Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ТЕМА 1.1.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
17.12.2018
Размер:
202.24 Кб
Скачать

23

Тема 1 джерела та історіографія історії україни

1.1. Усні та письмові джерела.

1.2. Речові джерела.

1.3. Інші історичні джерела.

1.4. Вітчизняна історіографія.

1.5. Іноземні історики України.

1.1. Усні та письмові джерела

Історичні джерела – це все те, звідки ми дізнаємося про історію. Вони розподілені на декілька типів: усні, письмові, речові, лінгвістичні, зображальні, фото- і кінодокументи, електронні документи тощо.

Найбільш старий тип історичних джерел – це усні джерела. Зокрема, дитина дізнається про історію своєї сім’ї від своїх батьків та інших родичів. У старі часи більшість людей була неграмотною, отже, вони могли отримувати лише усну інформацію. На підставі таких оповідань і переказів виникли фольклорні твори – народні думи, легенди, пісні, що містять цінну історичну інформацію. У першій половині ХХ ст. значення усної інформації з історії України знову різко збільшилося. Це було пов’язане з тим, що жорстокий комуністичний режим часто не давав будь-яких можливостей для письмового виразу правдивої інформації. Наприклад, ведення радянськими солдатами і офіцерами під час Другої світової війни особистих щоденників вважалося державним злочином. Тому багато дуже важливої інформації про події радянського періоду, зокрема, про голодомор 1932-1933 рр. довго зберігалося свідками в усній формі. Важливу роль продовжували відігравати і різні форми усного фольклору, зокрема, народні пісні, прислів’я та анекдоти. Проте згодом ці усні історичні свідчення були записані, тобто перетворилися на письмові джерела.

Письмові джерела – це головне джерело наших знань про історію України (і про історію взагалі). Вони дуже різноманітні. Найбільш чисельними є документи – письмові тексти, що мають правове значення. Будь-яка державна чи недержавна установа або організація створює та отримує дуже велику кількість різноманітних документів. Більш важливі з них зберігаються в спеціальних установах – архівах. Крім загальнодержавних архівів існують різноманітні архіви організацій, установ, фірм та особисті архіви окремих людей. В цілому архіви мають унікальну історичну цінність. В Україні дуже багато архівного матеріалу загинуло під час війн. Проте саме архівні матеріали є основним джерелом інформації для відтворення історичних подій принаймні останніх трьох-чотирьох століть. Але до нас дійшла певна кількість документів і з більш ранніх епох, починаючи від грецьких міст на Півдні України у I тис. до н. е.

Серед подібних документів найбільше значення мають актові та діловодні документи, які відомі ще з часів Київської Русі: уставні грамоти, рішення державних та місцевих установ, різноманітні угоди, дарування тощо. Дійшли до нас і правові документи – збірки законів та інших нормативно-правових актів, починаючи з «Руської Правди» Ярослава Мудрого. Важливе значення мають судово-слідчі матеріали. Так само важливі статистичні матеріали. Найдавніші статистичні матеріали в Україні відомі з XVI століття, коли стали періодично проводитись люстрації – описи державних маєтків на території Речі Посполитої.

Дуже важливими є також нарративні письмові джерела – тобто письмові матеріали, що містять розповідь (нарратив) про ті чи інші події. Безумовно, найважливішими серед них є власно історичні твори. Найдавнішій власно історичний твір «батька історії», давньогрецького історика V ст. до н. е. Геродота вже містить дуже значний матеріал з історії тодішньої України (Скіфії). Певні відомості про населення з території сучасної України містяться і в літературі Давнього Сходу, зокрема, в хроніках ассірійських царів. В подальші часи про територію України писали грецькі, римські, вірменські, готські, арабські, єврейські та інші автори.

Лише з Х ст. н. е. починається традиція власного українського регулярного літописання. Видатна пам’ятка української історичної думки – давньоруські літописи, зокрема, «Повість минулих літ». Традиції літописання збереглися аж до XVIII ст. включно, хоча з XVII ст. вже виразно спостерігається тенденція до створення замість літописів тематичних творів з історії – хронік. Власно, всі подальші підручники з історії України та взагалі історичні праці і самі є водночас джерелом з історії України – в тому числі і цей підручник.

Окремо слід виділити спогади (мемуари) та щоденники видатних історичних постатей та осіб, що були безпосередніми свідками визначних історичних подій.

При тому до сьогодні важливу роль продовжують відігравати іноземні джерела з історії України. Частково це могли бути твори самих українців, яких важка доля часто заносила на чужину, в еміграцію. З іншого боку, це могли бути іншомовні твори представників сусідніх народів, історія яких була тісно пов’язана з Україною. Це, зокрема, історики з Польщі, Росії, Туреччини, Угорщини, Німеччини, Швеції, Італії та інших країн. Окрему групу складають твори представників інших, неукраїнських народів, що мешкали на території сучасної України: євреїв, поляків, кримських татар, німців тощо.

Те ж саме стосується і росіян, проте значна частина творів найбільших власно українських істориків, таких, як М. Костомаров, Д. Багалій і М. Грушевський була написана саме російською мовою. Іноді взагалі важко однозначно визначити, чи був даний історик українським або російським. Отже, в цілому значну частину російськомовних історичних творів щодо історії України слід вважати власно українськими.

З 1776 р. у Львові, з 1812 р. у Харкові, з 1828 р. в Одесі та з 1835 р. у Києві почали виходити періодичні видання – газети та журнали. Звичайно для істориків дослідження періодичних видань є одним з провідних джерел історичної інформації.

Надзвичайно цікавими можуть бути також інші друковані матеріали – політичні листівки, рекламні об’яви, навіть білети до зоопарку чи ресторанні меню. Будь-яка книга теж є багатогранним історичним джерелом.

В останні десятиліття у всьому світі дуже пожвавився інтерес до так званої «малої історії», тобто історії способу життя окремих людей. Тому будь-які листи, щоденники та інші матеріали звичайних людей щодо їхніх звичайних справ теж можуть містити надзвичайно цінний історичний матеріал.

Серед письмових джерел відносно рідкісними та дуже цінними вважають епіграфічні пам’ятки, тобто давні надписи на твердих матеріалах – на якихось речах, на стінах будинків та храмів, на камінні та на уламках кераміки. Найбільш часто вони зустрічаються на старовинних некрополях (цвинтарях). Також давні надписи знаходять під час археологічних розкопок. Зокрема, їх чимало знайшли у античних містах на Півдні України. Іноді за особливо сприятливих умов можуть зберегтися і надписи на нестійких матеріалах. Зокрема, великий інтерес викликали знахідки археологами берестяних грамот – надписів на бересті, що збереглися у деяких містах Київської Русі.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.