7. Теорії походження термінів «Русь» та «Україна»

Щодо походження терміну «Русь», то можна назвати декілька версій, які тісно пров’язують його з українськими землями:

1. У VII ст. сирійський письменник Захарій Ритор в своїх творах згадував племена росів;

2. Деякі історики пов’язують походження терміну «Русь» навіть з Троянською війною;

3. У XII ст. Нестор Літописець вживав назву «Русь» по відношенню до полянських земель (Київщина);

4. Існує думка про древнє походження терміну «Русь» від стародавнихетруських племенІталії;

5. Існує теорія, згідно з якою термін «Русь» сарматського походження і означає «світло»;

6. Норманісти вважають, що «Русь» – це похідна назва від фінської назви шведів «ruosti»;

7. Географічнатеорія походження назви «Русь» схиляється до того, що вона виникла через те, що в середньому Подніпров’ї є схожі за назвою річки Рось, Росава, Роставиця.

Отже, термін «Русь» тісно пов’язаний з українськими землями і є однією з назв нашої Батьківщини. Майже до поч. ХІХ ст. українські історики та літератори вживали термін «Русь», як назву наших земель.

Термін «Україна» вперше зустрічається в Київському літописі за 1187 р. Там мова йшла про смерть Переяславського князя Володимира Глібовича. У 1189 р. «Україна» згадується як назва Галицьких земель, а у 1213 р. у Галицько-Волинському літописі при описанні доби Данила Галицького також зустрічається назва «Україна». Це друга назва нашої Батьківщини. Разом з терміном «Русь», «Україна» тісно пов’язана з етногенезом як східнослов’янських племен, що мешкали на наших землях, так і з українським народом, який згодом поновив власну державність. Термін «Україна» означає «країна, земля».

8. Діяльність перших київських князів (державотворчий аспект) Великий князь київський Олег (882-912 рр.)

Утвердження Олега в Києві 882 р. стало вирішальним кроком на шляху державного будівництва східних слов’ян й мало надзвичайно важливі політичні наслідки. Це був перший на Русі двірцевий переворот, внаслідок якого було скинуто місцеву династію Києвичів, а владу захопив варяг-чужинець. З приходом Олега руську Північ в особі Новгорода було об’єднано з руським Півднем в особі Києва, який проголосили столицею Руської держави. Якщо до Олега Руська земля була федерацією племен, то з цього моменту вона стала на шлях централізованої держави із самодержавною формою правлення.

Олегові вдалося підкорити 11 східнослов’янських племених об’єднань (поляни, деревляни, сіверяни, радимичі, в’ятичі, хорвати, дуліби, тіверці тощо). Збирання і консолідація руських земель здійснювалася силою. Приєднані землі відразу одержавлювалися за рахунок впровадження системи данини, судочинства та адміністрації. Насильно створене нове державне об’єднання не стало міцним й організаційно завершеним. Могутні племені союзи намагалися зберегти автономію, щоразу піднімаючі повстання.

Великий князь київський Ігор (912-945 рр.)

Наступником Олега став на київському престолі син Рюрика Ігор. Князювання Ігоря мало чим відрізнялося від Олегового. Він продовжує об’єднання руських племен. Так непокорніх деревлян і уличів, які не хотіли йому сплачувати данину, він підкорив за допомогою зброї. Ігор приєднав до Київської держави велику територію між Дністром і Дунаєм.

У часи князя Ігоря відбулася певна консолідація Руської держави. Під його владою було вже 20 «світлих князів» руських, які вважалися його намісниками. Великого значення набуває збір данини з підкорених племен, який починався в листопаді і продовжувався аж до квітня. Цим актом київський князь засвідчував політичну та економічну зверхність над підлеглими.