14,2 Літопис Самовидця

Літопис Самовидця — козацький літопис староукраїнською мовою, одне з фундаментальних джерел з історії Східної Європи XVII століття, зокрема періоду Хмельниччини і Руїни в Україні. Написана очевидцем подій, вихідцем з старшини Війська Запорозького.

Літопис Самовидця складається зі вступу, який оповідає про стан України перед Хмельниччиною, та двох головних частин:

• перша присвячена часам Хмельниччини й Руїни (до 1676 включно) й написана, правдоподібно, значно пізніше описуваних подій;

• друга — доведена до 1702 включно, становить Літопис у стислому розумінні цього слова, написаний на Лівобережжі, найповніше (з уваги на локальні новини) у Стародубі.

Літопис Самовидця писаний доброю українською мовою того часу, близькою до народної. Автор літопису документально не відомий, належав до козацької старшини й посідав якийсь час видатне становище в українському уряді. Дослідники віддавна намагалися встановити його ім'я. У 1920-их pp. низка авторів дійшли висновку, що автором Літопису Самовидця найвірогідніше був Роман Ракушка-Романовський, генеральний підскарбій за Івана Брюховецького, а в останні десятиліття свого життя — священик у Стародубі. Ця думка була прийнята більшістю істориків але деякі автори називали інших кандидатів на авторство Іван Биховець, військовий канцелярист,Федір Кандиба, полковник корсунський та ін.

Оригінал Літопису не дійшов до нас. Збереглося кілька копій, зроблених у XVIII столітті або й пізніше. Найдавніші й найповніші — це списки Г. Іскрицького (перша половина XVIII ст.) й Якова Козельського (друга пол. XVIII ст.), які й покладено в основу наукових публікації цієї пам'ятки. Вперше, діставши його від Пантелеймона Куліша (від нього й назва Літопису Самовидця), опублікував Літопис, Осип Бодянський (1846); більш науково підготоване видання Київської Археографічної Комісії за редакцією і вступною статтею Ореста Левицького (1878), перевидане Інститутом історії АН УРСР (1971, Дзира Я.) і «Harvard Series in Ukrainian Studies» (1972).

14,3 Україна в повоєнні роки (1945-1955) Перехід до мирного життя

За надзвичайно важких, суперечливих умов відбувався процес повернення республіки до мирного життя. Страхітливі рани війни давалися взнаки повсюдно. Та найважчими були людські втрати. Від рук загарбників загинуло не менше 7 млн. синів і дочок народу України.

Складним і суперечливим був процес подолання наслідків війни під час повернення до мирного життя. Об'єктивно війна сприяла зміцненню адміністративно-командної системи, стрижнем якої залишилася комуністична партія.Партія постійно прагнула, щоб забезпечити свій тотальний контроль над усіма сферами суспільного життя, розставляти комуністів на відповідальні його ділянки. Дедалі більше вона віддавала перевагу в кадровій політиці своїм довіреним особам — комуністам. І незрідка це шкодило суспільним інтересам: розколювало народ на "чистих" і "нечистих", перешкоджало службовому просуванню компетентних, ділових, але безпартійних людей.

У повному обсязі поновили державну діяльність органи радянської влади. Водночас було скасовано систему управління воєнного часу. Відповідно до потреб відбудови здійснювалася реорганізація органів управління промисловістю та сільським господарством. Припинили діяльність ряд наркоматів воєнної промисловості. Натомість було утворено нові — машинобудування, приладобудування тощо.

Підприємства і установи переходили на нормальний режим праці: поновлювалися 8-годинний робочий день, профспілкові відпустки для робітників та службовців, формально скасовувалася понаднормова неоплачувана праця. Проте вже з кінця 40-х років у державних установах запроваджено, по суті, цілодобовий режим праці. Зроблено це було на догоду Сталіну, який, страждаючи від безсоння, тішив себе нічними телефонними дзвінками до підлеглих, або викликав їх до себе.

Коштів, які змогла виділити за тих скрутних умов держава на відбудову промисловості України, вочевидь не вистачало. Певне значення у зв'язку з цим мало матеріально-технічне співробітництво республіки з іншими регіонами країни. Насамперед відбудовувалися палив-но-енергетична база, залізничний транспорт, машинобудування. На кінець 1946 р. переведення економіки на випуск мирної продукції в основному було завершено.

Успіх відбудови залежав від розв'язання проблеми робочої сили. При загальному скороченні на третину чисельності населення республіки значно зменшилась кількість працездатних. Промислово-виробничого персоналу в 1946 р. було вдвоє менше порівняно з 1941 р.

У перші повоєнні роки широко провадилися примусові трудові мобілізації робочої сили, головним чином з сільської місцевості, для використання у відбудовних роботах. Крім того, багато молодих робітників підготовлено для різних галузей промисловості через систему ремісничих училищ і шкіл фабрично-заводського навчання, а також безпосередньо на виробництві. Завдяки цим заходам надзвичайно складну проблему робочої сили було в цілому розв'язано. Хоча професійний рівень робітництва у цілому був невисокий.