Види політичних партій і партійних систем

Різноманіття партійних і соціокультурних умов політичного розвитку країни і народів породило партійні інститути різного типу. Так, з погляду основ і умов придбання партійного членства фракцій, політик М. Дюверже виділив партії кадрові, масові і строго централізовані.

Кадрові партії характеризуються тим, що партійний склад формується навколо групи політичних діячів, а в основі організаційного − політичний комітет. Така партія зорієнтована, насамперед, на участь професійних політиків і елітарних груп, що визначає вільне членство в партійній організації і певну аморфність останньої. Як правило, такі партії активізують свою діяльність під час виборів, орієнтуючись на організацію підтримки електорату.

Масові партії являють собою централізовані організації зі статутним членством. Ці партії більш організовані і дисципліновані. Хоча тут також важливу роль відіграють лідери й апарат партії, велике значення в них надається ідеології та спільності поглядів. У той же час для строго централізованих партій характерне перетворення ідеологічного компонента у ведучий.

Крім цього типу партій, виділяються й інші. Так, німецький політолог З. Ньюмен виділяє партії патронажні, що орієнтуються на практичну доцільність дій (у них домінує особистість), ідеологічні, що відстоюють свою ідейну основу (у них тон задають ідеологічні (політичні) програми). З погляду домінуючих у діяльності партійних організацій цінностей і засобів, можна виділити консервативні і революційні партії; з позицією соціальних цілей і орієнтацій виділяються комуністичні, соціал-демократичні, ліберальні і т.п. партії. Якщо в основі класифікації лежить спосіб взаємозв’язку партії зі своєю соціальною базою, то виділяються авангардні, парламентські і лейбористські партії. Стосовно правлячого режиму відрізняють легальні і нелегальні, правлячі й опозиційні, партії-лідери і партії-аутсайдери, партії, правлячі монопольно і правлячі в складі коаліції і т.д.

Ряд партій розглядають як напівмасові − проміжний тип, що не має свого місця в класифікації. Це партії, що складаються тільки з колективних членів, наприклад, британські лейбористи в перші роки свого існування. З фінансової точки зору, це була масова партія, тому що виборні витрати покривалися за рахунок внесків членів тред-юніонів (які і входили в партію на правах колективного членства).

За характером первинних організацій виділяють чотири різновиди: партії-комітети; партії-секції; партії-осередки; партії-міліції.

1. Партії-комітети є кадровими. Це − організаційно пухкі асоціації “нотабелів” і первинні організації тут просто відсутні. Прикладами можуть служити консервативна і ліберальна партії Великобританії у ХІХ ст.

2. Партії-секції мають розгалужену мережу місцевих організацій. Це централізовані партії з досить твердою внутрішньою дисципліною, але в той же час вони допускають “горизонтальні зв’язки” між низовими підрозділами.

3. Партії-осередки відрізняються ще більш твердою структурою. “Осередки” створюються, як правило, на робочих місцях (за виробничою чи територіально-виробничою ознакою). Внутріпартійні зв’язки мають переважно “вертикальний” характер: “зверху” йдуть директиви, “знизу” − звіти про їхнє виконання. Фракційна діяльність заборонена, керівництво має строго централізований і часто авторитарний характер. Члени партій зобов’язані активно брати участь у їхній роботі.

4. Партії-міліції мають воєнізовану структуру з її головною рисою − принципом єдиноначальності. Такі партії зустрічаються досить рідко. Як приклади можна навести штурмові загони в Німеччині (хоча сама НСДАП була партією секційного типу), терористичні організації й ін.

Партійні системи виражають стійкі зв’язки і відносини партій між собою, а також і з державою й іншими політичними інститутами.

З погляду характеру політичних систем, виділяють демократичні, авторитарні і тоталітарні партійні системи. З позицій панівних соціальних цінностей виділяють соціалістичні і буржуазні партійні системи і т.д.; з огляду на характер відносин між партіями і державою, виділяють конкурентні і неконкурентні партійні системи.

Італійський політолог Дж. Сарторі дає складну класифікацію, яку будує з погляду ідеологічної дистанції між партіями. На його думку, існує сім партійних систем, що розміщаються між полюсами “однопартійної” (вкрай поляризованої в ідеологічному плані, ідейнорізнорідної) системи. Проміжні типи − системи з “партією-гегемоном” і “домінуючою партією”, “двопартійні”, “обмеженого плюралізму” і “радикального плюралізму”, що супроводжують діяльність однієї чи декількох партій.

У формуванні партійних систем найбільшу роль відіграють характер соціальної структури суспільства, чинне законодавство, соціокультурні традиції.

У сучасній політичній науці розрізняють типи партійних систем за наступними критеріями:

1. буржуазно-демократична партійна система.

Сформувалася в Європі і Північній Америці в ХІХ ст. У своїй діяльності керується наступними правилами:

- у суспільстві йде легальна боротьба за владу;

- владу здійснює партія чи група партій, що забезпечили собі підтримку парламентської більшості;

- постійно існує легальна опозиція;

- між партіями всередині партійної системи існує згода щодо дотримання цих правил.

У буржуазній системі сформувалася безліч видів партійних коаліцій:

- багатопартійна коаліція − жодна з партій не здатна домогтися компетентної більшості;

- двопартійна коаліція − є дві сильні партії, кожна з яких здатна самостійно здійснювати владні повноваження;

- модифікована двопартійна коаліція − не одна з двох основних партій не збирає абсолютної більшості і вони змушені кооперуватися з третіми партіями;

- двоблокова коаліція − за владу борються два основних блоки, а партії, що стоять поза блоками, не відіграють істотної ролі;

- коаліція домінування − одна партія самостійно здійснює владу протягом тривалого періоду;

- коаліція кооперування − найбільш сильні партії довго і стійко співпрацюють у здійсненні влади;

- соціалістична (фашистська) партійна система;

- існує тільки одна легальна партія;

- партія керує державою на всіх рівнях державного апарату.

Виникнення такої політичної системи пов’язано з кризою демократичних чи авторитарних систем правління.

2. авторитарна партійна система.

Вона є проміжною, при цьому домінуючим фактором виступає держава, а не партія, що відіграє другорядну роль у процесі здійснення влади. Також допускається існування інших партій.

Як показує досвід політичного розвитку, оптимальною формою й одночасно умовою демократичного розвитку суспільства виступають

3. багатопартійна система.

Перша проблема в становленні багатопартійності − відсутність передумов багатопартійності (немає чіткої соціальної структури).

Друга − відсутність чіткої політико-правової бази діяльності політичних партій.

Третя − немає традицій, досвіду, політичної культури, відсутні чіткі ідеологічні орієнтири.

Четверта − нечисленність, слабкість соціальної, фінансової бази.

П’ята проблема − слабка організаційна основа, відсутність наукової програми дій.

Є такі проблеми, пов’язані з формуванням партійної системи, і в Україні.

Великого значення при цьому набуває тип виборчої системи, застосовуваний при формуванні органів влади різного рівня, насамперед, парламенту.