Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 1.doc
Скачиваний:
36
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
423.94 Кб
Скачать

81

Тема 1 Політичні аспекти утворення, розвитку і занепаду держави Україна – Русь (IX- перша половина XIV ст.)

1. Праслов’яни

Українці становлять етнічну гілку східного слов’янства. Предками українців були праслов’яни, походження та етногенез яких на сьогодні остаточно не з’ясовано. Приблизно з середини І тис. до н.е. старослов’янська мова виділилася з індоєвропейської мовної єдності і почала розвиватися самостійно. Головною проблемою з’ясування етногенезу слов’янства є визначення часу появи й належності до праслов’янського світу найдавнішого населення Європи.

Чеський славіст Петр Шафарик у 30-х рр. XIX ст. зазначав, що прабатьківщиною слов’ян були землі сучасної Волині, Поділля і Галичини, а його співвітчизник Любар Нідерле – територія від Ельби до Десни. Польські вчені Юзеф Костшевський та Ян Чекановський розташовували її поміж Віслою та Одером. Російські історики Третяков і Рибаков в сер. XX ст. локалізовували її між Ельбою і Дніпром.

Сучасна Київська археологічна школа останнім часом виробила власну концепцію слов’янського етногенезу. ЇЇ суть в тому, що на рубежі ІІІ-ІІ ст. до н.е. формування слов’янської спільності відбувалося понад Віслою й частково на Волині. У XV-XI ст. до н.е. населення поморсько-кльошової культури, просуваючись на схід, асимільовувало місцеву людність та утворило зарубинецьку культуру. Центр слов’янського етногенезу перемістився в межиріччя Вісли і Дніпра. На базі цих двох етнічних масивів утворилася київська культура на межі II-III ст. н.е.

2. Зародження та еволюція праукраїнських племен

На останньому етапі існування Великої Скіфії на території сучасної Польщі поміж Віслою і Одером та в басейні Західного Бугу утворилося племінне об’єднання пшеворської культури (II ст. до н.е. – IV ст. н.е.). До його складу входили германські племена лугіїв і слов’янські племена венедів. Венеди – перша назва слов’ян. Слов’ян під такою назвою згадували в своїх творах старогрецькі та староримські письменники – Геродот, Софокл, Тацит, Птолемей та інші. На початку н.е. венеди мешкали поміж Одером і середнім Дніпром.

Майже одночасно з пшеворською культурою формувалась і зарубинецька культура (III ст. до н.е. – II ст. н.е.). Спочатку вона займала територію Середнього Подніпров’я, частину Правобережного Полісся. Тут мешкали праукраінські племена. У складі зарубинецького племінного об’єднання поряд із іншими слов’янськими народами беруть свій початок і українці.

Приблизно на I ст. н.е. зарубинецькі племена досягли такого високого рівня розвитку та етнічної визначення, що почали виділятися із племінного об’єднання венедів. З часом це призвело до їх занепаду. Так утворились племена склавинів і антів. Склавини проживали в основному за межами України в межиріччі Дністра і Дунаю. Анти у середини IV ст. вже мали велике державне об’єднання, яке в період розвиту займало лісостепову зону він Дону до Румунії і далі на Балкани.

Чеський історик Любар Нідерле вважав антів за волинян, а російський історик В.  Ключевський – за дулібів, тобто за слов’ян. Слов’янами антів вважав іО. Шахматов, а М. Грушевський називав антів предками українців.

Союз антських племен у різні часи об’єднував поліетнічне населення. До нього входили як слов’яни, так і неслов’янські племена. Проте етнічну основу союзу становили жителі лісостепу України, нащадки зарубинців. На думку того ж О. Шахматова, анти розмовляли мовою близькою до мови Київської Русі. У VII ст. назва «анти» остаточно зникає, а її замінює назва «слов’яни».