3. Теорії етногенезу українців

Проблеми походження українців як східнослов’янської спільності є актуальною і зараз. Існує кілька версій етногенезу українців.

1. Український історик Микола Костомаров відкидав досить популярну в Російській імперії теорію про спільність походження українців, росіян і білорусів з єдиної давньоруської народності. У статті «Дві руські народності» за 1861 р. він наголошував на існуванні не єдиної давньоруської народності, а окремих південно-руської (українці), сіверської, великоруської (росіяни), білоруської, псковської та новгородської народностей в давнину. Вчений підкреслює очевидні історичні відмінності у тенденціях державотворення українців і росіян.

2. Наприкінці XIX ст. київський археолог Вікентій Хвойка, досліджуючи пам’ятники трипільської культури, дійшов висновку про автохтонність походження українських племен. Він обґрунтовував ідею про поступальний етнічний розвиток українців з часів трипільської культури до сучасних українців.

3. Український історик Михайло Грушевський також додержувався автохтонної теорії походження українців. Він вбачав початки українства в антських племенах і доводив відмінність історичного розвитку українців і росіян. Вченому належить заслуга наукового спростування теорії походження українців, росіян, білорусів з єдиної давньоруської народності.

4. Оригінальною була концепція походження українців відомого українського археолога і мовознавця Віктора Петрова. В середині XX ст. він розвинув теорію про походження українців з часів трипільської культури. В. Петров вбачав подібність матеріальної культури трипільців і українців.

4. Східні слов’яни в давнину

Професор Валерій Семененко вказує, що з 15 відомих великих племінних об’єднань VII-VIII ст., більша частина пов’язана з територію сучасної України. Це такі племені об’єднання: поляни, бужани, волиняни, деревляни, сіверяни, дуліби, уличі, тиверці, білі хорвати.

На думку радянського археолога Олександра Спіцина, археологічні пам’ятники дають можливість чітко окреслити ареали розселення східнослов’янських племен, а також звести східнослов’янські племена до 3-х груп:

1. Новгородські словени, кривичі;

2. Радимичі, в’ятичі, частково сіверяни;

3. Поляни, волиняни, деревляни, дреговичі.

Основною суспільної організації східних слов’ян в давнину були рід і плем’я. Рід – це велика родина, яка мешкає в своєму дворищі у відокремленій оселі, має спільне майно, пов’язана між собою кровними узами та спільними інтересами.

Рід має свої традиції, шанує предків і виховує молоде покоління. Умовно рід можна зобразити схематично так:

‫→ родини (старші за віком)

Рід → родини (середні за віком)

→ родини (молоді за віком)

Суспільна еволюція східних слов’ян в давнину умовно виглядає так:

Родина - рід - плем’я - племені об’єднання.

Суттєвою рисою суспільного ладу східних слов’ян VII-VIII ст. була наявність сільської (територіальної) общини – «миру», «верві» - як союзу індивідуальних господарств (малих сімей), у власності яких знаходилося житло, а також знаряддя і продукти праці. Водночас у рамках територіальної общини існувала колективна власність на землі, які періодично перерозподілялися між окремими родинами.

Склад родин, що входили до територіальної общини, їхня майнова неоднорідність, а також захоплення багатими родинами прилеглих до общини земель призводили до подальшого соціального розшарування в общині. Поступово оформлювалася приватна власність у заможних членів общини. Це формувало соціальну верхівку суспільства, яка присвоювала собі право збирати серед членів общини частину продуктів на загальні потреби общини і розпоряджатися ними. Згодом цей феодальний звичай перетворився у регулярний збір данини на користь феодалів. Місцем проживання феодалізуючої знаті («луччіх людей») у VIII-IX ст. були укріплені «гради».

Приблизно в VI-VIII ст. виникли великі племенні об’єднання – союзи племен. Передусім, такі процеси відбулися на землях полян. Вони були породжені розвитком торгівлі.

Союзи племен були вже етнополітичними об’єднаннями, своєрідними протодержавами. З часом у VIII-IX ст. вони еволюціонували у значно ширші і дещо чіткіше політично окреслені об’єднання «союзи союзів», «надсоюзи». Тогочасні арабські джерела розповідають про три з них:

1. Куявія – це київська (полянська) земля з центром у Києві;

2. Славія - це землі ільменських племен, де головним містом з X ст. був Новгород;

3. Артанія – це землі Рязані, Чернігова, Тмутаракані та інші.