Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Курс_лекц.ПОЛИТ.doc
Скачиваний:
19
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
704 Кб
Скачать

Тема 14. Міжнародні відносини

Поняття міжнародних відносин

З глибокої давнини дотепер міжнародні відносини займають найважливіше місце в політичному житті людини. Політичні мислителі різних часів і народів, а також політики вели і дотепер ведуть постійні пошуки шляхів створення на Землі “вічного миру”, “загальноєвропейського дому”, “єдиного світового уряду” і т. ін. Сьогодні світовий порядок залежить від взаємин і взаємодії понад 200 держав, що знаходяться на різних етапах історичного, економічного, політичного і культурного розвитку. У відносинах між ними встановлюються різні взаємозв’язки, виникають проблеми, протиріччя. Вони складають особливу сферу політики − міжнародні відносини.

У сучасній науковій літературі проводиться розходження між поняттям “зовнішня політика” і “міжнародні відносини”. Останні розглядаються як більш широке поняття, що містить у собі політичні й інші зв’язки між суб’єктами міжнародних відносин.

Міжнародні відносини це сукупність політичних, економічних, ідеологічних, правових, дипломатичних, військових, культурних і інших зв'язків і відносин між суб’єктами міжнародних відносин. Це самостійна область суспільних відносин, цілісна система взаємодії на світовій арені. Вона зумовлена соціально-економічною природою, інтересами і цілями учасників міжнародних відносин.

Незалежні держави не розвиваються у вакуумі, вони взаємодіють одна з іншою і виступають суб’єктами політики більш високого рівня − світової політики, тобто держави діють у сфері міжнародних відносин.

Головною особливістю міжнародних відносин є відсутність у них єдиного центрального ядра влади і керування. Вони будуються на принципі поліцентризму і поліієрархії. Тому в міжнародних відносинах велику роль відіграють стихійні процеси і суб’єктивні фактори.

Міжнародні відносини виступають тим простором, на якому зіштовхуються і взаємодіють на різному рівні (глобальному, регіональному, багатобічному і двосторонньому) різні сили: державні, військові, економічні, політичні, суспільні й інтелектуальні.

Усі міжнародні відносини можна підрозділити на два основних типи: відносини суперництва і відносини співробітництва.

Міжнародна чи світова політика є ядром міжнародних відносин.

Світовою політикою називають процеси вироблення, прийняття і реалізації рішень, що торкаються життя світового співтовариства.

У сучасній світовій політиці діє величезна кількість різних учасників. Але дотепер переважним залишається погляд, що основними суб’єктами світової політики є держави і групи (союзи) держав.

Однак сьогодні позначилася об’єктивна тенденція розширення учасників міжнародних відносин. Усе більш важливими суб’єктами в міжнародних відносинах стають міжнародні організації.

Суб’єктами міжнародних відносин є, у першу чергу, держави. Вони визначають розвиток усіх форм міжнародних відносин, однак у сучасних умовах усе більший вплив здобувають різні міждержавні і міжнародні організації, такі як двосторонні і багатосторонні коаліції, економічні і військово-політичні союзи (блоки), регіональні організації, міжнародні організації.

Держава виступає на перший план у системі міжнародних відносин у силу того, що це єдиний суб’єкт, який має суверенітет. Це означає, що даний суб’єкт не визнає щодо себе ніякої іншої влади, крім власної, ніяких зобов’язань, крім тих, котрі взяв на себе добровільно чи під впливом особливих обставин. Держава володіє на своїй території всією повнотою політичної влади. Звідси випливає головна особливість міжнародних відносин − відсутність у них єдиного центрального ядра влади і управління. Вони будуються на принципі поліцентризму і поліієрархіі, тому в міжнародних відносинах велику роль відіграють стихійні процеси і суб’єктивні фактори.

У системі міжнародних відносин міждержавні відносини мають першорядне значення, однак слід зазначити, що в сучасному світі позначилася об’єктивна тенденція розширення учасників міжнародних відносин. Усе більш важливими суб’єктами в міжнародних відносинах є міждержавні об’єднання. Вони створюються для реалізації певних цілей держав-учасників, найчастіше для реалізації якого-небудь загального інтересу. У таких об’єднаннях може скластися ситуація, коли чийсь інтерес переважає, лідирує, а союзники обіцяють свою підтримку лідеру в обмін або на заступництво, або в розрахунку на його підтримку в здійсненні власних цілей.

Сучасні міжнародні відносини мають ще одну очевидну особливість − це їхня протилежна спрямованість. Що це означає?

З одного боку розширюється і міцніє міжнародне співробітництво на основі врахування взаємних інтересів і загальних для всього людства проблем. З іншого боку, продовжує розширюватися й удосконалюватися система засобів насильства і зброї масового знищення. Розвиток світових господарських зв’язків, засобів масової інформації, науково-технічна революція, взаємовплив культур приводять до необхідності інтеграції, роблять неминучими пошуки погоджених рішень у зв’язку з наявністю загрози людству з боку екологічних, демографічних проблем, а також у зв’язку з розвитком засобів масового знищення.

Складність міждержавних відносин у політичній сфері, потреба регулювати господарське життя привели до розширення взаємозв’язку між державами і створенню міжнародних організацій.

Як суб’єкти міжнародних відносин міжнародні організації − більш складні структури, ніж міждержавні, вони можуть бути міжурядовими і неурядовими, а також змішаного типу, куди входять і урядові структури, і громадські організації, і навіть індивідуальні члени. Як суб’єкти міжнародних відносин міжнародні організації можуть вступати до міждержавних відносин від свого власного імені, і в той же час від імені всіх держав, що входять у них. Число міжнародних організацій постійно зростає. Якщо на початку XX ст. існувало 20 міжурядових і близько 200 неурядових організацій, то в даний час їх відповідно близько 300 і понад 2500.

Діяльність міжнародних організацій носить багатобічний характер. У сучасних умовах до сфери їхньої діяльності можна віднести проблеми війни і миру, захисту природного середовища, проблеми народонаселення і ресурсів, тобто життєзабезпечення людства, проблему подолання розриву між економічно розвинутими і відсталими країнами і багато інших проблем.

Міжнародні організації мають постійні органи управління з певною компетенцією, повноваженнями і функціями. Вони, як правило, створюються на основі багатобічного договору чи спеціальних угод, де певні цілі, повноваження, функції, структура й обов’язки членів організацій. Крім того, діяльність таких організацій має конституційний характер, тобто їхні учасники беруть на себе зобов’язання, закріплені в нормах міжнародного права.

У сучасному світі міжнародне право – невід’ємна частина міжнародних відносин. Це система договірних, юридично закріплених норм і принципів, що регулюють відносини між державами й іншими учасниками (суб’єктами) міжнародних відносин. Дотримання міжнародного права забезпечується індивідуальними чи колективними мірами держав у межах і формах, встановлених у міжнародному праві, іншими словами, міжнародне право фактично визначає реальний механізм взаємодії і діяльності міжнародних організацій.

Першою міжнародною організацією був Всесвітній поштовий союз (ВПС), який виник у 1875 р. і в даний час веде свою роботу в Брюсселі, випускає щорічники з переліками всіх міжнародних організацій. Міжнародні організації охоплюють різні аспекти міжнародних відносин. Вони створюються в економічній, політичній, культурній, національній областях, мають певні особливості і специфіку. Як приклади різних міжнародних організацій можна навести:

- регіональні організації, такі як Асоціація Держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС, Загальний ринок), Карибське Співтовариство, Ліга Арабських Держав (ЛАГ), Організація Ісламська Конференція (ОІК) і т.д.;

- організації економічного характеру, що охоплюють сферу фінансів, торгівлі і так далі, наприклад: Європейська Асоціація Вільної Торгівлі (ЕАСТ), Міжнародна Торговельна Палата (МТП), Міжнародний Банк Економічного Співробітництва (МБЕС), Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Міжнародний Банк Реконструкції і Розвитку (МБРР);

- організації в області окремих галузей світового господарства, наприклад: Міжнародне Енергетичне Агентство (МЕА), Міжнародне Агентство з Атомної Енергії (МАГАТЕ), Міжнародний Союз Електрозв’язку, Організація Країн-експортерів Нафти (ОПЕК) і т.д.;

- політико-економічні організації, наприклад: Організація Африканської Єдності (ОАЕ);

- професійні організації: Міжнародна Організація Журналістів (МОЖ), Міжнародна Асоціація Політичних Наук (МАПН), Міжнародна Організація Кримінальної Поліції (ІНТЕРПОЛ);

- демографічні організації: Міжнародна Демократична Федерація Жінок (МДФЖ), Всесвітня Асоціація Молоді (ВАМ), Всесвітня Федерація Демократичної Молоді (ВФДМ),

- організації в області культури і спорту: Міжнародний Олімпійський Комітет (МОК), Організація Об’єднаних Націй з Питань Освіти, Науки і Культури (ЮНЕСКО);

  • військові організації: Організація Північно-Атлантичного Договору (НАТО), Британський Пакт Безпеки (АНЗЮС);

- профспілкові організації: Міжнародна Конфедерація Вільних Профспілок (МКСП), Всесвітня Конфедерація Праці (ВКТ);

- різні організації на підтримку миру і солідарності: Всесвітня Рада Світу (ВСМ), Пагоушський Рух, Організація Солідарності Народів Країн Азії й Африки (ОСНАА), Міжнародний Інститут Миру у Відні;

- релігійні організації: Всесвітня Рада Церков (ВСЦ), Християнський рух на Захист миру чи Християнська Мирна Конференція (ХМК);

- Міжнародний Червоний Хрест (МКК);

- організація, метою якої є допомога військовополоненим, іншим жертвам війни, катастроф і стихійних лих;

- екологічні організації: Грінпіс і ін.

Найвидатнішу роль у системі міжнародних відносин відіграє Організація Об’єднаних Націй (ООН).

Вона стала практично першим в історії механізмом широкої багатогранної взаємодії різних держав з метою підтримки міжнародного миру і безпеки, сприяння економічному і соціальному прогресу всіх народів.

За п’ятдесят років свого існування ООН перетворилася у невід’ємну частину міжнародної структури. Її членами є близько 170 держав, що свідчить про те, що вона досягла практично повної універсальності. Не буде перебільшенням сказати, що жодна велика подія у світі не залишається поза полем зору Організації Об’єднаних Націй. Така широка причетність ООН до усього, що відбувається у світі, обумовлена її цілями і завданнями. Статут ООН – унікальний багатобічний міжнародний договір, що ставить метою об’єднання політичної волі і можливості багатьох держав, перетворення на центр узгодження їх дій з метою підтримки миру і безпеки, стверджування у міжнародній громадській думці ідеї взаємозалежності націй і народів, загального блага людства.

Обстановка “холодної війни” і пануюча в міжнародних відносинах ідеологізація утруднили здійснення цих цілей. Наприкінці 80-х − початку 90-х рр., у зв’язку із закінченням “холодної війни” з’явилися умови для позитивних змін у міжнародних відносинах. Зросли авторитет і вплив ООН у світових справах, усталилися позиції міжнародного права, підсилилася роль військових спостерігачів і збройних сил ООН з підтримки миру. В даний час ООН перетворюється в найвпливовіший фактор світової політики.

У рамках ООН склався цілий ряд організацій, що органічно ввійшли в систему міжнародних відносин і як структури ООН, і як самостійні організації. До них відносяться:

  • ВООЗ (Всесвітня Організація Охорони здоров’я);

  • МОП (Міжнародна Організація Праці);

  • ЮНЕСКО (Організація, що займається питаннями культури і науки);

  • МВФ (Міжнародний Валютний Фонд);

  • МАГАТЕ (Міжнародна Організація з Атомної Енергії);

  • ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі і розвитку);

  • Міжнародний суд.

Міжнародні урядові організації мають більше важелів впливу на міжнародну політику й окремі держави, ніж національні уряди, що впливають на процес прийняття рішень, головним чином, силою громадської думки, організованих масових заходів.

Останнім часом у міжнародних відносинах усе ширше застосовується метод консенсусу як метод переговорів і прийняття рішень. Консенсус означає згоду в принципі, хоча можлива незгода з окремими формулюваннями чи пунктами, але все одно голосування з окремих пунктів тоді не проводиться. У регламентуючих документах деяких організацій ООН метод консенсусу зафіксований офіційно (ЮНКТАД, Комітет з роззброєння і в деяких інших).

Сутність зовнішньої політики

Міжнародні відносини як систему не можна зрозуміти без взаємозв’язку з такою категорією, як “зовнішня політика”. В остаточному підсумку міжнародні відносини складаються, насамперед, із сукупності зовнішньополітичної діяльності держав, які є основними учасниками міжнародних відносин, і як самостійних суб’єктів, і як членів будь-яких організацій.

За своїм змістом політика − явище складне, єдине, неподільне. Політична діяльність держави здійснюється як у системі внутрішніх суспільних відносин, так і за межами її кордонів − у системі міжнародних відносин. Тому і розрізняють політику внутрішню і політику зовнішню. Вони мають багато загального й у той же час відрізняються своєю специфікою. Зовнішня політика вторинна щодо внутрішньої, вона сформувалася пізніше і здійснюється в інших суспільних умовах. Однак і внутрішня, і зовнішня політика вирішують одне завдання − забезпечення, збереження і зміцнення існуючої в даній державі системи суспільних відносин. Зовнішня політика регулює відносини даної держави з іншими державами, забезпечує реалізацію її потреб і інтересів на міжнародній арені. Це загальний курс держави у міжнародних справах.

Зовнішня політика − це діяльність і взаємодія офіційних суб’єктів, які мають чи привласнили право виступати від імені суспільства, виражати інтереси суспільства, обирати певні методи і способи їхньої реалізації. У зв’язку з цим необхідно розглянути такі категорії, як “національний інтерес” і “національна безпека”.

Оскільки держави є основними суб’єктами міжнародних відносин, суспільство захищає свої інтереси, головним чином, через інститут держави. Тому досить розповсюдженою в науковій літературі є точка зору, відповідно до якої поняття національної і державної безпеки тотожні. Однак варто підкреслити, що між цими поняттями існують певні розходження, так само, як і між поняттями “національний” і “державний” інтерес. При певних обставинах національні і державні інтереси можуть не збігатися, наприклад, участь Росії в першій світовій війні не була пов’язана із захистом національних інтересів, але перемога у війні зміцнила позиції самодержавства. При укладанні Брестського миру в 1918 р. загальнонаціональні інтереси були відтиснуті державними інтересами. Взагалі в основі зовнішньої політики держави лежать інтереси нації чи багатонаціонального суспільства, однак слід зазначити, що державні і національні інтереси збігаються тільки тоді, коли зовнішня політика держави адекватно відображає потреби суспільства.

Зовнішньополітична діяльність, яка не відбиває реальних суспільних потреб, не знаходить міцної підтримки з боку суспільства, тому приречена на невдачу. Крім того, неправдиво зрозумілі і неадекватні потребам суспільства інтереси можуть стати причиною міжнародних конфліктів і обернутися величезними матеріальними і непоправними людськими втратами, як це було у випадку уведення радянських військ в Афганістан у 1979 р.

До сфери національних інтересів суспільства відносять, насамперед, підвищення матеріального і духовного рівня життя населення, забезпечення безпеки держави, її суверенітету, територіальної цілісності. Забезпечити реалізацію національних інтересів покликана зовнішня політика держави, яка підкреслює її нерозривний зв’язок з політикою внутрішньою. Фактично вона покликана забезпечити сприятливі зовнішні умови для реалізації цілей і завдань внутрішньої політики. Однак це не означає, що зовнішня політика є простим продовження політики внутрішньої. У неї є свої власні цілі, вона робить зворотний, притому досить сильний вплив на політику внутрішню. Особливо цей вплив помітний в сучасних умовах, коли підсилюється міжнародний поділ праці, розширюються економічні, політичні і культурні зв’язки між державами і народами. Формується загальний інформаційний простір завдяки розвитку засобів масової комунікації.

З особливостями зовнішньої політики як особливої сфери діяльності держави пов’язані її цілі і функції.

Головна мета зовнішньої політики будь-якої держави − це забезпечення її безпеки, охоронна функція. Вона пов’язана з охороною і захистом прав і інтересів даної країни, а також її громадян за її межами. Охоронна функція полягає також у пристосуванні зовнішньополітичної стратегії даної держави до системи міжнародних відносин. Реалізація цієї функції спрямована на запобігання загрози для даної держави, на пошук мирних політичних рішень, виникаючих спірних питань і проблем. Ефективна реалізація даної функції залежить від здатності держави, її спеціальних органів і інститутів впливати і визначати потенційні джерела загрози і небезпеки, не допускати небажаного перебігу подій. Спеціальними інститутами, призначеними для цих цілей, є посольства, консульства, представництва, розвідка і контррозвідка.

Найважливішим завданням зовнішньої політики є посилення економічного і політичного потенціалу держави. Від зовнішньої політики і становища держави на міжнародній арені залежить і економічний розвиток країни, і її політична стабільність. Зовнішня політика повинна сприяти ефективному функціонуванню економіки, росту добробуту суспільства. Тому до її завдань входить забезпечення для держави більш вигідної участі в поділі праці, пошук більш дешевих ресурсів (сировинних і трудових), забезпечення більш вигідних умов збуту продукції, збереження стратегічних ресурсів країни і т. ін. У такий спосіб зовнішня політика виконує також важливу економічну функцію.

Інформаційно-представницька функція зовнішньої політики знаходить своє вираження в діяльності відповідних органів із створення позитивного іміджу держави у світовому співтоваристві. Спеціальні органи інформують свої уряди про наміри інших урядів, забезпечують контакти своєї держави з іншими країнами. Представницька функція реалізується за допомогою впливу на громадську думку і політичні кола тих чи інших країн, щоб забезпечити сприятливі умови для успішного вирішення зовнішньополітичних завдань. Інформаційно-представницька функція реалізується в рамках культурних і наукових обмінів, проведення переговорів, укладання міжнародних договорів.

Регулююча функція зовнішньої політики спрямована на створення сприятливих зовнішньополітичних умов для діяльності держави, на збереження рівноваги в системі політичних зв’язків. Особливу роль у реалізації цієї функції відіграє діяльність центральних органів зовнішньої політики: міністерств закордонних справ, посольств, консульств.

Зовнішньополітична діяльність з досягнення поставлених цілей реалізується різними засобами: політичними, економічними, вагомими, військовими, інформаційно-пропагандистськими.

До політичних засобів відноситься, у першу чергу, дипломатія.

Дипломатія − офіційна діяльність держави в особі спеціальних інститутів і за допомогою спеціальних заходів, прийомів, методів, з позицій міжнародного права. Дипломатія здійснюється у вигляді переговорів, візитів, спеціальних конференцій і нарад, зустрічей, підготовки і укладання двосторонніх і багатосторонніх угод, дипломатичного переписування, участі в роботі міжнародних організацій.

Економічні засоби зовнішньої політики мають на меті використання економічного потенціалу даної країни для досягнення зовнішніх політичних цілей. Навіть невеликі за територією держави, не багаті матеріальними і людськими ресурсами, можуть відігравати головну роль на світовій арені, якщо у них сильна економіка, яка базується на передових технологіях і здатна поширювати свої досягнення далеко за кордони. Прикладом такої держави служить Японія. Діючими економічними засобами є ембарго, чи навпаки, режим найбільшого сприяння в торгівлі, надання інвестицій, кредитів і позик, іншої економічної допомоги чи відмова в її наданні.

До військових засобів зовнішньої політики прийнято відносити військову міць держави, яка має армію, її чисельність і якість озброєння, моральний стан, наявність військових баз, володіння ядерною зброєю. Військові заходи можуть використовуватися як засіб прямого впливу, так і непрямого. До першого відносяться війни, інтервенції, блокади. До других − іспит нових видів зброї, навчання, маневри, загроза застосування сили.

Пропагандистські засоби містять у собі весь арсенал сучасних засобів масової інформації, пропаганди й агітації, які використовуються для зміцнення авторитету держави на міжнародній арені, сприяють забезпеченню довіри з боку союзників і можливих партнерів. За допомогою засобів масової інформації формується в очах світової громадськості позитивний образ держави, почуття симпатії до неї, а в разі потреби − антипатії й осуду щодо інших держав. Часто пропагандистські засоби використовуються, щоб завуалювати ті чи інші інтереси і наміри.

Слід зазначити, що система міжнародних відносин діє в конкретно-історичних умовах. Її функціонування, опосередковане свідомою діяльністю людей, відбувається на тлі певної економічної і політичної обстановки в регіонах і у світі в цілому. Тому реалістична оцінка сучасного світу − необхідна і першорядна умова розробки і здійснення зовнішньої політики і системи міжнародних відносин.

Що ж таке сучасний світ? Які йому властиві особливості?

Сучасний світ стрімко змінюється. Різноманіття і багатоликість − одна з його характерних рис. З іншого боку, він переживає величезний прогрес, пов’язаний з розвитком науково-технічної революції, радикальними змінами в засобах транспорту, зв’язку й інформації. У той же час у ньому продовжують існувати величезні масиви відсталості, голоду, убогості, вогнища напруженості. Це світ, що стає усе більш взаємопов’язаним і взаємозалежним, тому можна сказати, що дуже багато проблем набувають характеру глобальних.

Загострення глобальних проблем − одна з головних особливостей сучасного світу. До їхнього числа відносять:

- запобігання термоядерній війні;

- запобігання екологічній катастрофі;

- енерго-сировинну проблему;

- продовольчу проблему, необхідність ліквідації голоду;

- демографічну проблему;

- подолання економічної і культурної відсталості багатьох країн;

- поширення смертельних захворювань.

У зв’язку з цим доцільно виділити критерії − істотні ознаки глобальних проблем. До їхнього числа варто віднести:

  • виняткову актуальність, тому що від їхнього вирішення залежить саме існування життя на Землі, умови його підтримки і розвитку;

  • планетарний характер: прояв глобальних проблем не обмежується межами однієї держави, декількох регіонів чи держав;

  • загальнолюдський характер цих проблем, які стосуються корінних інтересів усіх людей, незалежно від їх соціально-класової, національної, професійної чи іншої приналежності.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.