15. Політичний устрій України - Русі доби Київської держави

Київська держава за формою правління вважалася ранньофеодальною монархією, де не було чіткої центральної влади. У ІХ-ХІІІ ст. влада зазнала значної трансформації. На цьому етапі виникла дружинна форма державності. Її суть була в тому, що княжа дружина була засобом примусу, управління, збору данини, захисту країни, тощо. Найсильніші загони дружинників було зосереджено в ядрі Київської держави – середньому Подніпрові. Стосунки між князем і дружиною були своєрідними: дружині не можна було наказувати, її треба було переконувати.

Княжа дружина складалася, в основному, з варягів-чужинців. Це означало, що в певний історичний період київські князі (Олег, Ігор) істотно залежали від настроїв і політичних уподобань чужинців. Уже княгиня Ольга у державних справах була більш незалежною від дружинників.

Правителі другої половини X ст. князі Святослав і Володимир діють як справжні дружинні князі. Уже дружина мусила до них прислуховуватись. Однак в епоху Володимира, дружинна форма правління почала відходити в минуле. Княжа дружина витісняється з політичного життя та апарату управління і виконує в основному військові функції.

У добу піднесення Київської держави (правління Володимира Великого і Ярослава Мудрого) формується централізована монархія. Носієм монархічної влади був великий князь. Він був главою держави і мав надзвичайно великі повноваження. У військових і цивільних сферах йому допомагали численні помічники-підлеглі. Великого князя оточували «думці» – члени княжої ради з числа великих бояр.

У період феодальної роздробленості одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Долю Русі вирішував тоді не великий князь, а найвпливовіші місцеві князі. Загальнодержавні рішення ухвалювали на князівських зібраннях.

Систему влади складали:

Князь – Боярська рада – Народне віче

На місцях державну владу уособлювали князі, які мали власні «столи» у землях, уділах і волостях. Як правило, це були сини Великого князя, або його родичі. Вони виконували ті ж функції, що і Великий князь, але в межах відведеної території. На місцях також відбувався процес поступового переходу від дружинної форми управління до дворсько-вотчиної. Згодом влада місцевих князів значно зменшується. Отже, політичний лад тодішньої України-Русі складали:

1) київський князь і київська знать;

2) військо;

3) влада і право.

16. Суспільно-політичний лад Київської держави (перша половина IX - перша третина хii ст.)

Характерною особливістю було те, що диференціація суспільства була завершена на момент розпаду держави. На чолі суспільної піраміди був Великий князь. Нижче – княжа дружина (княжа дружина – це приватноправовий союз, збудований на спільності огнища і хліба, пана разом зі слугами). Княжа дружина виступала, як урядовий орган, де старші дружинники були урядовцями (бояри). Разом з боярами засідали «градські старці», які представляли місцеве населення.

Княжий двір був місцем ухвалення урядових рішень, його очолював дворецький. Він керував усіма справами княжого двору. Уже у ІХ ст. згадуються канцлери і покладники. Загалом княжа дружина ділилася на старших і молодших дружинників.

Призначення всіх урядовців залежало тільки від князя. Урядовці відповідали тільки перед князем. Перше місце в князівській урядовій ієрархії належало канцлеру-печатнику, який відповідав за державну печатку, а також виступав зі складними дипломатичними дорученнями, виконував деякі військові функції.

Наступним головним урядовцем був тисяцький. У передкняівський період їх обирала людність, але згодом вони перетворилися на князівських урядовців. В окремих випадках, тисяцькі навіть заступали князя під час його відсутності.

Тисяцькі знаходились у великих містах. За тисяцькими ішли сотські, десятські. Усі вони мали військово-адміністративні функції, а почасти і фінансові.

Судові функції виконували княжі тіуни та посадники. Нижчі урядові судові посади – вирники, метальники, мечники, отроки. Це була верхівка суспільної піраміди.

Серед залежних верств населення Русі були смерди (селяни). Хоч смерди зберігали певну свободу від феодалів, в окремих випадках, вони потрапляли в їх цілковиту залежність. Так з числа смердів виділялися закупи. Закупи – це селяни, які у феодала взяли в борг якусь позичку. Досить часто зустрічалися рядовичі. Це смерди, що уклали з феодалами договір («ряд») на виконання якихось робіт. Ізгої – це селяни, яких вигнали з общини і які не мали права користуватися общинними землями та промислами. Найнижча соціальна верства – холопи (напівраби).

Окреме місце посідали церковні люди – священики, монахи і всі ті, хто жив і залежав від церкви.