22.1 Кіммерійці, скіфи, сармати

. Кіммерійці –найдавніший народ української історії, який був південним сусідом праслов'ян у X-VII ст. до н. е. Кіммерійці жили в південноукраїнських степах від Дону до Дунаю. Їх остаточне походження не з'ясоване. Кіммерійський народ складався з племен, об'єднаних у союзи на чолі з царями-вождями. Військо кіммерійців формувалось з загонів вершників, які були добре озброєними. Ці племена займалися скотарством, в якому провідне місце посідало конярство. Широкого розвитку у кіммерійців набуло мистецтво. На кам'яних виробах висікались зображення різноманітної військової амуніції. За мовою кіммерійці, вірогідно, були іранцями. Розвиток їхнього суспільства був зупинений навалою скіфів.

Скіфи –один з найдавніших народів Стародавнього світу. Вони з'явились на території України в першій половині VII ст. до н. е., прийшовши зі Сходу, із степів між Каспієм, Уралом і Кавказом. Наприкінці VII ст. до н.е. скіфи остаточно підкорили місцеві племена, завершивши політичне формування Скіфії.

Про життя скіфів, їх побут, звичаї, релігію, суспільний лад, зовнішній вигляд докладно розповідає грецький історик і географ Геродот у своїй праці «Історія». Його розповіді підтверджуються археологічними дослідженнями скіфських пам'яток. Ядро Скіфії становили племена царських скіфів і скіфів-кочівників, які панували над усіма іншими племенами. Ударною силою скіфського війська була кіннота. Воїн-скіф був одягнутий переважно в панцир, мав бойовий пояс і щит, а його голову захищав шолом. Арсенал скіфської зброї складався з невеликого складного лука, списа, дротиків, сокир, кинджалів, коротких мечів. Лісостепові племена скіфів займалися орним землеробством, у них розвивалось скотарство, садівництво, різні промисли та ремесла. Скіфська релігія була політеїстичною. Усі боги зображались у вигляді людини. В образотворчому мистецтві скіфів переважав звіриний стиль (образи коня, оленя та інше).

Отже, у своєму розвитку скіфське суспільство досягло стадії переходу від варварства до цивілізації. На рубежі IV-III ст. до н. е. почався занепад цієї могутньої держави і на більшій її території з'явились нові кочові племена.

Сармати– сформувались у заволзьких степах на рубежі ІІІ-ІІ ст. до н. е., хвилями просувались на захід в пошуках нових територій, нових пасовищ. Античні автори в своїх творах підкреслювали агресивність і войовничість сарматів. Під кінець ІІ ст. до н. е. починається масове переселення сарматських.Постійні сарматські набіги і вимоги сплачувати данину зумовили переселення ранньослов’янського населення Середнього Подніпров’я на нові території.

Господарство сарматів носило характер попередників, а суспільство перебувало на перехідному етапі від родоплемінних до ранньокласових відносин. Сармати були вправніші за скіфів у військовій справі, використовували досконалішу зброю.

22.2. Культура України в 16-17 ст.

Незважаючи на наявність досить значного прошарку високоосвічених людей, які були носіями гуманізму, передових реформаторських ідей і сприяли формуванню нової української світської інтелігенції, українському суспільству давався взнаки кризовий стан шкільної освіти, відсутність в Україні вищої школи.

Першим підручником у школах був буквар, зразки якого не дійшли до нас. За букварем йшов часослов, який був першою читанкою. Саме “Часослов”, виданий Святополком Фіолем у Кракові (1491) — перша слов’янська книжка, друкована І кирилицею. Про те, що вона призначалася для користування саме в Україні, свідчить наявність у виданні багатьох ознак живої української мови.

Першою слов’янською друкарнею в межах Литовського князівства була Віленська (1520), заснована визначним білоруським культурним діячем Франциском Скориною, що походив із Полоцька і був доктором медицини Падуанського університету. Протягом 1517—1519 рр. він видав у Празі низку біблійних книжок “руською мовою”, а також “Псалтир” — церковнослов’янською, які поряд з іншими виданнями славетного білоруса широко використовувалися в Україні. Першою друкованою книжкою на українських землях вважається “Апостол” (1574), надрукований у Львові Іваном Федоровим.