Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Курс_лекц.ПОЛИТ.doc
Скачиваний:
21
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
704 Кб
Скачать

Варіанти класифікації мотивації політичних лідерів

У будь-якій діяльності мотив не тільки підштовхує особистість до вчинку, але і визначає мету і програму дій. Будь-яка діяльність, тим більше така складна, як політична, є полімотивованою. Ми маємо потребу в розумінні мотивів політичних лідерів, щоб побачити, як і в який бік, вони здатні змінити хід подій. Ми повинні зуміти розкласти мотивацію особистості на складові елементи і показати, як по-різному вони поєднуються в різних випадках і впливають на ситуацію, вплітаючись, таким чином, у горезвісний контекст обставин.

Існує безліч різних особистісних потреб, що так чи інакше пов’язані з “професійною” діяльністю діючих осіб політичної сцени. Сучасні концепції психології лідерства особливо відзначають деякі з цих потреб. Так, М.Г.Херманн як мотиви лідера виділяє:

- мотив влади і компенсації неусвідомленого психічного дискомфорту;

- переконання лідера і його прагнення вирішити якусь політичну проблему (наприклад, вивести країну з кризи);

- почуття обов’язку;

- потребу у схваленні і повазі з боку інших людей, у статусі і визнанні;

- вимоги (виклик), які пред’являє до лідера займане ним становище.

На підставі досліджень у Франції, США, країнах Латинської Америки вчені Дж. Пейн і О. Вошинскі описують п’ять різних спонукальних мотивів, що рухають політиками:

    • обожнювання;

    • статус;

    • політична програма;

    • обов’язок;

    • гра.

Неважко помітити, що як би не класифікували мотиви лідерства, усі вони, як правило, не є взаємовиключними, і цілком можуть поєднуватися в психології тієї ж самої людини.

Тема 12. Політична свідомість та ідеологія

Політична свідомість виникла в античності як відповідь на реальну потребу в осмисленні таких нових явищ, як держава і державна влада, що уперше виникли з розколом суспільства на антагоністичні класи. У політичній свідомості суспільства відбивається розуміння того співвідношення, що встановлюється між безпосередньою практичною діяльністю людей з одного боку, а з іншого − соціально-регламентованими умовами, в яких ця діяльність протікає.

У зв’язку з тим, що суспільний поділ праці веде до виникнення класів, а значить, і до різких розходжень в умовах їхнього життя і діяльності, з’являється необхідність підтримувати сформовану класову структуру через державну владу, що найчастіше, природно, виражає інтереси панівного класу. Таким чином, політична свідомість є відображенням виробничо-економічних і суспільних відносин класів у їхньому сукупному ставленні до державної влади.

Політична свідомість − одна з центральних категорій політології, що входить у систему її понятійних координат і позначає сприйняття суб’єктом тієї частини навколишньої його дійсності, що пов’язана з політикою і в який включений він сам, а також пов’язані з нею дії і стани. У змістовному відношенні більшість дослідників розглядає політичну свідомість як багатогранне, неоднорідне, “пульсуюче”, внутрішньо суперечливе, багаторівневе утворення, що в узагальненій формі відображає ступінь знайомства суб’єкта з політикою і раціонального до неї ставлення.

У гносеологічному плані політична свідомість тісно пов’язана з іншими основними політологічними поняттями і категоріями: з політичною культурою − генетично політична свідомість є її похідною, вищим рівнем і одночасно, у розвинутих формах політичної культури, її стрижневим компонентом; з політичною поведінкою − політична свідомість виступає як раціональна основа суб’єктивних механізмів такої поведінки; з політичною системою суспільства − політична свідомість являє собою її суб’єктивний фундамент, людську основу та ін.

Політична свідомість навіть у рамках політології відноситься до числа міждисциплінарних, комплексних категорій, з різних точок зору досліджуваних різними напрямками усередині політичної думки.

Політична соціологія виділяє в політичній свідомості інші, насамперед, ідеологічний і масовий рівні, і зосереджує увагу на розкритті змістовних характеристик демократичного, консервативного, ліберального, реформістського, революційного, тоталітарного, авторитарного й іншого типів політичної свідомості, трактуючи її, насамперед, як сукупність, з одного боку, установок і стереотипів, що сформувалися поза сферою політичної свідомості, і, з іншого боку, висновків, отриманих у результаті самостійного аналізу індивідом чи групою соціально-політичної діяльності, виділяючи як особливі фактори ідеологічні компоненти політичної свідомості, що значно вплинули на неї.

Цілісне, власне політологічне вивчення політичної свідомості, в першу чергу, включає дослідження її суб’єктів -носіїв, динаміки розвитку політичної свідомості й її основних функціональних форм. З погляду суб’єкта політичної свідомості у світовій політології виділяється:

1) масова політична свідомість;

2) групова політична свідомість;

3) індивідуальна політична свідомість.

У першому вимірі політична свідомість визначається як масова свідомість суспільства з питань, що мають актуальний політичний зміст і мають політичні наслідки. У цьому сенсі політична свідомість − особливий, політизований сегмент масової свідомості.

Структурно масова політична свідомість включає статичні (по типу цінностей і “загальних орієнтацій”) і динамічні (по типу масових настроїв) компоненти. У конкретному вираженні − це, по-перше, рівень очікувань людей і оцінка ними своїх можливостей впливати на політичну систему з метою їх реалізації; по-друге, соціально-політичні цінності, які лежать в основі ідеологічного вибору (справедливість, демократичність, рівність, стабільність, порядок і т.д.); по-третє, швидко мінливі думки і настрої, пов’язані з оцінками поточного положення, уряду, лідерів, конкретних політичних акцій і т.д.

Масова політична свідомість визначає тип і рівень політичної культури суспільства й обумовлює найбільш типові, масові варіанти політичної поведінки. Найбільш розповсюджений спосіб виявлення масової політичної свідомості − дослідження громадської думки з політичних питань.

Динаміка і характеристики різних етапів розвитку політичної свідомості звичайно досліджуються на всіх доступних рівнях − масовому, груповому й індивідуальному, що дозволяє досить надійно прогнозувати й оцінювати ймовірність конкретних варіантів модифікації політичних систем у досліджуваних суспільствах. У цілому, одним із ключових у даному контексті є питання про зв’язок політичної свідомості з функціонуванням політичної системи.

Основними формами існування політичної свідомості є політична психологія й ідеологія.

Політична психологія − це сукупність духовних утворень, які містять емоційно-чуттєві відчуття й уявлення людей про політичні явища і які формуються в процесі власної політичної поведінки і безпосереднього спілкування людей з інститутами влади. Політична психологія опосередковує усі форми і різновиди політичних взаємодій і тому присутня на усіх етапах політичного процесу. Таким чином, політична психологія є універсальним духовним фактором, який впливає на політичну поведінку людей та інститути влади. Непереборність політичної психології як форми існування політичної свідомості робить її своєрідним універсальним вимірювачем усієї політики в цілому.

Серед форм політичної свідомості особливу і зростаючу роль відіграє політична ідеологія.

Ідеологія − система поглядів і ідей, в яких виражається відношення до тієї чи іншої дійсності; погляди, інтереси, цілі, наміри, умонастрої людей, класів, партій, суб’єктів політики і влади тих чи інших епох, поколінь, суспільних рухів, мистецтва, літератури і т.д., аж до світогляду, умонастроїв і життєвих позицій носіїв тієї чи іншої ідеології. Термін “ідеологія” з’явився майже двісті років тому. Уперше його ввів у науковий обіг на початку XIX ст. французький філософ Дестют де Трасі у своїй праці “Елементи ідеології”, який прагнув знайти у світосприйманні і явищах свідомості основи етики, моралі, політики − їх логічне і психологічне обґрунтування. Стійкі, позачасові, універсальні форми ідеології, її властивість виражати реальні чи ілюзорні, удавані або придумані ситуації й інтереси стали основою розвитку самої ідеології і її відносин з неідеологічними системами і насамперед − політикою.

Ідеологічні плини, боротьба між ними − найдавніше явище, як і боротьба політичних угруповань, партій, поглядів і т.п. Новим явищем стало поступове формування, починаючи з XVIII ст. великих політико-ідеологічних плинів, що неодноразово оформлялися в політичні партії і вчення, активно конфронтуючі один до одного.

Ідеологія може бути інституційно оформленою у відповідних політичних (і неполітичних) угрупованнях, союзах, партіях, рухах.

Найважливішою функцією політичної ідеології є легітимація влади певних політичних сил і режимів. Контрідеології також виконують цю функцію, тому що вони легітимізують право на державну владу опозиційних сил.

Ідеологія виконує мобілізуючу й інтеграційну функції, поєднує людей у соціальне ціле. Вона піднімає, спрямовує соціальні шари і класи на певні дії, надихає на боротьбу за свої інтереси. Ідейна єдність згуртовує людей, формує політичне співтовариство, сприяє виникненню почуття “колективного “ми”.

Ідеологія виконує також критичну функцію. Вона має критичний заряд осмислення дійсності і повалення інших ідеологічних кумирів.

Конструктивна функція політичної ідеології виявляється найбільш чіткою при прийнятті політичної програми дій, що реалізується на практиці. Конструктивна функція може виявлятися й опосередковано, коли політичні ідеали мотивують дії окремих індивідів, соціальних груп, надихають їх на активну участь у політичному процесі.

Політична ідеологія виконує нормативну функцію. У ній фіксується певний політико-ідеологічний імператив, з яким звіряються практичні проекти, містяться політичні орієнтири-норми, яких варто дотримуватися. У перехідні періоди реформ, революцій нормативний компонент несе особливе навантаження.

Ідеологічний простір завжди плюралістичний. У суспільстві одночасно існують найрізноманітніші ідеологічні теорії. Функціонуючи, вони взаємодоповнюють один одного, створюючи єдину ідеологічну систему. Навіть за тоталітарних режимів, де існує державна ідеологія, що поглинає майже цілком духовне життя суспільства, функціонують контрідеології. Заборонені, гнані контрідеології все-таки кидають виклик даному стану.

Основні сучасні ідеології − лібералізм, соціалізм, націоналізм − виникли за умов становлення і розвитку західноєвропейської цивілізації. Ці ідеології відбивали реальні і різноманітні конфлікти епохи буржуазного розвитку. В них знайшло максимальне вираження розуміння проблем сучасного суспільства основними соціальними шарами і класами, і саме в цих ідеологіях соціальні групи віднайшли ясну самосвідомість.

Таким чином, найбільш загальною категорією, що характеризує суб’єктивну сторону політики, є політична свідомість. Основними формами існування політичної свідомості є політична ідеологія і психологія. Серед них особливу і зростаючу роль відіграє політична ідеологія.

Усвідомлення в сучасному світі глобальних загроз відбувається в процесі становлення планетарного політичного мислення. Стратегічні довгострокові інтереси людства вимагають урахування планетарної парадигми розвитку і включення положень, які випливають з неї, в основу політичної ідеології сучасного світу. Це особливо важливо, оскільки формування подібною парадигмою ідей реалістичного планетарного радикального гуманізму можуть сприяти розширенню політичних інтегративних процесів.

Суспільство, оскільки воно завжди ставить перед собою певні цілі, безупинно повинна містити в собі три механізми: консервативний (стабілізуючий, зберігаючий), оперативний (рушійний, оновлюючий) і демпферний (урівноважуючий, стягуючий). Саме оптимальне поєднання цих механізмів і може надати гарантії для запобігання зіткнення полярних сил в Україні й у світі, не допустити прийняття екстремістських рішень, здійснення авантюристичних дій. І хоча сьогодення і дає привід для сарказму, перспективною в політичному плані силою може стати лише та, котра вчасно виявить готовність до широкої взаємодії зі своїми політичними опонентами, затвердить активну лінію у проведенні політики громадянського миру і національної згоди в країні. Це застава дійсно міцної основи під новим суспільним порядком, тієї міри суспільної єдності, того ступеня суспільної підтримки, без якого і нічого думати про успіх реформ у країні.

Усі сучасні політичні ідеології, відображаючи конфлікти соціального буття, знаходяться у постійному розвитку. Ідеології набувають нових історичних форм, запозичаючи один у одного ціннісні орієнтири, що краще виконують роль мобілізації, організації певних соціальних шарів, спрямовують їхню соціальну дію. Так, лібералізм стає “соціалістичнішим”, а соціалізм − “лібералістичнішим”. Консерватизм засвоює цінності лібералізму. Сучасні ідеології ніби відступають від однобічного бачення світу, рухаються за шляхом взаємопроникнення і взаємодоповнення. Однак це поки що не приводить до втрати їхньої самоідентичності. В ідеологіях відбивається і соціальний інтерес, і пошук більш реалістичних і ефективних програм суспільного розвитку. Конкуренція сил, які претендують на владу, як і конкуренція ідеологій, − елемент владних відносин, це мотор політичного розвитку, одна з гарантій його демократичних тенденцій.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.