідеалізм (П. Юркевич, М. Грот). В економічній науці виділялись три напрямки: дворянсько-буржуазний (М. X. Бунге, Г. М. Цехеновецький), народницький (О. С. Постников), марксистський (М. І. Зібер). Суттєві зрушення відбулися в історичній науці. Тривав процес формування української літературної мови. У 1818 р. в Петербурзі була опублікована перша граматика української мови, підготовлена О. П. Павловським. Основоположником нової української літератури, для якої була характерною національна своєрідність, базування на народній живій мові, став І. П. Котляревський (1769—1838). Першим твором, який на лежить до нової української літератури, стала поема «Енеїда» (1798). Пізніше він написав п'єси «Наталка-Полтавка» та «Москаль-чарівник». Хмельницького»). На піднесенні знаходилася в Україні на цей час музика. Першу українську оперу написав С. С Гулак-Артемовський — «Запорожець за Дунаєм» (1863 p.). Основоположником української класичної музики став М. В. Лисенко, який підняв її на світовий рівень. Він написав опери «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка-Полтавка». Важливу роль у музичній культурі цього періоду зіграла творчість М. Вербицького, який у 1863 р. написав музику на слова П. Чубинського «Ще не вмерла України». Видатною співачкою світового рівня була Соломія Крушельницька. Вона виступала в головних ролях на оперних сценах Європи і Південної Америки, мала прекрасний, оригінального тембру голос (сопрано), бездоганну дикцію. У її репертуарі було близько 60 опер. До видатних співаків належав також Іван Алчевський, уродженець Харкова. Він блискуче виступав на опер них сценах Лондона, Парижа, Мілана, Нью-Йорка. В образотворчому мистецтві переважає реалізм, а серед жанрів — побутовий, який безпосередньо відображає життя народу. У Беретті були збудовані Володимирський собор, будинок Першої гімназії, у Харкові — за проектом О. М. Бекетова збудували приміщення комерційного училища (нині Національна юридична академія), земельного банку. Таким чином, незважаючи на несприятливі умови, культура України в XIX ст. досягла високого рівня. Творчість багатьох письменників, учених, композиторів стала здобутком світової культури.