18.1. Періодизація первісного суспільства

Кам'яний вік— період в історії людства, під час якого знаряддя праці та зброя виготовлялася з каменю, дерева та кістки. Він поділяється на три періоди:

• палеоліт— давній кам'яний вік, який характеризується використанням кременевих знаряддь праці, основні заняття —полюваннятазбиральництво.

• мезоліт— середній кам'яний вік, що тривав від 10 тис. до 7 тис. років до н. е.

• неоліт— новий кам'яний вік, характеризується появою людини сучасного типу, використанням винятково кременевих, кам'яних, кістяних знарядь праці, виготовлених з використанням технікисвердління,пилянняташліфування; розповсюдженнямкераміки,ткацтва(так звананеолітична революція.

• Мідний вік, або Енеоліт— мідно-кам'яний вік, епоха переходу від кам'яного до бронзового віку.

Бронзова доба прийшла на зміну енеоліту(мідній добі) — перехідному періоду після кам'яної доби. Характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці і зброї, появою кочового скотарства, поливного землеробства, письменності. Змінився залізною добою у I тисячолітті до н. е.

Залізний вік — історичний період, який характеризується початком обробки заліза та виготовленням з нього зброї і знарядь праці. Починається з початку 1-го тис. до н. е. і продовжується до сьогодення.

18.2. Петро Могила (1596-1647)

Петро́ Моги́ла  — молдавськийбоярин, український політичний, церковний і освітній діячРечі Посполитої,архімандритКиєво-Печерського монастиряз1627року,Митрополит Київський, Галицький і всієї Русіз1633року,екзархКонстантинопольського патріарха. Канонізований Церквою1996року. Петро Могила залишив майже 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського та моралізаторського характеру. Він автор книг «Євангеліє» (1616), «Анфологіон» (1636), «Евхологіон» (1646) та ін.

Після наставлення митрополитом Петро Могила з новою силою розгорнув сподвижництво у церковній, освітній, будівничій галузях та книгодрукуванні. Вся його діяльність була спрямована на відновлення повнокровного життя Православної Церкви. У своїх грамотах, посланнях Петро Могила щораз концентрував увагу священнослужителів на необхідність своїм життям і діяльністю служити прикладом для мирян, виконуючи заповіді Божі, невтомно піклуватися про паству, сумлінно оберігаючи своє достоїнство від найменших проступків.

18.3. Західноукраїнська народна республіка

Західно Украї́нська Наро́дна Респу́бліка (за тодішнім правописом: Західно-Українська Народня Республика[1][2], ЗУНР, опісля теж Галицька Реcпублика чи Держава) — українська держава, що фактично існувала протягом 1918-19 рр., формально ж і до 1923 р. на території ЗахідноїУкраїнизі столицею уЛьвові. Постала післяПершої світової війнив результатірозпаду Австро-Угорщини. Проголошена19 жовтня1918року. Охоплювала територію заселену українцями —Галичину,БуковинуйЗакарпаття.1 листопадарозпочався військовий конфлікт протиПольщі, яку підтримували країниАнтанти, насампередФранція.22 січня1919року ЗУНР об'єдналася зУкраїнською Народною Республікою, отримавши назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Окупована18 липня1919року в ходіукраїнсько-польської війни. Анексована Польщею,РумунієюіЧехословаччиною. До15 березня1923року уряд ЗУНР перебував уеміграції. НапередодніПершої світової війнивелика частина українських земель — СхіднаГаличина,БуковинатаЗакарпаття— перебували у складіАвстро-Угорщини. Коли в жовтні1918року в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку та національно-визвольної боротьби народів Австро-Угорська імперія розпалася на декілька незалежних держав, і українці почали робити рішучі заходи зі створення власної держави на західноукраїнських землях.

18 жовтня1918р. у Львові розпочаласьконституанта— представницькі збори всіх українських депутатів австрійського парламенту, коли з українських послівГалицькогоіБуковинських сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духовенства (близько 500 осіб[3]) і студентства було утвореноУкраїнську Національну Раду(УНРада) — політичний представницький орган українського народу вАвстро-Угорській імперії[4].

19 жовтня1918р. УНРада проголосила Українську державу — початково в складі трансформованої на конфедерацію незалежних держав всіх складових націй Австрійської імперії — на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття[5](буковинці підтримали проголошення незалежності наБуковинському Віче). Було вирішено виробити демократичнуконституціюта обранопрезидентаУкраїнської Національної Ради, яким ставЄвген Петрушевич.

Та 31 жовтня1918р. у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії (створена28 жовтня1918р. уКракові), яка мала перебрати від австрійського намісника владу над Галичиною — і включити її до складу Польщі. УНРада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині та Буковині.