Розділ 3. Історія формування причорноморського району

Територія сучасної Одеської області заселена з часів пізнього палеоліту. Також знайдені залишки поселень часів мезоліту та неоліту, пам'ятки трипільської, гумельницької та усатівської культур. Доба бронзи представлена пам'ятками скотарських і землеробських культур (зокрема, ямної, катакомбної та зрубної культурно-історичної спільності, сабатинівської та білозерської культур). Із VII по III ст. до н. е. господарями цієї території були скіфи, а з II ст. до н. е. по III ст. н. е. — сармати. У VI ст. до н. е. на чорноморському узбережжі греки почали засновувати колонії (у тому числі Тіру та Ніконій), які проіснували до епохи Великого переселення народів. У III–IV ст. територія Одеської області входить у зону поширення черняхівської культури. Починаючи від навали гунів (кінець IV ст.), у причорноморських степах домінували кочові тюркські народи (авари, болгари, печеніги, половці).

З 1240-х рр. по XIV ст. територія Одеської області належала Золотій Орді. Наприкінці XIII ст. на руїнах античної Тіри виникло місто Аккерман (Білгород), яке стало важливим торговим осередком Північно-Західного Причорномор'я. Наприкінці XIV ст. Білгород разом з усім Буджаком відійшов до Молдавського князівства, а степи на схід від Дністра — до Великого князівства Литовського. Наприкінці XV — у 1-й третині XVI ст. майже вся територія сучасної Одещини увійшла до володінь Османської імперії (Очаківсько-Сілістрійський ейялет).

Після російсько-турецької війни 1787–1792 рр. більша частина території сучасної області за Ясським мирним договором відійшла до Російської імперії. Протягом 1797–1802 рр. вона входила до складу Новоросійської губернії, а з 1803 — до Херсонської губернії. Частина території краю, приєднана до Російської імперії в результаті російсько-турецької війни 1806–1812 рр., входила до складу Бессарабської області, яка з 1818 р. мала автономний статус, а після 1828 р. була приєднана до Новоросійського генерал-губернаторства. Наприкінці XVIII ст. почалося інтенсивне заселення Причорномор'я та Буджацького степу. Тут з'явилися численні болгарські, гагаузькі й німецькі колонії. В 1807 р. російський уряд санкціонував створення Усть-Дунайського козацького війська, яке того ж року було ліквідоване, але 1828 р. відновлене (та існувало до 1868 р.). Південна частина Буджаку з м. Ізмаїл після Кримської війни відійшла до Молдавського князівства. Після російсько-турецької війни 1877–1878 ця територія була повернута Російській імперії.

З грудня 1917 р. по січень 1918 р. існувала Одеська область, а до березня 1918 р. — Одеська Радянська Республіка. 21 грудня 1917 р. Одеса була оголошена вільним містом. У 1918 р. Румунія анексувала Бессарабію.

У 1920 р. утворено Одеську губернію, а через два роки до неї було приєднано Миколаївську губернію. Протягом 1923–1930 рр. існувала Одеська округа, а протягом 1930–1932 рр. — Одеський район, підпорядкований безпосередньо республіканському центрові. Одеську область було утворено постановою 4-ї позачергової сесії ВУЦВК 12-го скликання від 9 лютого 1932 р., її первинна територія включала міста Одеса, Зінов'євськ (нині м. Кіровоград), Миколаїв, Херсон і 46 районів.

Під час Другої світової війни вся сучасна Одещина була окупована Румунією (жовтень 1941 р. — 26 серпня 1944 р.), при цьому Буджак був включений безпосередньо до державної території Румунії як частина губернаторства Бессарабія, а терени на схід від Дністра — до Трансністрії.