20.1. Галицько-Волинська держава за Данила Романовича

Данило Романович (бл. 1201–1264 рр.) – волинський та галицький князь, король – із 1253 р. Син засновника Галицько-Волинської держави князя Романа Мстиславича. Проливаючи світло на вдачу та риси характеру князя, літописець розповідає про нього так: «Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим, мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, та братолюбством він світився був із братом своїм Васильком...». Братні стосунки Данила з Васильком, яких і на Русі, і за кордоном вважали співправителями, не могли не дивувати за середньовічних часів, коли брат йшов війною на брата, аби захопити його землі й посісти його стіл. Безсумнівною заслугою Данила є його невтомна діяльність, спрямована на посилення єдності Галицько-Волинської держави, піднесення її міжнародного авторитету.

20.2. Розвиток України в другій половині 18 ст.

Культура України з середини XVII — до кінця XVIII століття — наступ царату на державність України відбувався одночасно з посиленням утисків у царині культури[1]. Після Полтавської битви справи української освіти підпали під контроль царського уряду: за царським указом було скорочено кількість студентів Києво-Могилянської академії, усунено від викладання осіб, які, на думку російських воєначальників, були недостатньо відданими цареві. Наприкінці XVIII ст. вРосійській імперіїбуло здійснено загальнодержавну реформу освіти. На Лівобережній Україні та в Слобожанщині впроваджувалися нові типи шкіл — головні й малі народні училища. Отож, царські реформи перетворили освіту в Україні на привілей вищих верств населення, вона набула станового характеру. Крім того, нові школи використовувалися царським урядом як потужний засіб русифікації: навчання в них провадилося російською мовою.

На Правобережжіта вЗахідній Українібільшість колегіумів перебувала під контролем єзуїтів. Львівському колегіуму польський король 1661 р. надав прав університету (польський сейм, щоправда, не затвердив цього рішення). Українськими лишалися тільки початкові братські й громадські школи, але й вони переслідувалися польськими можновладцями.

20.3 Колективізація сільського господарства в Україні

. Восени 1928 р. в Україні було колективізовано лише 4% селянського землекористування — це була слабка опора для здійснення грандіозних сталінських планів. Переходом до політики суцільної колективізації 1929 р. покладено початок кардинальним змінам у сільському господарстві. Селян почали насильно заганяти до колгоспів. Цей процес викликав протидію переважно заможних селян, яких називали «куркулями». Тому закономірно, що колективізація супроводжувалася «політикою ліквідації куркульства як класу». Перша хвиля розкуркулення прокотилася республікою з другої половини січня до початку березня 1930 р.Станом на 10 березня під розкуркулення потрапило 61 887 господарств, тобто 2,5%. Селянство чинило опір сталінській політиці: на селі лише з січня до червня 1930 р. в Україні зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників радянської влади. У Херсонському, Кам´янець-Подільському, Вінницькому, Чернігівському, Одеському, Дніпропетровському округах відбулися збройні виступи селян. За деякими підрахунками, 1930 р. в Україні кількість учасників селянських повстань перевищила 40 тис. Відступ Сталіна тривав недовго — вже у вересні 1930 р. ЦК ВКП(б) розіслав по республіках директивного листа «Про колективізацію». Зокрема, Україна, відповідно до директив, мала подвоїти рівень усуспільнення і протягом 1931 р. в основному закінчити суцільну колективізацію вирішальних сільськогосподарських районів. Ще рішучішими методами і темпами відбувся процес розкуркулення. Протягом 1930 р. з України було депортовано майже 75 тис. селянських родин, а з кінця року й до червня 1931 р. — 23,5 тис, за роки суцільної колективізації було експропрійовано понад 200 тис. селянських господарств.

21.1. Завоювання Київської Русі монголо-татарами

На кінець XII – початок XIII ст. у Центральній Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава. У 1206 р. її очолив Темучин, проголошений Чингісханом. Одразу ж почалися завойовницькі війни проти сусідів, а потім татаро-монголи поступово просуваються до кордонів Київської Русі. В 1223 р. на р. Калка 25-тисячне татаро-монгольське військо завдало нищівної поразки дружинам південноруських князів, які навіть перед обличчям грізної небезпеки не змогли переступити через розбрат і виступити спільно. Наступний похід проти Русі татаро-монголи почали у 1237 р. під орудою онука Чингісхана – Батия. Протягом 1237–1238 рр. були захоплені рязанські, володимирські, суздальські, ярославські землі.

У 1239 р. Батий захопив Переяслав і Чернігів і виступив на Київ, де правив воєвода Данила Галицького – Дмитро. Восени 1240 р. почався штурм. За допомогою стінобитних машин завойовники вдерлися у Київ, але городяни продовжували мужньо боронитись. Останнім пунктом опору захисників стала Десятинна церква. Місто було пограбоване й зруйноване. За легендою, воєводі Дмитру за мужність було збережено життя. Потім здобиччю завойовників стали Кам’янець, Із’яслав, Володимир, Галич.

Падіння 1240 р. міста Києва – центру Давньоруської держави відкрило Батию шлях на Захід. Пройшовши вогнем і мечем галицькі та волинські землі, кочівники в 1241 р. вторглися в Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільванію. Проте знекровлені на Русі війська Батия вже 1242 р. були змушені припинити своє просування в західному напрямку. Повернувшись у пониззя Волги, завойовники заснували нову державу в складі Монгольської імперії – Золоту Орду. З цього часу Давньоруська держава перестала існувати. На Русі встановилося іноземне іго на довгі 238 років.

21.2. Україна в першій половині 18 ст.

Вели́ка Півні́чна війна́ в Украї́ні (1708—1713) — війна між Росією з одного боку та ШвецієютаОсманською імперієюз іншого.

З початком Північної війниУкраїна постачала московським військам живу силу, амуніцію, фураж та продовольство. З приходомКарла ХІІв Україну гетьманІван Мазепауклав з королемУкраїнсько-Шведський союзта виступив протиПетра І. Слідом за гетьманом, на бік шведів перейшло йВійсько Запорізькена чолі з кошовим отаманомКостем Гордієнко.

Після Батуринської трагедіїтаПолтавської битвиукраїнські козаки, що виступили проти Петра, відійшли разом з Мазепою та Карлом до Бендер.

Після смерті Мазепи гетьманом України був обраний Пилип Орлик, який продовжив боротьбу за незалежність України. 1711 року українські козаки, спільно з татарами,організували похід на Київщину. Проте, через підступний відступ татар похід закінчився невдало, й Орлик відступив.

Московії вдалося уникнути масштабних військових дій з боку Туреччини за допомогою дипломатичних зусиль та підкупів турецьких чиновників. Черговий мирний договір був підписаний 17 квітня 1712 р. Проте, 30 квітня 1713 року султанАхмед IIIоголосили нову війну. Однак, не було проведено ніяких значних бойових дій.

Протягом 1713 року — Московське царство та Османська імперія остаточно припинили військові дії. Карл ХІІ залишив територію Османської імперії та вирушив до Швеції.

21.3. Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні в 30-і роки

У кінці 20 - початку 30-х років політична система Радянського Союзу фактично перетворилася на тоталітарну, яку дослідники називають режимом особистої влади Сталіна або сталінщиною. Охарактеризуйте тоталітарний режим і визначте його особливості в СРСР.

В Україні репресії здійснювалися в особливо страшних розмірах: сталінський режим прагнув знищити рух за самоствердження української нації. Пленум ЦК ВКП(б) у листопаді 1933 р. дійшов висновку, що “на Україні основною небезпекою є український буржуазний націоналізм” і висунув завдання “завдати нищівних ударів по націоналістичних петлюрівських елементах, які засіли в різних ділянках соціалістичного будівництва, а особливо в будівництві української соціалістичної культури”. Це рішення пленуму разом з положенням Сталіна про загострення класової боротьби стало основою масового терору в Україні.